Интернет-бюро адвоката
Кучерявого Олега Петровича

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан

Май

23

Зразок виступу в дебатах на представництво інтересів потерпілого

Автор: admin

Публикуется образец судебных дебатов на представительство интересов потерпевшего и гражданского истца. Фамилии и местность изменены.

З’ясування обставин події, що стало приводом для цього судового розгляду, ще на стадії дослідчої перевірки йшло в двох напрямках: з’ясування не лише наявності вини Дмитрюка, але і наявності вини потерпілого Васильчука. Вірогідно, що це було по суті правильно – для об’єктивності розслідування. Але, на погляд сторони потерпілого, ця дослідча перевірка і наступне досудове розслідування дій потерпілого відбувалися в якомусь гіпертрофованому і майже в однобічному напрямку – напрямку доказування якоїсь вини потерпілого і відсутності в діях підсудного складу злочину. Це при тому, що в діях Дмитрюка за будь яких обставин були явні ознаки складу злочину. І таке тривало аж до подання з боку потерпілого скарги в прокуратуру області і передачі розслідування в прокуратуру області. Під час судового слідства, підсудний, захищаючись також намагався перекласти вину за наслідки події на потерпілого, а тому виникає необхідність таки проаналізувати дії обох сторін події.

Щодо дій потерпілого

Насамперед потрібно зауважити, що будь-яка його участь у браконьєрських діях не встановлена: рушниці не має, зайців не має — при тому, що в момент знайдення потерпілого на вулиці він був не в свідомому стані. При огляді місця пригоди 21.12.05 ні яких слідів пострілу не виявлено. З пострілом, який зробив Дмитрюк все зрозуміло: весь дріб пішов в Васильчука і в мотоцикл, але, якщо стріляв і Васильчук, то куди ділися сліди від його пострілу? Не знайдено жодної обставини, яка б підтверджувала, що потерпілий хоча б колись мав ту рушницю, адже ця обставина досить ретельно перевірялася, як по офіційним обліковим відомостям, так і подворовим опитуванням мешканців села, допитами свідків Іванчика С.І., Іванчик Г.Б., які майже все життя знайомі з потерпілим. Відсутність у потерпілого рушниці підтверджується також результатами огляду домогосподарства Іванчика від 21.12.05 р., результатами обшуків, який проведено не лише у потерпілого, а і навіть у свідка Іванчика. Це при тому, що у будь-якого мисливця можна було би знайти, якщо не рушницю, то хоча б якісь залишки набоїв, або мисливського спорядження.

Підсудний навіть заявляв що звертався до міліції з заявою на те, що у Васильчука у сараї є рушниця, але ці покази Дмитрюка повністю спростовані в судовому розгляді довідкою Данилецького РВ УМВС, в якій зазначено, що ні яких подібних звернень з боку Дмитрюка не було.

Підсудний вже під час судового розгляду несподівано знайшов декілька свідків, які нібито бачили, що потерпілий їхав у вечір події з рушницею на мотоциклі та з рюкзаком за спиною. Але потерпілий після підстрілу не проїжджав попри кафе. На жаль, під час досудового слідства взагалі не проводилося огляду місця пригоди за участю потерпілого і встановлення маршруту його руху, хоча представником потерпілого після виконання вимог ст. 217 КПК України заявлялося клопотання про проведення додаткового огляду. Клопотання було слідчим відхилено і стороною потерпілого вже під час судового розгляду було надано маршрут руху у нанесеному на схему села вигляді. Але цей маршрут руху на схемі повністю відповідає тим показам, які весь час давав потерпілий, як на досудовому слідстві, так і в ході судового розгляду. Зокрема, весь час він показував, що їхав попри домогосподарство Івануци, а це виключає можливість його проїзду попри кафе. До того ж ці свідки, які проїздом з с. Дубинівка в с. Тарасівка чомусь нібито опинилися саме в той момент біля кафе в с. Ломачинці, побачивши таку незвичайну картину, яку вони описували, навіть кольору мотоцикла не змогли назвати. Тобто свідчення Ковіли і Місюка є явно неправдивими, а самі ці свідки, як впевнена сторона потерпілого, є ложними.

Але, в зв‘язку з цією підозрою, мушу звернути увагу суду на інший момент: підсудний каже, що потерпілий стріляв зайців з двухколісного мотоцикла. Стріляв на полі. Я просто не вірю, що це є можливим: стріляти з двохколісного мотоцикла на ходу одною рукою (бо второю потрібно тримати руль) з рушниці, яка до того ж дає досить сильну віддачу, та ще і рухаючись по полю, яке ніколи не буває рівним. Та там просто руля однією рукою утримати бути не можливим через нерівності під колесами, а не те, що ще і стріляти іншою рукою.

