Адвокатское бюро
КУЧЕРЯВОГО ОЛЕГА ПЕТРОВИЧА

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан

Ноя

28

Асоціація з ЄС: плюси чи мінуси?

Автор: Advocat

01 rus

От вже й настали для України дні «Х» – дні проведенняfaces Вільнюського саміту ЄС, на якому було заплановано (а потім скасовано) підписання якоїсь «великої угоди» між Україною та Європейським союзом, нібито про асоційоване членство України в Євросоюзі. Я написав «якоїсь великої угоди» і «нібито про асоційоване членство» не тому, що погано ставлюся до вступу України в ЄС тому, що майже всі (не менш як 99,9%), хто зараз сперечається щодо доцільності підписання цієї угоди і таки ВСІ, хто виходить на майдани на підтримку угоди або проти неї – не читали тексту угоды з ЄС і не знають про що сперечаються.

Запевняю Вас (і цього разу вже таки на всі 100%,) що текст угоди в повному обсязі не читав особисто жоден з політиків, які зараз підбурюють народ «за» чи «проти». Більш того, я впевнений, що цю угоду з ЄС в повному обсязі не читав в Україні ні хто!

Текст основної угоди складається з 265-ти сторінок в англомовному тексті.   В україномовному тексті, чомусь – 236 сторінок. Але більшість конкретики по угоді – у різноманітних додатках, які в англомовному варіанті  складають 1963 сторінки. Всього – 2228 сторінок.

Ви бачили у своєму житті людину, яка сіла і прочитала книжку, розміром більш, як 2000 сторінок? Для порівняння: у мене є видання Біблії (Старий і Новий завіт разом), надруковане досить крупними літерами на звичайному книжковому (не щільному) папері, розміри книги 27 х 20 см., завтовшки 8,5 см. От у ній – 1545 сторінок. Та мені в житті не доводилося зустрічати людину (крім священників і себе самого), який прочитав Старий і Новий завіти повністю. Якщо взяти для порівняння 4 книжки єдиного в наш час популярного чтива  — «Гаррі Потера», то це в цілому 2093 сторінки. Але їх якщо і читали повністю (не впевнений), то не відразу по 4 штуки.

Та угода з ЄС – не «Гаррі Потер», її читати не легко і не привабливо. Це складний юридично-економічний, а подекуди і технічний документ.  Тому я впевнений, що її повністю, та навіть більшою частиною ні хто не читав. А те, що я, разом з Вами чую по телевізору і читаю в Інтернеті, геть не залишає у мене сумнівів в цій моїй думці, адже практично всі (знову ж – 99,9%), хто розповідає про угоду, або ні чого не знають про неї, або просто нагло брешуть. Лише в останні дні – вже після кабмінівського «відтермінування» підписання з’явилися окремі висловлювання, які дозволяють подумати, що все ж дехто з «державних мужів» окремі глави таки прочитав.

Чому це так? А тому, що ми, майже всі, давно практично припинили особисто читати великі обсяги друкованих видань будь якого характеру. Більш того, у нас давно не прийнято читати взагалі! Дехто бігло проглядає або читає уривками. Чиновники високого рангу і депутати читають лише оглядові довідки, політики – те ж такі ж довідки або проглядають короткі брошури, що їх видає, наприклад, в нашому випадку — Єврокомісія. Решта користується розказнями або писаниною в Інтернеті від тих, хто каже, що він щось знає, але не читав і не знає. І зрозуміло, що в основному народ керується розповідями теле- радіо- і газетних журналістів, які, на превеликий жаль, у цій сфері здебільшого геть безграмотні і у таких випадках, як наш, користуються тими ж рекламними  брошурками Єврокомісії або розповідями чиновників і депутатів, які самі нічого не знають.

* * *

Не читав угоду з ЄС до нещодавнього часу і я. Але вирішив таки подивитися і зробити юридичний аналіз цієї угоди, як то мені доводилося робити досі сотні разів за дорученнями клієнтів по різноманітних економічних, в тому числі – зовнішньоекономічних договорах. Зазвичай, такий аналіз полягає в тому, щоб перевірити: чи дотримується баланс прав і обов’язків сторін (чи є угода рівноправною), чи не шкодить інтересам клієнтів, чи не має в угоді юридичних «підводних каменів», які прямо або непрямо заганяють, або можуть загнати при якійсь ситуації сторону договору (клієнтів) у неприємності.

