А Д В О К А Т
Кучерявый Олег Петрович

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан и юридических лиц

Май

25

Службове підроблення — що воно таке?

Автор: Advocat

У всі часи, напевне, ще з прадавніх, досить поширеним був такийна русском языке злочин, як службове підроблення. Особи, які перебували на службі у вельмивельможних і не дуже вельможних осіб, або на державній службі, часто з тих чи інших спонукань вносили неправдиві відомості у документи, які їм були доручені для ведення або зберігання.

Тепер — про те, що ми маємо з подібними злочинними проявами у наш час і в нашій країні. Обговоримо це питання з врахуванням судової практики – і власної і загальнодержавної, яка не так давно була узагальнена Верховним Судом України (Вісник Верховного суду України — 2010 р., № 1).

За українським кримінальним законодавством, подібні діяння відносяться до злочинів у сфері службової діяльності, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій (розділ XVII Особливої частини Кримінального кодексу України (далі — КК)).

Стаття 366 визначає службове підроблення, як «внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів«. По частині першій такій злочин карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Те ж саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (частина 2), карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Обов’язковою ознакою службового підроблення є його предмет — офіційні документи. Для того, щоб той чи інший акт був визнаний документом та мав статус офіційного, він повинен відповідати певним ознакам: документ повинен містити певну інформацію (відомості, дані тощо); така інформація має бути зафіксована у тій чи іншій формі (письмовій, цифровій, знаковій) і мати певні реквізити (бланк, печатку, штамп, голограму), які передбачені законом чи іншим нормативним актом; інформація повинна бути зафіксована на відповідному матеріальному носії (папері, дискеті, диску, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці тощо) з метою її зберігання, використання або розповсюдження; документ має бути складений, засвідчений, виданий чи розповсюджений в інший спосіб службовою особою від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та об’єднань, а також підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності. Крім того, офіційним згідно зі ст. 366 КК є лише такий документ, що містить зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи — докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Аналіз практики розгляду справ цієї категорії, в тому числі, на думку авторів узагальнення, свідчить, що неоднакове застосування терміна «офіційний документ» пов’язане насамперед із недосконалістю диспозиції ст. 366 КК, яка потребувала законодавчого врегулювання та конкретизації наведених у ній понять.

Законом від 11 червня 2009 р. N 1508-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», який набирає чинності з 1 січня 2011 р., внесено відповідні зміни і доповнення до положень КК, зокрема дано нове визначення понять «службова особа» та «офіційний документ», а також у диспозиції ст. 366 КК термін «документ» замінено терміном «офіційний документ». Зазначене сприятиме правильному й однаковому застосуванню судами законодавства під час розгляду справ цієї категорії та більш якісному їх розгляду, якщо вступ цього закону в дію не перенесуть в черговий раз, або не змінять його в цій частині.

Поки що періодично виникають такі питання, як наприклад: чи є офіційним документом пояснення особи, сфабриковане працівником міліції під час перевірки заяви про злочин. Однакового розуміння з цього приводу у українських судів, як зазначається в узагальненні, немає. Деякі суди вважають, що оскільки саме пояснення особи під час перевірки заяви про злочин в кримінально-процесуальному законодавстві як процесуальний документ не передбачене, бо пояснення не має відповідних реквізитів, то воно не може розглядатись як предмет службового підроблення. Таким предметом, на думку прибічників такої точки зору, можуть бути протоколи слідчих дій, які відповідно до ст. 65 КПК, є доказами у справі. Інші суди, навпаки, вважають, що коли працівник міліції при перевірці заяви про злочин бере у певної особи пояснення, в яке вносить завідомо неправдиві відомості про обставини справи і засвідчує їх своїм підписом, а ці відомості засвідчують факти, які мають юридичне значення, тобто можуть бути приводом для порушення кримінальної справи чи відмови в порушенні справи, то такий документ має визнаватися офіційним. Наприклад, вироком Жовтневого районного суду м. Луганська засуджено С. за ч. 1 ст. 366 КК за те, що він, будучи дільничним інспектором, підробив протокол про адміністративне затримання громадянина П., а також сфальсифікував пояснення від імені померлої особи і неіснуючого громадянина про вилучення у громадянина П. наркотичних речовин.