Друге питання: чи був потерпілий зобов‘язаний зупинятися, коли його на вулиці села спиняють озброєні люди? Без сумніву, що не був зобов‘язаний, навіть впізнавши лісника Петренка. А в тій ситуації, коли йому були не зрозумілі дійсні наміри цих людей, він також без сумніву діяв правильно. При чому не має ні якого значення, чи він намагався об‘їхати цих двох, що зупиняли, чи він намагався проїхати між ними? Це ж не були працівники міліції в форменному одягу і навіть, як би потерпілий направив мотоцикла, в ситуації яка склалася прямо на одного з цих людей, то він би діяв також правильно, бо це були б дії, спрямовані на захист свого життя.

Проведеною медико-криміналістичною експертизою встановлено, в якій позі перебував потерпілий в момент попадання в нього шротового заряду. Це класична поза мотоцикліста, якій керує мотоциклом, тобто тримає ліву руку на рулі, а ліву ногу — на педалі, або на підножці мотоциклу. І це спростовує покази підсудного про те, що потерпілий нібито стріляв, або намагався стріляти в нього. Кут оберту потерпілого в даній ситуації не має суттєвого значення, адже потерпілий їхав не по асфальтованому автобану, а по звичайній сільській вулиці з усіма її нерівностями, ямками і каміннями, їхав на двохколісному мотоциклі. По такій вулиці навіть в день неможливо рівно проїхати на автомобілі, а тим більше на двохколісному мотоциклі, тому декотрі маневри при русі по такій вулиці є цілком нормальним явищем.

Щодо дій і вини підсудного Дмитрюка

1) в частині підтримки потерпілим обвинувачення по ст. 121 ч. 1 КК України:

Прокурор в суді відмовився від обвинувачення Дмитрюка по ст. 121 КК України. Висновок прокурора, викладений у постанові від 31.10.2006 р., про необережність дій Дмитрюка взагалі невмотивований. Потерпілий не погоджується з таким рішенням державного обвинувача і у відповідності до ч. 2 ст. 267 КПК України вирішив підтримати обвинувачення, яке було пред’явлено досудовим слідством. В суді підсудний заявив, що він випадково вистрелив з рушниці. Але ці покази Дмитрюка повністю спростовуються матеріалами досудового слідства і судового розгляду.

Дмитрюк влаштувавши засідку на Васильчука на сільській вулиці, перебував у цій засідці з зарядженою рушницею і зі знятим запобіжником пострілу, що повністю підтверджено самим фактом пострілу і показами Дмитрюка. Але навіть сам факт перебування в засідці на людину з зарядженою рушницею є цілком достатнім доказом того, що Дмитрюк передбачав можливість застосування вогнепальної зброї проти Васильчука. А з врахуванням того, що патрони були заряджені крупним шротом, він передбачав можливість застосування зброї саме на ураження людини, або щонайменше для застосування зброї для зупинення транспортного засобу.

І дійсно, при опитуванні в Данилецькому РВ УМВС Дмитрюк пояснив, що він стріляв по колесах мотоцикла, на якому їхав Васильчук, щоб зупинити мотоцикл. Це доведено, як його поясненням, так і показами свідка Доброго В.П., якій відбирав у Дмитрюка пояснення. Також доведено протоколом огляду пояснення. Пояснення Дмитрюка долучено до матеріалів справи в якості доказу. При допиті в якості підозрюваного 5.01.2006 р. Дмитрюк вже змінив свої думку, щодо причин пострілу і показав, що нібито він вистрелив випадково — ногою зашпортався, коли хотів зробити попереджувальний постріл вгору. На очній ставці з Васильчуком 28.02.06 р. Дмитрюк знову міняє свої покази, намагаючись хоча б якось об‘єднати те, що він писав у поясненні з своїми показами в якості підозрюваного: «Я хотів вистрелити по колесах, але посковзнувся і нажав на курок, пролунав постріл«.

Той факт, що Дмитрюк навмисне стріляв в Васильчука (чи то в самого, чи то намагався влучити по колесах) підтверджено і поясненням Дмитрюка В.Б., який пояснив: «… я впав на землю і почав світити мотоциклісту в спину, а Дмитрюк вистрелив в його сторону з рушниці«.