Я протягом місяця прочитав та юридично проаналізував основну угоду (насамперед) з значною кількістю додатків (крім окремих додатків з суто економічними і технічними таблицями та викладками, в яких я не розуміюся). І щоб не нагнітати інтригу, я відразу напишу, до якого я прийшов висновку, а вже далі, для тих хто хоче впевнитися у моїй правоті, викладу цей аналіз детально, по статтях угоди і з посиланнями на текст і статті самої угоди, щоб кожен, у кого є бажання, міг перевірити особисто.

А висновок по результатах здійсненого мною юридичного аналізу основної угоди такий: угода України з ЄС, яку планували підписати у Вільнюсі, не має жодного стосунку до будь якого членства України в Європейському Союзі ні зараз, ні колись у майбутньому! Ще раз підкреслюю: «вільнюська» (будемо називати її так) угода не передбачає в жодному пункті, в жодному вигляді, в жодному варіанті, навіть щонайменшому, навіть у майбутньому, будь яке членство або навіть будь яку перспективу членства  України в Євросоюзі, не передбачає будь-яке входження України, як то полюбляють казати, у «євроспільноту»! 

«Вільнюська» угода з ЄС, за винятком низки ні до чого не зобов’язуючих гасел – це суто економічна угода про створення між ЄС та Україною в майбутньому, протягом періоду в 10 років, зони вільної торгівлі. І нічого більше!

* * *

А тепер перейдемо до постатейного аналізу тексту основної угоди, щоб Ви особисто і наочно впевнилися у правоті моїх тверджень.

Почнемо з того, що від початку має визначати сутність будь якої угоди: з її назви. А називається цей підготовлений для підписання документ в дослівному офіційному англомовному варіанті: «Association Agreement between the European Union and its Member States, of the one part, and Ukraine, of the other part». Українською це буде 2 варіанти: або «Договір про співробітництво між Європейським союзом і його державами – членами, з однієї сторони, та Україною, с іншої сторони», або «Асоціативний Договір між Європейським союзом і його державами – членами, з однієї сторони, та Україною, с іншої сторони», адже слово асоціація (латинського походження) має як значення «співробітництво» так і «добровільне об’єднання для досягнення спільної мети». В офіційному україномовному варіанті  він у той час, коли його ще мали намір підписувати, щоб було привабливіше, був перекладений, як «Угода про Асоціацію між Європейським союзом і його державами – членами, з однієї сторони, та Україною, с іншої сторони». Отже, переклад назви нам нічого не дав – можна тлумачити і так і навпаки, тому переходимо до змісту.

Далі у преамбулі перераховуються всі підписанти – країни ЄС, Україна і Європейське співтовариство з атомної енергії («Євроатом»), яке виступає в договорі самостійною стороною. Також у преамбулі зазначаються гасла про тісні історичні зв’язки, спільні цінності, європейську ідентичність, просування реформ, тощо, які за змістом і спрямованістю, дуже нагадають радянські гасла, що друкувалися у газетах перед кожним державним святом та проголошувалися на святкових демонстраціях, на кшталт: «Хай живе Комуністична партія Радянського Союзу!», «Вперед – до перемоги комунізму!» та «Ми за мир у всьому світі!», тощо. Тому ми на них зупинятися не будемо.

Більш цікавою є стаття 1 – «Цілі». І які ж цілі? Чи є там щось таке, що можна тлумачити як таке, що Україна в тій чи іншій мірі колись стане членом або хоча б кандидатом у члени Євросоюзу? Та ні! Знову загальні гасла і жодного пункту про щось таке там не має – подивіться самі (сторінка 9).

Далі йде розділ І – «Загальні принципи». Статті 2, 3 знову ж пишуть про демократичні принципи, принципи вільної ринкової економіки, верховенство права. Все це важливо, але такого і в наших національних законах та у депутатських теревенях достатньо, але ж від того Україна не стала правовою державою.