У судовій практиці трапляються випадки визнання офіційними документами процесуальних документів і невизнання такими документів (заяв, пояснень тощо), які стали підставами для винесення процесуальних актів. Так, вироком Дворічанського районного суду Харківської області М. засуджений за ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 364 КК за те, що він, будучи дільничним інспектором міліції, нехтуючи службовими обов’язками, не провів перевірки двох повідомлень про злочини, склав фіктивні пояснення від імені громадян, після чого виніс постанови про відмову в порушенні кримінальних справ. Суд визнав предметом службового підроблення постанови про відмову в порушенні кримінальних справ, а сфабриковані пояснення осіб офіційними документами не визнав.

По-різному вирішують суди питання про наявність ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, у діях оперуповноважених працівників міліції, які на ім’я начальників відділів міліції складали рапорти, що не відповідали дійсності, та ставали підставами для притягнення невинних осіб до адміністративної відповідальності (це з давніх часів вкрай поширена практика, спрямована на затримання підозрюваних осіб, щодо яких поки що не має достатніх доказів для затримання у відповідності до Кримінально-процесуального законодавства). Наприклад, вироком Ленінського районного суду Запорізької області оперуповноважені відділення кримінального розшуку однойменного РВ УМВС К. та П. засуджені за ч. 1 ст. 366 КК за те, що сфальсифікували рапорти на ім’я начальника, на підставі яких до адміністративної відповідальності були притягнуті невинні особи. За аналогічні дії, тобто складання фіктивного рапорту, що потягло незаконне притягнення до адміністративної відповідальності громадянина Б., вироком Октябрського районного суду м. Полтави засуджено Ш. — оперуповноваженого УБОЗу. Але, ухвалою апеляційного суду Полтавської області вироку частині засудження Ш. за ч. 1 ст. 366 КК закрито за відсутністю в його діях складу злочину. В ухвалі зазначено, що складений засудженим Ш. рапорт про нібито вчинене Б. адміністративне правопорушення не можна визнати офіційним документом, оскільки він має інформаційний характер і не зареєстрований належним чином.

У примітці до нової редакції ст. 358 КК (Закон від 11 червня 2009 р. N 1508-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення») зазначено, що «під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи — докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити«.

Автори узагальнення Верховного Суду України вважають (і до їх думки слід прислуховуватися, адже будуть прислуховуватися суди), що пояснення особи під час перевірки заяви про вчинення злочину слід вважати офіційним документом, тому що зафіксовані у ньому відомості можуть засвідчувати факти, які в подальшому можуть мати юридичне значення.

Об’єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Такий злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених у ч. 1 ст. 366 КК дій: внесення до документів неправдивих відомостей; інше підроблення документів; складання неправдивих документів; видача неправдивих документів.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, до офіційного документа. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.

Інше підроблення документів являє собою повну або часткову зміну змісту документа чи його реквізитів, однак не за рахунок внесення до нього неправдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань чи використання інших подібних способів. Ще один варіант – коли неправдиві відомості до документа не вносяться, а виправляються або знищуються відомості, що вже є у документі та відповідають дійсності.

Складання неправдивих документів — це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам.

Видача неправдивих документів означає надання фізичним або юридичним особам такого документа, зміст якого повністю або частково не відповідає дійсності та який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Видача неправдивого документа матиме місце й у тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був засвідчений службовою особою і виданий нею іншим фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова особа, що видала цей документ.

Службова особа. Відповідно до п. 1 примітки ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представника влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

Роз’яснення щодо питань про те, що потрібно розуміти виконанням функцій представників влади та організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, дається у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».

Якщо особа, яка підробила офіційний документ, або іншим чином внесла до нього неправдиві відомості, хоча і є службовою особою, але вона службова особа не того підприємства, установи, організації, від імені якої видано документ, вона не може нести відповідальність по ст. 366 КК. В таких випадках, дії особи слід кваліфікувати по ст. 358 КК (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів). Але в даному випадку кваліфікація буде також залежати від від наявності факту використання, або від доведеності умислу на використання такого документу.