Таким чином, цілком доведено умисел Дмитрюка на здійснення пострілу з вогнепальної зброї в Васильчука (або в мотоцикл). При цьому, Дмитрюк, який є мисливцем, мисливствознавцем людиною, яка багато років має справу з вогнепальною зброєю, не міг не передбачати і безумовно передбачав можливість вогнепального поранення Васильчука, адже Васильчук на двохколісному мотоциклі був взагалі не захищений від пострілу і в додаток до цього, Дмитрюк стріляв шротовим зарядом, який має поширену зону ураження. Тобто Дмитрюк безумовно передбачав суспільно небезпечні наслідки своїх дій, і при цьому, якщо навіть і не бажав настання цих наслідків, те він свідомо припускав настання цих наслідків. Відповідно, беззаперечно наявні і доведені ознаки непрямого умислу Дмитрюка на вчинення вогнепального поранення Васильчука (ч. 3 ст. 24 КК України). Таким чином, дії підсудного цілком вірно були кваліфіковані досудовим слідством по ст. 121 ч. 1 КК України, а відмова прокурора в судовому розгляді від обвинувачення по цій статті КК України є безпідставною.

2) Щодо дій і вини підсудного в частині обвинувачення по ст. 365 ч. 3 КК України:

Підсудний є посадовою, службовою особою Соловецького держлісгоспу. Його службові права і обов’язки по охороні тваринного світу досить чітко визначені відповідними законодавчими і підзаконними нормативними актами, посадовими інструкціями.

Дмитрюк каже, що він затримував Васильчука, як браконьєра. При цьому, як показав суду голова Данилецького відділку Українського товариства мисливців та рибалок, Дмитрюк повинен був діяти спільно з працівниками міліції та УТМР. Але підсудний навіть не повідомив перед виїздом ні міліцію ні голову УТМР. Досить дивними при цьому були наміри службовця Дмитрюка під час цього так званого затримання. От як він сам описує ці свої наміри при допиті в якості підозрюваного: «Я йому сказав: Віталій тебе здали, віддай гвинтівку по хорошому, ми домовимся і тобі ні чого не буде«. Питання про те, як і про що мав домовлятися службовець Дмитрюк з Васильчуком, якого він рахував браконьєром, можливо лише домислювати, але домисли не можуть мати значення для справи. Зрозумілим з цього є лише одне: дії Дмитрюка були спрямовані не на захист тваринного світу, а не відомо на що. Можливо, тому він і не повідомив завчасно працівників міліції і УТМР. Тобто вже навіть в цьому Дмитрюк перевищив свої службові повноваження.

Але головним є беззаперечне перевищення підсудним своїх владних повноважень щодо використання вогнепальної зброї.

Навіть перебування Дмитрюка з оголеною, розчохльонною рушницею в селі було незаконним, було перевищенням його службових прав, адже в його посадовій інструкції і в його посадових обов’язках чітко записано, що він мав право перебувати з рушницею в мисливських угіддях. У відповідності до п. 3 «Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання», затвердженого Постановою КМУ від 20 липня 1996 р. N780, «Мисливськими угіддями є всі ділянки суші і водного простору (ліси, поля, луки, болота, озера тощо), на яких водяться мисливські тварини і які можуть бути використані для мисливського господарства або добування (відлову, відстрілу) цих тварин«. Село аж ні як не відноситься до мисливських угідь. Ні до чого тут також і заяви Дмитрюка про те, що він має право перебувати в сілі зі зброєю під час відстрілу псів, адже потерпілий Васильчук не пес, та і взагалі відстріл бродячих псів у населених пунктах не відноситься до компетенції працівників мисливського господарства, а якщо вони і притягуються до таких заходів, то це робиться на підставі відповідного рішення органів місцевої влади в кожному конкретному випадку. Але на цей час відстріл бродячих тварин в населених пунктах взагалі заборонено. Та і сам підсудний не давав показів, що він в той вечір там відстрілював псів, а показав, що він ціляспрямовано виїхав «полювати» на Васильчука. Тобто в діях Дмитрюка по перебуванню з оголеною зброєю в населеному пункті вже наявне перевищення влади, яке є одною з ланок в ланцюгу перевищень владних та службових повноважень, які і призвели окремо і в цілому до тяжких наслідків.

Але ж рушниця була не лише без чохла і оголеною, вона була зарядженою і, виходячи з того, що мав місце постріл, вона була знята з запобіжника. Це ще 2 ланки в ланцюгу перевищення владних і службових повноважень, що призвели окремо і в цілому до тяжких наслідків.

