Адвокатское бюро
КУЧЕРЯВОГО ОЛЕГА ПЕТРОВИЧА

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан

Янв

6

Єдиний спрощений механізм захисту цивільних прав у ЄС

Автор: Avtor

37915Угода про асоціацію між Україною і01 rus Європейським Союзом, не дивлячись на її плюси й мінуси, про які ми сьогодні говорити не будемо, вже стає реальністю. І із цією реальністю виникне безліч досконала цілковито ситуацій, які будуть потребувати свого юридичного вирішення. Після початку реальних економічних відносин, такі спори обов`язково почнуть виникати і до них потрібно бути готовими. У зв’язку із цим пропонуємо Вашій увазі статтю, що стосується розгляду дрібних судових суперечок між громадянами і підприємствами різних країн — членів ЄС і не членів ЄС, що підписали з ЄС різні економічні угоди.

********************

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом стала підставою для установлення зони вільної торгівлі. Громадяни України, як й інших держав — нечленів ЄС, теж можуть брати участь у загальноєвропейських процедурах з вирішення дрібних спорів та видачі судового наказу.

В умовах функціонування спільного ринку, тобто вільного обігу товарів, послуг, капіталу та робочої сили, в ЄС поступово сформувався механізм захисту цивільних прав, який отримав назву European Civil Procedure, або цивільний процес ЄС. Запровадження спільних підходів почалося з вирішення проблем багатомільйонного ринку споживачів товарів і послуг: національні процедури не були пристосовані до внутрішнього ринку ЄС, а також ефективного та дієвого транскордонного співробітництва. Ускладнення захисту прав учасників економічних відносин, які мають транскордонний характер, спричиняло спотворення конкуренції між надавачами послуг, котрі працювали всередині країни, та тими, хто брав участь у зовнішніх відносинах.

Загальні стандарти захисту прав споживачів у ЄС сформувалися за допомогою:

  • регламенту № 2006/2004 про співробітництво між національними органами, відповідальними за виконання законів щодо захисту споживачів;
  • директиви № 98/27/ЕС про судові заходи щодо захисту прав споживачів;
  • директиви № 2013/11/EU від 21.05.2013 про альтернативні способи вирішення споживчих спорів.

Сертифікація судових рішень

Запровадження спрощеного примусового стягнення коштів стало еволюційним кроком, що сприяє розвитку судової співпраці та підвищенню доступу до правосуддя. У 1999 році на засіданні у Тампере було запропоновано спрощений порядок визнання судових рішень у справах з так званих безспірних, або незаперечних, вимог (uncontested claims). Запроваджена регламентом № 805/2004 спеціальна процедура видачі European Enforcement Order, або ЕЕО, була спрямована передусім на захист прав учасників транскордонних відносин, розвиток доступного правосуддя в ЄС.

Видача ЕЕО забезпечує спрощену сертифікацію судових рішень у справах щодо незаперечних вимог, яка діє на території всього ЄС. Аби рішення, ухвалене стосовно незаперечної вимоги, було сертифіковане як European Enforcement Order, суд повинен дотримуватися певних процесуальних правил. Розгляд незаперечних вимог відбувається за мінімальною процедурою, але діяти суд може згідно з положеннями законодавства своєї держави.

Цей порядок застосовується для розгляду цивільних і комерційних справ за участі споживача, що підтверджується і практикою Суду ЄС. Так, під час вирішення спору між двома приватними особами, які не займаються комерційною або професійною діяльністю, з приводу укладеного ними кредитного договору з’ясовувалася можливість застосування регламенту № 805/2004 до відносин, що виникли. У своєму рішенні Суд ЄС підкреслив, що споживач — це особа, яка укладає контракт з метою, не пов’язаною з її заняттями або професією. При цьому не має значення правовий статус іншої сторони договору, а в разі відсутності посилання на поняття «споживач» його правовий статус має визначатися в контексті мети регламенту № 805/2004.

Беручи до уваги мету захисту прав споживачів, відтворену в положеннях законодавства ЄС, за допомогою якої прагнуть компенсувати дисбаланс прав сторін у договорах, укладених між споживачами та юридичними особами, їх застосування не може бути поширене на осіб, щодо яких такий захист не виправдано. Спеціальні правила спрямовані на забезпечення інтересів споживачів, котрі укладають договори з представниками комерційної або професійної діяльності (рішення від 5.12.2003 у справі «Волтер Вапенік проти Джозефа Тернера») .

Що таке «транскордонні справи»?

Фундамент цивільного процесу ЄС становлять регламенти, якими запроваджено загальноєвропейські процедури розгляду та вирішення транскордонних справ. По-перше, це European Order for Payment Procedure, ЕОРР або Європейський порядок видачі судового наказу; по-друге, European Small Claims Procedure, ESCP або Європейський порядок вирішення дрібних спорів.