Якщо підроблення офіційного документа вчиняє не службова, а приватна особа, то відповідальність також настає за ст. 358 КК.

Крім того, відповідальність за ст. 366 КК настає лише за умови, що злочинні дії службової особи були зумовлені її службовим становищем або пов’язані з її владними повноваженнями. Якщо такого зв’язку не встановлено, дії винного за наявності до того підстав можуть кваліфікуватися за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо.

Особа, з якою укладено договір про матеріальну відповідальність, не може визнаватися службовою особою, якщо вона не виконувала організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. Так, вироком районного суду буфетницю Ч. засуджено за ч. 4 ст. 191 КК на п’ять років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням іспитовим строком на два роки, а за ч. 2 ст. 366 КК її виправдано. Органи досудового слідства обвинувачували Ч. у тому, що, вона працюючи буфетником, і будучи службовою та матеріально відповідальною особою, вчинила привласнення майна на суму 25 тис. 20 грн., а з метою приховування своєї злочинної діяльності, використовуючи своє службове становище, склала та передала в бухгалтерію подложну накладну на суму 25 тис. 20 грн. та подложний товарний звіт. Суд першої інстанції при розгляді справи правильно встановив та вказав у вироку, що підсудна на момент вчинення злочину не була наділена будь-якими владними повноваженнями, тобто відповідно до п. 1 примітки ст. 364 КК не була службовою особою, а лише матеріально відповідальною особою і виправдав її за ст. 366 КК.

При кваліфікації дій по ст. 366 досудовим слідством повинно бути зазначено, з яких підстав, особа рахується службовою особою. Наприклад, вироком суду за ч. 1 ст. 366 КК засуджені троє працівників РЕМ. Один з них — К., працюючи контролером енергонагляду Новомосковських РЕМ виявив пошкодження пломби на електролічильнику у квартирі, яка належить Л., після чого демонтував лічильник, склав документ про направлення лічильника на проведення експертизи, запакував, опломбував його та видав абоненту Л. акт-припис з повідомленням про явку до Новомосковських РЕМ, але при цьому не склав акт про порушення Правил користування електричною енергією для населення. Намагаючись виправити свою помилку, він за згодою електромонтера З. і контролера С. вніс їх до акту про порушення зазначених Правил як осіб, які начебто взяли участь у проведенні перевірки у Л., після чого З. і С. підписали цей акт, чим склали завідомо неправдивий документ. Вирок було скасовано, а лише з тих підстав, що суд першої інстанції всупереч ст. 334 КПК, у мотивувальній частині вироку не висвітлив об’єктивну сторону складу злочину, не зазначив: якими повноваженнями наділені кожен із них та на підставі яких нормативно-правових актів вони мають право проводити перевірки та складати акти про виявлені порушення Правил користування електричною енергією, тобто чи є кожен із засуджених службовою особою.

Склад злочину, передбаченого ст. 366 КК, є формальним, і злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у ній дій, незалежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи був використаний підроблений документ.

При кваліфікації дій по частині 2 ст. 366 КК, поняття «тяжкі наслідки» має майновий і немайнових характер. Щодо майнового характеру тяжких наслідків, то в примітці 4 до ст. 364 КК зазначено, що тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян. На практиці органи досудового слідства, а також деякі суди, визначаючи розмір заподіяних збитків, розраховують їх, виходячи із суми у 17 грн., що суперечить п. 22.5 ст. 22 Закону від 22 травня 2003 р. N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», який набрав чинності 1 січня 2004 р., для кваліфікації злочинів сума неоподаткованого мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, яка визначається на початок відповідного року.

