Адвокатское Интернет-бюро
Кучерявого Олега Петровича

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан

Апр

12

Про деякі аспекти захисту в справах про адмінправопорушення

Автор: Advocat

На відміну від переважної більшості інших кодексів, діючий на цей час Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) виявив незвичайну стійкість до життя. Прийнятий ще за радянських часів Верховною Радою УРСР 7 грудня 1984 року він, хоча й перетерпів окремих змін, але не здав свої позиції новим редакціям.  Чому так? Важко сказати. Мабуть законодавцям страшно братися за такий обсяг роботи в умовах постійної зміни правової, або як стало нещодавно модним казати та писати – правничої політики. Мабуть також це пов`язане з тим, що планується введення інституту кримінальних проступків, до якого у законотворців теж все не доходять руки.

Тому, ми мабуть ще довго будемо користуватися цим кодексом з його численними номерами статей з додатковими позначками від 1 до бог знає скількох (маються на увазі статті 212-20, 212-21 та тому подібні).

 

Але зміни до КУпАП вносяться майже безперервно, та ці зміни мало зачіпають процесуальну сторону, яка, у порівнянні з іншими процесуальними кодексами, є спрощеною, малопрописаною. Процесуальні вдосконалення депутати вносять мабуть лише тоді, коли це допомагає ефективніше «здирати» гроші, як то, наприклад в ситуаціях з автофіксацією правопорушень у сфері дорожнього руху, коли всупереч всім загальним українським і міжнародним принципам права, поклали відповідальність на власників транспортних засобів, якщо вони не доведуть, що не вони перебували за кермом в момент правопорушення.

 

У відповідності до статті 1 КУпАП, його завданням є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

За частинами 1 та 2 статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

 

На чому, при цьому, будується розгляд справ про адмінправопорушення? Беручи тут до уваги статті КУпАП, що мають первинне і найбільше значення для сторони захисту в судових розглядах, слід зазначити такі норми закону:

  • статті 221, 221-1 визначають, які справи розглядають районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), місцеві господарські та адміністративні суди, апеляційні суди та Верховний Суд;
  • статті 251 та 252 визначають – що є доказами в справах про адмінправопорушення і їх оцінку відповідним органом, що розглядає справу;
  • стаття 268 визначає права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;
  • статті 271 — 274 визначають – хто може бути захисником, експертом, свідком, перекладачем, їх права і обов`язки, документи на підтвердження повноважень;
  • далі глава 22 (статті 276 – 282) визначає окремі загальні питання розгляду справ. З них найбільше значення має стаття 280, що визначає обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення: орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи;
  • глава 23 визначає вимоги до порядку складання і змісту постанов в справах про адмінправопорушення;
  • глава 24 регламентує порядок оскарження постанов і розгляду скарг.

Але більшість цих норм вкрай недостатньо деталізує відповідні процесуальні питання, залишаючи це на розсуд відповідних органів, що розглядають справу.

 

Та я хочу звернути увагу відвідувачів сайту на окремі, більш-менш нові аспекти захисту в справах про адміністративні правопорушення, які останнім часом напрацювала судова практика. Цьому сприяло втілення у наше право практики Європейського суду з прав людини. Тому, слід зазначити, описане мною є актуальним також і для справ про адмінправопорушення, вчинені в інших країнах близького зарубіжжя з близькими правовими системами, зокрема в Росії (Кодекс про адміністративні правопорушення), Молдові (Кодекс про правопорушення), тощо. При чому, актуально як для громадян цих країн, так і для наших громадян, які ці країни відвідують і досить часто вчиняють адмінправопорушення.

Особливо актуальним використання цих аспектів є для справ з дуже високими та безальтернативними штрафами, такими, як, наприклад, справи пов`язані з складанням протоколів про вживання алкогольних напоїв при керуванні транспортними засобами.

 

У ч.ч. 1-3 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі — Конвенція) вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення; кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку; кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

При цьому, для питання, що нами розглядається, особливе значення має те, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) поширює на провадження у справах про адміністративні правопорушення стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, тобто – норми кримінального процесуального законодавства (в Україні – Кримінальний процесуальний кодекс).

 

У справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 51 КпАП України стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням». У справі «Маліге проти Франції» («Malige v. France», заява № 27812/95, рішення від 23.09.1998 року) ЄСПЛ визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації No R (91).

У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ встановив, серед іншого, порушення частиною 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення («проведення несанкціонованого пікету»), але національні суди, розглянувши справу без участі сторони обвинувачення (згідно законодавства РФ така участь не передбачена), відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв’язку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.

У справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, ЄСПЛ зазначив, що за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини 1 статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.

 

З цих, зазначених рішень ЄСПЛ прослідковується наступний головний висновок: якщо якісь процесуальні питання розгляду адміністративних справ не достатньо детально розписані у КУпАП, то суди мають керуватися при розгляді справи щодо цих проблемних питань – відповідними нормами Кримінального процесуального кодексу (КПК).

З цього вже виходять і окремі висновки більш індивідуального характеру, наприклад:

  • якщо в протоколі про адміністративне правопорушення, що є більш дрібним аналогом обвинувального акту, неправильно зазначена стаття вчиненого адмінправопорушення за КУпАП, або, наприклад, зазначений не той, що належить, порушений пункт Правил дорожнього руху, суд не вправі в ході розгляду самостійно змінювати статтю або пункт і повинен закрити справу за відсутністю складу адміністративного правопорушення;
  • враховуючи, визначені у КПК, але не визначені у КУпАП, принципи змагальності (стаття 7 КПК), належності та допустимості доказів (статті 85 – 90 КПК), суди повинні враховувати всі ці принципи таким чином, як те викладено у КПК. Звісно, що повинні враховувати й інші органи, що розглядають справи про адмінправопорушення, але впевнений, що ті здебільшого не будуть цього робити, але таке неврахування вже буде підставою для оскарження постанови відповідного органу;
  • враховуючи, що в КУпАП не врегульоване питання фіксації судового розгляду в адміністративних справах, загальні збори суддів України вирішили, що така фіксація не потрібна і вони, хоча для себе самих записують, але офіційного статусу такий запис не має, Вам його копію не дадуть. На мою думку цей висновок органу, якій не є органом, що регулює питання процесуального законодавства, не відповідає загальним принципам судочинства, та й з огляду на вказані рішення ЄСПЛ не є правильним, оскільки КПК вимагає обов`язкового фіксування судового розгляду. Тому, якщо зацікавлена сторона судового розгляду вважає, що фіксування в конкретній справі потрібне, варто хоча б заявити таке клопотання до початку судового розгляду.

 

Наостанок слід зазначити, що всі ці принципіальні підходи цілком можуть застосовуватися при розгляді будь яких справ про адмінправопорушення.

 

_____________________________________________

Публікація — квітень 2018 року

 

 

Заинтересовала публикация?
  • Получайте новые публикации по RSS или E-mail.

Ваш отзыв