Адвокатское бюро
КУЧЕРЯВОГО ОЛЕГА ПЕТРОВИЧА

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан

Авг

13

За принципом: «поза розумним сумнівом»…

Автор: Advocat

741147Визначаючи форму вини підсудного, який01 rus обвинувачується у вчиненні злочинів проти життя та здоров`я, зокрема вини, якою характеризується позбавлення життя потерпілого, необхідно під час судового розгляду і винесення вироку виходити з обставин, встановлених під час кримінального провадження, зокрема:

  • характеру дій підсудного, внаслідок яких потерпілого позбавлено життя;
  • обстановки, яка передувала вчиненню злочину, знаряддя злочину;
  • локалізації тілесних ушкоджень;
  • поведінки підсудного стосовно потерпілого до та після вчинення злочину.

При цьому, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і адміністративних справ (ВСС) вважає, що у відповідності до цього рішення, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Що ж таке «розумний сумнів»? Якими критеріями його можна визначити?

ВСС, виходячи з рішень ЄСПЛ вказує, що розумним є сумнів, який грунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Під час перевірки судом правильності кваліфікації злочину за ч. 1 ст. 115 КК в окремих випадках виникають проблемні питання, пов’язані із розмежуванням умисного вбивства без обтяжуючих обставин і складів інших злочинів проти життя. Зокрема, викладене стосується розмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) і вбивства з необережності (ч. 1 ст. 119 КК). Доцільно зауважити, що зміст обставин, на підставі яких можна дійти висновку про наявність у протиправних діях особи ознак умислу або необережності є невичерпним, що зумовлює їх індивідуальний характер. Разом із тим, результати аналізу судової практики свідчать про те, що надання належної оцінки суб’єктивним ознакам має бути здійснене на підставі поведінки обвинуваченої особи.

Наприклад, ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВСС) від 10.02.2015 р. скасовано вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11.01.2014 р., яким Г. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28.04.2014 р, якою вказаний вирок залишено без змін. Згідно з обставинами справи, підсудний, Г., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту на грунті раптово виниклих неприязних стосунків, який переріс у бійку, стиснув руками шию потерпілого Г.А., оскільки той без згоди обвинуваченого у темну пору доби зайшов до його хати, завдав декілька ударів табуретом по голові, правим кулаком ударив в обличчя і натиснув колінами на груди. Від отриманих тілесних ушкоджень Г.А. помер на місці події.

Підставою для скасування судових рішень стало те, що у мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, не зазначено конкретного мотиву та мети вбивства потерпілого, хоча саме виходячи з мотивів та мети можна відрізнити умисне вбивство від інших видів вбивств, зокрема, від вбивства з необережності, що кваліфікується за ч. 1 ст. 119 КК, за якою, на думку захисника підсудного, повинні кваліфікуватись дії Г.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини появи потерпілого в будинку підсудного та його поведінки, не надали правової оцінки доводам підсудного про його перебування у стані необхідної оборони.

На підставі викладеного колегія ВСС дійшла висновку про передчасність кваліфікації дій підсудного як умисного вбивства за ч. 1 ст. 115 КК (№ 5-164км15).

В іншому випадку, вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4.04.2014 р. Х. визнано винуватим у тому, що під час сварки з потерпілим К. він здійснив постріл у його груди переробленим сигнально-шумовим пістолетом, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого. Суд першої інстанції кваліфікував дії підсудного за ч. 1 ст. 119 КК — як вбивство з необережності, виходячи із того, що не було встановлено наявність у підсудного умислу на вбивство К. Апеляційний суд Київської області з таким висновком не погодився, наголосивши на тому, що Х. достовірно знав про властивості пістолета, наявність одного патрона, свідомо направив пістолет упритул до ділянки серця потерпілого та натиснув на спусковий гачок пістолета. Керуючись викладеним, суд апеляційної інстанції скасував вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4.04.2014 р., ухваливши свій вирок, яким Х. визнав винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років (№ 11-кп/780/514/14).

* * *

А в тих випадках, коли все ж має місце необережність, оцінюючи таку форму вини, необхідно визначити вид необережності — злочинну самовпевненість або злочинну недбалість, ознаки яких закріплені у ст. 25 КК. Відповідно до п. 26 постанови Пленуму ВС «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7.02.2003 № 2, вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної самовпевненості (як форми необережності) необхідно відмежовувати від вчинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на конкретні обставини, які могли б їх відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості — від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла їх передбачати).

Наприклад, саме виходячи з викладеного, Апеляційний суд Миколаївської області скасував вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 21.02.2014 р., яким Ш. визнано винуватою у вчиненні вбивства з необережності, та ухвалив свій вирок від 4.07.2014 р.  Кваліфікуючи дії підсудної за ч. 1 ст. 119 КК, суд першої інстанції виходив з того, що Ш. під час сварки з потерпілим, бажаючи спонукати його утриматись від словесних агресивних дій в її бік, демонструвала потерпілому, який в цей момент сидів на ліжку, кухонний ніж, тримаючи його в руці на рівні шиї та обличчя потерпілого. Під час сварки із підсудною потерпілий, раптово встаючи з ліжка, наштрикнувся на ніж ділянкою шиї, отримавши колото-різану рану з перетинанням судини, від чого помер на місці, незважаючи на спроби підсудної зупинити кровотечу.

Суд першої інстанції оцінив дії підсудної як злочинну недбалість, оскільки вона могла і повинна була передбачити можливі наслідки своїх дій у вигляді смерті потерпілого, але не передбачила можливість того, що потерпілий може наштрикнутись на лезо ножа. Апеляційний суд Миколаївської області не погодився із кваліфікацією дій підсудної за ч. 1 ст. 119 КК та визнав Ш. винуватою у вчиненні умисного вбивства, кваліфікувавши її дії за ч. 1 ст. 115 КК з огляду на таке: за ножем підсудна цілеспрямовано ходила до кухні і повернулася з ним до потерпілого з метою продовження сварки. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, в разі положення ножа лезом донизу, як стверджувала підсудна, нанесення колото-різаної рани особою такої сили та комплекції, як у підсудної, є малоймовірним, а також не узгоджується з висновками інших експертиз. Крім цього, у потерпілого виявлено низку прижиттєвих пошкоджень сухожиль, м’язів, забоїв та саден на обличчі, верхніх та нижніх кінцівках. Також із протоколів допиту свідків убачалося, що потерпілий та підсудна, проживаючи разом, систематично сварились, застосовували насильство та погрожували один одному, що свідчить про вчинення злочину на грунті неприязних стосунків. Викладене, а також та обставина, що підсудна тримала ніж у безпосередній близькості від життєво важливих органів потерпілого, на думку апеляційного суду, свідчило про те, що підсудна свідомо допускала настання смерті потерпілого (№1-кп/469/8/14). Тобто підставами для висновку суду апеляційної інстанції про умисел на позбавлення життя потерпілого є поведінка підсудної, що передувала події злочину, у тому числі перед його безпосереднім вчиненням, зокрема, продовження сварки після того, як підсудна взяла знаряддя злочину — ніж та його тримання у безпосередній близькості від тіла потерпілого, та механізм нанесення тілесного ушкодження, що стало причиною смерті.

За матеріалами узагальнення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров’я особи за 2014 рік, затвердженого Постановою ВССУ від 3.06.2016 р. № 3.

_______________________________________________

Публікація — серпень 2016 року

 

Ваш отзыв