Серед основних недоліків досудового слідства і судової практики по справах такої категорії слід зазначити, що дуже часто зустрічається неповнота та неправильність досудового слідства, яка не завжди може бути усунута в судовому засіданні. Так, органи дізнання і досудового слідства стараються обмежитися експертним, або іншим поверхневим встановленням факту підробки, або внесення недостовірних відомостей і не завжди встановлюють осіб, які безпосередньо виготовили первинні бухгалтерські документи на прийом та відпуск товарно-матеріальних цінностей (які стосуються підроблених документів), не повно встановлюють та допитують свідків, не проводять зустрічні перевірки із суб’єктами господарювання, а також виїмки додаткових документів, необхідних для призначення та проведення додаткових судово-бухгалтерських експертиз, тощо. Яскравий приклад – СБУ-шна справа по нарахуванню зарплати працівникам ВОХОР, по якій на сайті опубліковано статтю 15 квітня цього року.

Нерідко підроблення документів службовими особами здійснюється з метою заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Дії таких осіб кваліфікуються за сукупністю ст. 191 та ст. 366 КК, як і намагалися зробити слідчі у зазначеній справі ВОХОР, але в тій справі обвинувачення по ст. 191 КК (привласнення чужого майна в особливо-великих розмірах) не підтвердилося і прокурору прийшлося від нього відмовитися під час судового розгляду.

У узагальненні судової практики Верховного суду зазначається, що деякі суди необґрунтовано вважали кваліфікацію дій посадових осіб за ст. 366 КК зайвою у тих випадках, коли підсудний обвинувачується по ст. 365 КК (Перевищення влади або службових повноважень). При цьому суди, як вказує узагальнення, помилково вважали, що підроблення документів є ознакою складу злочину, передбаченого ст. 365 КК.

Авторами узагальнення наводиться приклад вироку Лутугинського районного суду Луганської області, який розглянув кримінальну справу за звинуваченням К. за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 194, ст. 209, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК. Директор ТОВ «Джерело» К. був визнаний судом винним у тому, що за попередньою домовленістю з групою осіб підробив офіційні документи, надав їх до суду, завдяки цьому отримав рішення суду про дозвіл розібрати два 16-кватирних житлових будинки у с. Оріхівка, підписав договір про виконання відповідних робіт, будинки були розібрані, через що власникам приватизованих квартир завдано збитки у розмірі 114 тис. 202 грн. Суд кваліфікував дії підсудного лише за ч. 3 ст. 365 КК, вказавши, що кваліфікація за іншими статтями є зайвою, у тому числі і за ст. 366 КК. Зокрема, суд вважає, що ст. 365 КК охоплюються дії з підробки офіційних документів і не потребують додаткової кваліфікації. Однак це рішення суперечить вимогам ст. 33 КК про кваліфікацію злочинних дій винного за відповідними статтями КК та фактичними обставинами.

___________________________________________________________________________________

Публікація — травень 2010 р.

___________________________________________________________________________________

Додаткові публікації по цій темі:

«Ще раз про службову підробку» від 15.11.2013 року

«З судової практики в справах про підробку документів і шахрайство» від 30.08.2015 р.

___________________________________________________________________________________

комментария 3

Спасибо большое!

Удивительное дело! Многократно сталкивался с ситуациями, когда при квалификации содеянного использовался «неоподаткований мінімум» (17 грн). Спорил, доказывал, тыкал носом в норму отсылающую к ПК и переходным положениям «про розмір податкової соціальної пільги» и порядок ее применения, и ни разу, не смог этого доказать. Никому. Спрашивал у судей и председателей судов. Все пожимают плечами, отводят глаза и ссылаются на отсутствие прямого указания в УК! Дескать примы и отсылочные нормы «в данном случае не действуют!». Почему не действуют, кто так сказал? Чувствую себя дураком.

Виктор, Вы меня удивили. Не знаю — где это Вы нашли таких судей, но в моей практике работы по всей Украине с такой проблемой я не сталкивался уже с 2004 года, после того как 28.05.2004 было принято Постановление Пленума ВСУ N 9, а до этого было еще письмо-разъяснение ВСУ. При чем, я не сталкивался с таким, как Вы описываете, понимание закона не только в судах, но даже и на следствии. Следователи и судьи по всей Украине нормально применяют эту норму. Да и у меня нет никакого сомнения, что любой приговор, вынесеный любым судьей без учета размера социальной льготы не имеет ни каких шансов пройти через апелляционную и тем более кассационную инстанцию.

Ваш отзыв