Крім того, підсудний не заперечував та навіть під час суду підтверджував, що під час спроби зупинити Васильчука, ще до пострілу, тримав зброю в руках. Васильчук бачив зброю в руках у Дмитрюка і сприймав її саме як вогнепальну зброю, а дії Дмитрюка сприймав як погрозу зброєю. У відповідності до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», «При вирішенні питання про кваліфікацію дій службової особи за ч. 2 ст. 365 КК України за ознакою застосування зброї треба враховувати, що нею визнаються предмети, призначені для ураження живої цілі, і що вона може бути як вогнепальною (у тому числі гладкоствольною), так і холодною. Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за її допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу нею«. Тобто, це також є перевищенням владних та службових повноважень.

Але Дмитрюк не лише незаконно носив заряджену вогнепальну зброю і застосував її в якості погрози. Він застосував її для пострілу. При цьому, виходячи з того, що мисливствознавець навіть не мав права перебувати в селі з оголеною зброєю, беззаперечно ніхто не давав йому права робити в населеному пункті навіть попереджувальних пострілів, а тим більше стріляти ні по людині, ні по колесах мотоцикла, наражаючи на небезпеку не лише Васильчука, а ї інших мешканців села, які також цілком реально могли постраждати від дії шротового заряду.

Я впевнений, що суд має при всьому цьому врахувати, що навіть якщо і повірити підсудному, що він був впевнений в тому, що потерпілий браконьєрствував, то стріляти серед села в людину, в батька малолітньої дитини через одного, або декілька зайців, то це просто не вкладається в будь-які рамки.

Таким чином, вина підсудного у перевищенні влади та службових повноважень, що призвели до тяжких наслідків, як на досудовому слідстві так і на суді повністю доведена, а його дії правильно кваліфіковані по ч. 3 ст. 365 КК України.

У відповідності до п.п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», «Умисне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів — за ч. 3 ст. 365 КК та однією з таких його статей: 112, 115, 121, 348, 379, 400…» Таким чином дії Дмитрюка правильно кваліфіковані за сукупністю ст. 121 ч. 1 та 365 ч. 3 КК України.

По цивільному позову

У відповідності до п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 N 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», «Вирішуючи цивільний позов у кримінальній справі про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я потерпілого (витрат на лікування, посилене харчування, протезування, сторонній догляд, поховання тощо), суди повинні керуватися відповідним цивільним законодавством».

Щодо завданої потерпілому матеріальної шкоди: всі обставини, доводи і докази, розмір завданої потерпілому матеріальної шкоди достатньо повно відображені у позовній заяві. Всі доводи позивачів на підтвердження позовних вимог були доведені в судовому розгляді доданими до позову документами, матеріалами досудового слідства і судового розгляду.

Щодо завданої потерпілому моральної шкоди: під час самої події потерпілий пережив фізичний біль, страх, переляк, в т.ч. переживання за своє життя — доки не втратив свідомість. Внаслідок поранення і отриманих тяжких тілесних ушкоджень Васильчук переніс хірургічну операцію, і коли після операції прийшов до свідомості, він знову переносив фізичний біль, переживав за своє життя і здоров‘я, на тривалий час був прикутий до ліжка, відірваний від роботи, від сім‘ї, від домашнього господарства. Він втратив частину життєво важливого органу, у нього був пошкоджений кишковик, що в цілому та по частинах призвело до постійно-триваючого погіршення стану його здоров‘я, зокрема до виникнення вегето-судинної дистонії з вираженим больовим синдромом (підтверджено доданою довідкою Данилецької ЦРЛ). Стан здоров‘я потерпілого після отримання поранення і початкового лікування потребує значних зусиль, в тому числі матеріальних витрат, в тому числі таких, що не можливо підтвердити документально – зокрема щодо посиленого харчування, необхідних додаткових витрат під час майбутнього санаторно-курортного та іншого відновлювального лікування, тощо. Розмір витрат на ці потреби підтвердити документально неможливо, але те, що такі витрати були необхідні і будуть необхідні в подальшому підтверджено тією ж довідкою Данилецької ЦРЛ. Потерпілий внаслідок поранення був змушений витрачати багато часу на відвідування лікувальних установ, а в зв‘язку з провадженням в кримінальній справі — на відвідування правоохоронних органів, на судовий розгляд. І до всього призвели саме дії підсудного. Підсудний заявив відвід судді Данилецького районного суду — відвід цілком безпідставний і мені досі не зрозуміло, чому цей відвід був задоволений, а тим більше не зрозуміло підстави зміни підсудності цієї справи. Звичайно, що право на відвід судді, або суду — це право підсудного, але реалізація будь яких прав пов‘язана і з відповідальністю. Внаслідок заявленого підсудним відводу, потерпілий, який і так постраждав від дій підсудного, змушений їздити на суд в іншій район, що також пов‘язано з додатковими витратами часу і коштів.