Розділ ІІІ (сторінка 13) має зачарувати прихильників євроінтеграції своєю довгою назвою, в якій зокрема згадується політична асоціація, тобто саме те, що нібито повинне бути пов’язано з якимсь більш-менш реальним входженням України до складу Євросоюзу. А стаття 4 «Цілі політичного діалогу» сподіваємось має нарешті взагалі розставити всі крапки над «ї». Та знову – нічого. Єдине, що є – фраза про «поглиблення політичної асоціації», але наскільки і в якому напрямку «поглиблення» — жодного слова, натомість у «кільканадцятий» раз — загальні фрази радянсько-комуністичного типу про мир і безпеку у всьому світі, «демократичні принципи», «верховенство права», «розвиток діалогу», «сприяння принципам», тощо…

Далі йдуть статті «Форми проведення політичного діалогу» (стаття 5), «Діалог та співробітництво з питань внутрішніх реформ» (стаття 6),  «Зовнішня та безпекова політика» (стаття 7), але там йдеться про регулярні зустрічі чиновників (звісно — за рахунок коштів платників податків), знову ж гасла про поглиблення діалогу та тому подібне.

Відносно цікавою (не за змістом, а по суті) є стаття 8 «Міжнародний кримінальний суд». За, нібито малозначущою фразою про те, що сторони мають співпрацювати для зміцнення миру та міжнародного правосуддя шляхом ратифікації і імплементації Статуту міжнародного кримінального суду та його відповідних інструментів, стоїть положення, яке не відповідає Конституції України, про те, що громадянина України можуть видати міжнародному кримінальному суду на його вимогу (це передбачене статутом суду).

Далі знову загальні фрази про активізацію зусиль щодо регіональної стабільності (стаття 9), щодо посилення практичного співробітництва з попередження конфліктів (стаття 10). Щоправда, стаття 10 мала б бути важливою для України з її досить розвинутою військовою промисловістю та іншими підприємствами, які можуть використовуватися у військових цілях (наприклад – підприємства авіабудування, кораблебудування). Може за угодою ЄС хоча б трохи залучить ці підприємства для оборонних відомств своїх країн? Адже, згідно з назвою, це є стаття угоди саме про військово-технічне співробітництво між Україною та ЄС. І реальне військово-технічне співробітництво дозволило б зберегти робочі місця на цих підприємствах, отримати якійсь прибуток. Але ж, ні… Лише фраза про те, що сторони будуть «вивчати питання» та «налагодять тісні контакти для обговорення питань».

Стаття 11 – про нерозповсюдження зброї масового знищення декларує наміри проведення регулярного спільного діалогу сторін щодо цього питання. А воно нам треба – ці регулярні поїздки та офіційні обіди чинуш за наші кошти, якщо у нас такої зброї вже давно не має?

Статті 12 і 13 — про боротьбу с нелегальним розповсюдженням зброї і тероризмом. Хай буде, хоча знову ж там лише загальні фрази. Щоправда, трохи більш детально про це є в інших главах наприкінці договору і в додатках.

Далі починається розділ ІІІ «Юстиція, свобода та безпека» (сторінка 19). Це вже більш конкретний за змістом розділ, хоча перша його стаття – стаття 14 «Верховенство права та повага до прав людини і основоположних свобод» теж носить декларативний характер. Але то мабуть нормально – що там ще писати, крім декларацій?

Стаття 15 говорить про захист персональних даних – нібито нічого значущого для більшості народу.

Стаття 16 – про співробітництво в області охорони кордонів і про боротьбу с нелегальною міграцією. Ну в цій сфері ЄС вже давно примусив Україну взяти на себе ледве не більшість витрат по боротьбі с нелегальною міграцією в Європу з сторонніх країн. Чого варта лише угода між Україною та ЄС про реадмісію, яку навіть Олег Тягнибок у свій час цілком обгрунтовано назвав «злочином проти нації» та вимагав розірвати. За цією угодою про реадмісію, з 1 січня 2010 року всіх спійманих в європейських країнах – членах ЄС мігрантів, якщо тільки вони повідомили про те, що в’їхали туди через Україну, висилають в Україну і вже вона «мастить собі голову» — що з ними робити. І нинішні положення асоціативної угоди з ЄС додатково підтверджують такі напрямки співробітництва.

Мабуть для більшості студентів та багатьох інших українців, які сьогодні стоять на майданах, є цікавими стаття 17 «Поводження з працівниками» та стаття 18  «Мобільність працівників».  Зрозуміло, що багато з них хочуть жити та працювати у Європі, підсвідомо розуміючи, що європейський рівень життя нам не світить ще дуже багато років за жодної асоціації.

І стаття 17 дійсно передбачає, що ставлення в європейських країнах до працівників з України має бути цілком рівноправним, без будь якої дискримінації, в тому числі в заробітній платі – все так само, як з своїми європейцями. Безумовно – добре! Але проблема в тому, що за цим саме пунктом угоди таке стосується виключно тих працівників, «які законно працевлаштовані». А інших, відповідно, можна й дискримінувати. Зрозуміло, що таке ж саме зобов’язання щодо громадян країн Євросоюзу взяла на себе й Україна, але чи Ви багато чули в Україні про дискримінованих і взагалі — нелегальних європейських гастрабайтерів, наприклад з Німеччини?  Може тільки якщо то співробітники німецької розвідки БНД…

Лишається надія на статтю  18  «Мобільність працівників»: може вона дозволить виїжджати на роботу в Європу більш-менш широкому колу громадян України? І що Ви думаєте: дозволяє таки, але, знову ж – виключно на підставі діючих договорів та відповідно до законів кожної окремої країни – члена ЄС. Тобто – фактично майже ні кому! Щоправда, при цьому лагідно обіцяють «у разі можливості» покращити «існуючі можливості» і «розглянути можливість» доступу українців до професійного навчання в Європі, та навіть ці розгляди лише «беручи до уваги ситуацію на ринку праці у державах — членах та у ЄС». Тобто – знову, як то кажуть: «Облом!». Адже «розглядати» «можливості» будуть (чого ж не поїздити, не поговорити, не попити «на халяву» «Немірофф»?), та при сучасній і перспективній ситуації на ринку праці в ЄС, окрім висококваліфікованих спеціалістів у високотехнологічних галузях, нікому не має на що сподіватися.

Доречи, питанням освіти, професійно-технічного навчання і молоді в угоді навіть присвячено окрему главу 23 (статті 430 – 436). Але й там, за винятком вимог адаптації української освіти до європейських стандартів, лише декларативні положення про наміри «підвищувати» та «поглиблювати».

Лишається остання надія – стаття 19 «Рух осіб». І що тут? А тут першим пунктом Україна ще раз і дуже конкретно береться виконувати «злочин проти нації» — угоду між Україною та ЄС про реадмісію від 18.06.2007 р., а ЄС за це береться конкретно виконувати угоду між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз від 18.06.2007 р. Саме так – не спрощення візового режиму хоча б колись, а спрощення їх ОФОРМЛЕННЯ, про що домовилися вже 6 років тому і 6 років ця угода в основному виконується, але більшості українців це ні чого не дало, не дає і не дасть. Тобто – жодного прогресу!

Хоча далі, зовсім неконкретними пунктами зазначено, що сторони угоди будуть «прагнути» досягти «посилення» мобільності громадян і «подальшого прогресу у візовому ДІАЛОЗІ», зобов’язуються «вжити ПОСЛІДОВНИХ кроків» для встановлення безвізового режиму «У ВІДПОВІДНИЙ ЧАС»… Це що знущання?! Майже відкритим текстом написали, що безвізовий режим для українців навіть не передбачається, передбачаються лише теревені про це.

Зміст статей 20, 21, 23, 24 про боротьбу з незаконним відмиванням коштів та незаконним обігом наркотичних засобів, тероризмом, про правове співробітництво навряд цікавить більшість громадян. Це є звичайні пункти угоди, які до більшості законослухняних громадян торкаються лише дуже побічно. То саме сточується і боротьби з злочинністю та корупцією (стаття 22), тим більше, що стосовно болючої для України теми про боротьбу з корупцією тут загальна фраза про те, що слід боротися і будуть обмінюватися інформацією. Та й те добре, хоча не дуже «гріє». Окремі, більш конкретні заходи стосовно цього ж питання передбачені також у додатках до угоди, зокрема – у додатку XLII.