Крім того, в ході досудового слідства в домогосподарстві потерпілого і в домогосподарстві його сусіда Іванчика справи було проведено обшуки. Потерпілий не має жодних претензій з цього приводу до правоохоронних органів, адже правоохоронні органи, одержавши подібні покази Дмитрюка були навіть зобов‘язані зробити обшуки у потерпілого і свідка Іванчика. Тобто до цих обшуків призвели саме покази Дмитрюка. Проведення обшуку у невинної особи, та ще і у потерпілого від злочину також завдало потерпілому додаткову моральну шкоду, в значній мірі скомпроментувало його перед сусідами, яким ніколи не поясниш і не доведеш, що то викликано виключно показами Дмитрюка. До того ж, проведення обшуку у Іванчика, викликало напруженість у відносинах між потерпілим і родиною Іванчиків, адже ні кому не сподобається, якщо через когось у тебе роблять обшук. Ця напруженість у відносинах з друзями також завдала потерпілому моральну шкоду.

Внаслідок поранення потерпілого і в зв‘язку з провадженням в кримінальній справі суттєво порушено звичайний спосіб і уклад життя потерпілого, можливість реалізації ним своїх потреб, звичок, бажань, взаємозв‘язків з оточуючими людьми. Переживання і хвилювання потерпілого були пов‘язані не тільки з порушеннями власного психологічного благополуччя, але і з переживаннями, які зазнали в цій ситуації члени його родини, що було підтверджено в судовому розгляді показами дружини потерпілого.

Всі ці обставини порушили психологічне благополуччя Васильчука, завдали і продовжують завдавати потерпілому значні моральні страждання і переживання, тобто моральну шкоду. Завдану діями відповідача моральну шкоду потерпілий спочатку оцінив в 45000 гривень. Цю суму він визначив виходячи з об‘єму моральних переживань і страждань, яких він зазнав, а також з об‘єму майбутніх витрат, які необхідні для часткового відновлення стану його здоров‘я. Але, вже після подання до суду позовної заяви, за запитом представника позивача Данилецьким районним управлінням статистики було проведено розрахунок сум морального збитку, завданого цивільному позивачеві. Проведеним розрахунком була підтверджена сума морального збитку, завданого потерпілому — в розмірі 43400 грн. Потерпілий погоджується з визначеною Управлінням статистики сумою морального збитку і зменшив позовні вимоги щодо відшкодування завданої моральної шкоди саме цією сумою — 43400 гривень.

Цей розрахунок було проведено у відповідності до наукової методики розрахунку, суть якої досить докладно викладена в самому розрахунку. Але, природно, що з боку сторін підсудного і цивільного відповідача постане питання, які вихідні данні були надані Управлінню статистики стороною потерпілого для проведення розрахунку і чи відповідають ці вихідні данні дійсності.

Безпосередньо вихідними даними є коефіцієнт фізичних страждань, коефіцієнт моральних страждань, показник соціально-економічного статусу особи, коефіцієнт фактичних обставин справи, які мають для справи значення. Коефіцієнти, у відповідності до цієї методики, визначені щодо всіх членів сім‘ї потерпілого, адже наслідками цієї події були безпосередньо охоплені всі члени родини — всі вони переносили моральні страждання, а їх моральні страждання викликали, в свою чергу додаткові моральні страждання для самого потерпілого (цивільного позивача).

Коефіцієнт фізичних страждань для потерпілого був визначений в розмірі «4», тобто найвищим, адже його фізичні страждання були викликані великим болем, операційним втручанням, втратою життєво важливого органу, післяопераційними стражданнями, які продовжують існувати на цей час, як наслідки втрати важливого органу, в тому числі — періодичний біль. Для інших членів родини (дружини та доньки) цей коефіцієнт був визначений на мінімальному рівні — «1», що відповідає відсутності фізичних страждань.

Коефіцієнт моральних страждань для потерпілого був визначений в розмірі «4», тобто також найвищим, адже його моральні страждання, пов‘язані з вже викладеними обставинами, в тому числі — з втратою важливого органу, без сумніву є моральними стражданнями найвищого рівня. Для дружини та доньки цей коефіцієнт був визначений на дещо меншому рівні — «3», адже хоча поранення чоловіка і батька, хвилювання за його життя і за стан здоров‘я, співчування його фізичним стражданням без сумніву завдало їм не менше власних моральних страждань, але тут було враховано, що все ж таки безпосереднім потерпілим є він сам і відповідно коефіцієнт був знижений на одиницю.

Показник соціально-економічного статусу особи для всіх членів сім‘ї потерпілого був взятий у відповідності до саме до їх соціально-економічного положення. Враховане було, що вони мешкають у сільській місцевості, враховані місця праці і посади потерпілого і його дружини, розмір їх заробітної платні. Дитині був наданий найнижчий соціально-економічний статус, адже економічного статусу у неї ще не має, є тільки загальнолюдський соціальний статус, хоча напевне цей статус мав би бути вищий.

Коефіцієнт фактичних обставин справи був взятий за одиницю, адже, всі фактичні обставини мають значення для справи.

Потерпілий (цивільний позивач) також поніс під час розслідування кримінальної справи та судового розгляду судові витрати, які також йому повинен відшкодувати цивільний відповідач. Ці витрати підтверджені наданими суду документами.

В зв‘язку з викладеними обставинами,

прошу:

1) визнати Дмитрюка Ю.С. винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 121 ч. 1, 365 ч. 3 КК України і призначити йому відповідне покарання;

2) стягнути з цивільного відповідача — Соловецького Держлісгоспу на користь цивільного позивача Васильчука В.І.:

на відшкодування нанесеної йому діями працівника відповідача матеріальної шкоди — 7846 (сім тисяч вісімсот сорок шість) гривень;

на попереднє відшкодування цивільному позивачеві мінімально-необхідних додаткових витрат, викликаних необхідністю санаторно-курортного лікування 2829 (дві тисячі вісімсот двадцять дев‘ять) гривень 86 коп.;

на відшкодування нанесеної цивільному позивачеві діями працівника відповідача моральної шкоди — 43400 (сорок три тисячі чотириста) гривень;

3) стягнути з відповідача Соловецького Держлісгоспу на користь цивільного позивача понесені під час досудового слідства і судового розгляду судові витрати, в тому числі:

а) витрати на послуги адвоката в сумі 1020 (одна тисяча двадцять) гривень,

б) інші витрати, які виникли у цивільного позивача під час судового розгляду справи після подання до суду цивільного позову, зокрема витрати на поїздки і на оплат довідки РУС, що підтверджено відповідними касовими чеками.

4) текст цього виступу прошу приєднати до матеріалів справи.

Представник потерпілого і цивільного позивача, адвокат Кучерявий О.П.

___ _____________ 2006 р.

Заинтересовала публикация?
  • Получайте новые публикации по RSS или E-mail.

комментариев 6

Достаточно интересно и содержательно. А какова дальнейшая судьба дела?

Андрею: охотинспектор признан виновным и осужден по ст. 365 ч. УК, с лесхоза взыскано материальный вред, кроме заявленного требования про «попереднє відшкодування витрат… на санаторно-курортне лікування», что в принципе вполне верно, поскольку эти затраты потерпевшим еще не понесены. Эти требования заявлялись из тактических соображений. Также частично удовлетворены требования о взыскании морального вреда.

Спасибо, очень хорошая информация, хотя у меня сейчас дело, в ходе которого потерпевшая отказалась от обвинения по ст. 152 ч.3 ( несовершеннолетняя 17 лет ) заявление написала ее мама, а собранные следователями материалы базируються на показаниях свидетелей, которые уехали за границу и их невозможно вызвать в суд. Потерепевшая претензий не имеет к обвиняемым, материалы экспертизы не подтверждают факт насилия. Как вести себя в данной ситуации представителю потерпевшей ? Что-нибудь подобное у Вас в практике было ? Посоветуйте! С ув. Евгений

Евгений: всякое было, но давать какие либо советы по уголовному делу, не зная материалов, не берусь

Доброго дня.
Дуже цікавий спосіб доказування «управлінням статистики було проведено розрахунок сум морального збитку, завданого цивільному позивачеві».
Чи постійно суди приймають такий доказ за належний?

Ігор: на той момент, коли відбувся цей виступ, суди приймали такий розрахунок — як доказ, оскільки законом фіксувалися ісходні значення для визначення в грошовому виразі розміру завданої моральної шкоди. На цей час таке вже не актуально і такі розрахунки не є доказом

Ваш отзыв