У наступному — IV-му розділі основної угоди (сторінка 25) йдеться про торгівлю і пов’язані з нею питання. Знову ж цікавою тут є стаття 25 про цілі, адже нам дуже довго і дуже наполегливо втирали, що ми підписуємо угоду не лише про «асоційоване членство», а ще й про зону вільної торгівлі з ЄС, яка є у перспективі є більш вигідною, ніж вступ до Митного союзу. Не знаю – наскільки вигідний був би у перспективі вступ до Митного союзу (теж не читав угоду), але щодо зони вільної торгівлі з ЄС, то ця угода ніякої зони вільної торгівлі поки що не передбачає жодним чином, адже це є угода лише про наміри створити зону вільної торгівлі з ЄС у майбутньому, в період до 10-ти років.

У цій публікації ми поки що не будемо детально торкатися економічних глав основної угоди з ЄС (хоча я їх теж вивчив) – це занадто великий обсяг. Можливо розглянемо у подальших публікаціях.

Також відзначу, що після суто економічних питань в угоді йдеться ще й про окремі аспекти взаємодії в області культури, охорони здоров’я, екологічних питань, розвитку громадянського суспільства. Але відразу зазначу, що статті цих розділів основної угоди теж носять декларативний характер і здебільшого вимагають приведення законодавства України у відповідність до норм європейського права. Хоча, законодавство у нас і без ЄС «приводять»… Проблеми у нас здебільшого з виконанням законів.

***

А поки що підіб’ємо підсумки: що ж це за угода така?

Не можна сказати, що це є суто економічна угода, адже вона також включає, хоча й у декларативному варіанті, питання, не пов’язані на пряму з економікою. Та це не означає, що вони не будуть пов’язані з економікою взагалі. Наприклад, співпраця в галузі охорони здоров’я у купі з приведенням законодавства України у цій сфері відповідність до норм європейського права призведе до того, що Україна, буде змушена закупати у виробників членів ЄС медичне обладнання.

То саме буде в галузі співробітництва у військовій та й у інших сферах.

Але, як би там не було з економічними питаннями, ще раз наголошую свій висновок: ця угода жодним чином не є угодою про будь яке членство України в Євросоюзі ні зараз, ні у віддаленому майбутньому. Можна багато говорити, що це є такий спосіб складати угоди, що там щось мається на увазі… Але мені добре відомі головні принципи укладання угод і не яке там «мається на увазі» ніколи при виконанні угоди не береться до уваги, а сторони виконують те, що конкретно прописано.

***

І слід знати, що такого поняття, як «асоційоване членство» у базових документах ЄС не існує взагалі і всі розмови про таке асоційоване членство – брехня!

Існує кілька варіантів угоди про співробітництво (асоціацію) з ЄС або про членство в цій організації. З членством в ЄС, як я вважаю, все зрозуміло і не має сенсу роз’яснювати.

Найбільш наближений до членства в ЄС варіант, це — асоціативний договір про те, що країна стає кандидатом в члени ЄС. Такі угоди у свій час підписали і стали кандидатами на вступ в члени ЄС, наприклад, Хорватія, Македонія. Хорватія такі стала членом ЄС у 2013 році, решта поки що кандидатствують далі.

Третій – більш віддалений від повноправного членства варіант: угоди про стабілізацію й асоціацію, які, наприклад були колись підписані Євросоюзом з Албанією, Боснією та Герцеговиною, Чорногорією й Сербією, як з країнами, які в майбутньому мають стати кандидатами в члени Євросоюзу. Сербія і Черногорія вже стали кандидатами в члени ЄС, решта чекають.

Четвертий – найбільш проблемний для вступу до ЄС варіант: угода про асоціацію з Євросоюзом, що припускає лише майбутню перспективу членства в цій організації. Такий асоціативний договір був підписаний, наприклад, між ЄС і Туреччиною ще 50 років тому – у далекому 1963-му році, коли ЄС ще називався ЄЕС (Європейське економічне співтовариство). Але тільки у 1999 році Туреччина стала «повноцінним» кандидатом на вступ до ЄС і «успішно» перебуває на такій стадії відносин з ЄС вже 14 років. Як Вам такі строки приєднання до євроспільноти?

Останній варіант – це угоди, які перспективу членства в ЄС не надають взагалі. Наприклад, це такі угоди, які були укладені Євросоюзом з африканськими країнами Марокко, Тунісом, Алжиром, Єгиптом, а також з Йорданією, Ізраїлем, Палестинською Автономією та Ліваном.

На превеликий жаль для прихильників євроінтеграції, саме такий – останній варіант, який не передбачає навіть перспективи членства в Євросоюзі мала підписати Україна у Вільнюсі у листопаді цього року.

___________________________________________________________

Публікація — листопад 2013 року

комментариев 7

Пане, адвокат, на жаль Ви праві. Я сам подивився тепер угоду і дійсно нас ніхто в Європу не кличе.
Але ж Ви позбавили нас мрії. Ми хоча б на щось сподівалися, була віра хоча б у Європу, якась надія, сподівання. Та мабуть вірити не можна ні кому, що нашим «керовникам», що московським правителям, і європейські такі ж самі. Тільки базікати можуть гарно. А насправді всім на наш народ нахекати.
І на що сподіватися тепер?

Дмитро Н., вибачте, але підтримка мрій не входить в моє професійне завдання взагалі, а підтримувати оманливі мрії — тим більше. Моє професійне завдання в цьому сенсі — юридична оцінка ситуацій і ризиків.
Щодо питання: «На що сподіватися?» — це теж не до мене, а мабуть до політиків

до коментаря пана Дмитра Н., хочу сказати, що зайвих мрій як і цноти колись треба позбуватися

пане адвокат, таке питання до Вас є, яке дуже хвилює останнім часом багатьох львів»ян. Кажуть що Кокс та Квасневський сюди так наїжджали часто і билися за угоду тому що вона передбачає повернення нерухомого майна, зокрема будинків і заводів, які колись радянська влада забрала у приватних власників у 1940-му році і після світової війни. Нібито у цих єврокомісарів хтось з батьків чи дідів володів дуже великою кількістю майна у Львові і взагалі в Західній Україні. А зараз після того як совєти зникли, люди приватизували квартири і магазини у старих будинках. Що передбачала угода з ЄС, чи мали відібрати це майно у людей і повернути старим власникам?

Семене, а для чого це Вам зараз? Все одне не підписали угоду

а раптом Європа згодом всеж зігне Яника?

Семен, дійсно питання підписання угоди ще не зняте, адже ЄС наполягає і буде наполягати на її підписанні. Та і наша влада на цьому наголошує (не знаю — наскільки щиро). При цьому, про зміну змісту угоди не йдеться, а йдеться лише про підготовку України до підписання (знову ж, не знаю — наскільки щиро).
По суті Вашого питання: я теж чув твердження щодо можливості застосування норм про реституцію (повернення майна колишнім власникам). І це питання є актуальним не лише для львів’ян та інших західноукраїнців, а й для буковинців, одеситів, харківчан, киян, тощо, які проживають в будинках «старорежимних» побудов. Вся Західна Україна — суцільні колишні володіння польської шляхти (вочевидь, недарма Польща так люто лобіює підписання асоціативної угоди). Крім польських володінь, чимала частина старих будинків у Івано-Франківську, Чернівцях та Тернополі — це колишнє майно єврейських і німецьких родин. Володіння у Львові, Одесі, на Придніпров’ї, у Криму та у Києві мали Романови, Голіцини, Енгельгарди, Потоцькі, Терещенкі, у яких є спадкоємці.
Але в основній угоді, яку планувалось підписати з ЄС, нічого про реституцію нерухомості не зазначено. Щоправда, у багатьох додатках до угоди є вимога привести законодавство України у відповідність до конкретно зазначених європейських нормативних актів. Таких зазначень дуже багато, але вивчити зміст всіх зазначених там європейських нормативних актів і з’ясувати все що вони передбачають, я не мав можливості. На це б були потрібні місяці…
Взагалі, виключити застосування реституції внаслідок підписання будь якої асоціативної угоди з ЄС не можливо, адже після того, як східноєвропейські країни підписували з ЄС угоди про будь яку асоціацію, у всіх цих країнах реституція у різних формах застосовувалася. А прибалти її застосували з власної іниціативи навіть до вступу в ЄС

Ваш отзыв