Основна мета запровадження цих процедур — забезпечити швидке і доступне цивільне правосуддя у транскордонних спорах. Вони є однаковими у всіх державах-членах та розроблені спеціально для того, щоб кожна сторона мала рівні можливості для захисту своїх прав у суді. ЕОРР (регламент ЄС № 1896/2006) застосовується з 12 грудня 2008 р.; ESCP (регламент ЄС № 861/2007 від 11.07.2007)  — з 2009-го в усіх державах — членах ЄС, за винятком Данії.

Обидві процедури використовуються в тому разі, якщо справи мають транскордонний характер. Під «транскордонними справами» маються на увазі спори, в яких щонайменше одна зі сторін постійно або тимчасово проживає в іншій державі — члені ЄС, а не в тій, де має відбуватися розгляд справи. Отже, при встановленні характеру спору застосовується суб’єктний критерій, але при цьому він визначений настільки широко, що дає можливість участі і громадянам держав — нечленів ЄС. Так, жителі держав — нечленів ЄС мають право брати участь у процедурах ЕОРР і ESCP якщо:

  • боржник проживає або зазвичай перебуває на території іншої держави — члена ЄС, ніж суд, компетентний розглядати справу, а заявник не є громадянином держави — члена ЄС, останній може подати заяву за процедурою ЕОРР;
  • кредитор проживає або зазвичай перебуває в іншій державі — члені ЄС, а не державі компетентного суду, він може застосувати процедуру ЕОРР проти боржника, який постійно або тимчасово проживає за межами ЄС.

Процедура: від форми до форми

ЕОРР за своєю сутністю є прискореною недорогою процедурою вирішення спорів, предметом яких є грошові вимоги. ESCP урегульовує порядок судового розгляду дрібних цивільних і комерційних спорів, що мають транскордонний характер, ціна яких не перевищує €2000. Вони відрізняються низкою особливих ознак.

Так, ЕОРР є процедурою, яка належить до виключно письмових. Вона передбачає кілька послідовних процесуальних дій.

На першій стадії відбуваються звернення до суду та вирішення питання про наявність передумов для проведення такої процедури. Насамперед заявник повинен заповнити стандартну заяву та подати її до суду, юрисдикція якого визначається відповідно до законодавства ЄС (регламент № 1215/2012). Суд, до якого подано заяву, повинен вирішити, чи дотримано вимоги щодо застосовності цієї процедури (транскордонний характер, цивільна й комерційна справа, юрисдикція тощо). Якщо заява неповна, суд дає заявникові можливість завершити або виправити додаток до певної дати, за винятком випадків, коли вимога є явно необгрунтованою або неприйнятною до застосування ЕОРР.

Якщо вимоги можуть бути розглянуті тільки частково за процедурою ЕОРР, суд може запропонувати змінити їх. Заявник повинен визначитися: прийняти або відхилити запропоновану процедуру ЕОРР протягом певного терміну.

Якщо заявник приймає пропозицію суду, починається друга стадія, коли суд ухвалює рішення в частині вимог.

Якщо заявник не відповідає протягом визначеного строку або не пристає на пропозицію суду, останній відмовляє у прийнятті заяви в порядку ЕОР у повному обсязі та вказує причини, з яких вимогу було відхилено.

Нині на сайті Europeane-Justice, European Payment Order forms доступні всі 7 форм для відповідних заяв.

Процедурою ЕОРР не визначено порядок оскарження, якщо заяву відхилено. Але це не означає, що особа не має права ще раз звернутися із заявою у порядку ЕОРР або на підставі будь-якої іншої процедури, передбаченої національним процесуальним законодавством держави компетентного суду.

У рішенні про примусове стягнення коштів зазначається про можливість його оскарження. Однак якщо боржник подає відповідну заяву, справа розглядатиметься у звичайному порядку, встановленому національним процесуальним законодавством. Таким чином, на відміну від звичайного цивільного судочинства, тягар ініціювання покладається на боржника, а не на стягувача.

Вирішення дрібних спорів

ESCP відрізняється порядком проведення та об’єктом судової діяльності. Так, на першому етапі заявник звертається до суду, який визначає відповідність вимог і розпочинає процедуру ESCP. Щоб подати позов у порядку ESCP, позивач також заповнює стандартну форму і подає її до компетентного суду за допомогою засобів зв’язку, прийнятних для судової системи держави — члена ЄС.

Якщо вимога виходить за рамки регламенту № 861/2007, суд повідомляє про це. Якщо вимога не може розглядатися за його положеннями, суд повинен застосувати законодавство своєї країни.

Якщо заявник не надав достатньої інформації, суд може надіслати йому форму В з відповідним проханням. Позов буде відхилено, якщо позивач не виправив зауваження у зазначений строк або якщо позов є явно необгрунтованим або неприйнятним.

Після того як суд отримав правильно заповнену заявку, він переходить до другого етапу — готує стандартну форму для відповідача, яку разом із копією позову і підтверджувальними документами надсилають відповідачу поштою з датою підтвердження.

Відповідач має право заперечити впродовж 30 днів з дати вручення документів, в його відповідь суд надсилає заявнику протягом 14 днів з моменту отримання. Зустрічний позов подається так само, як і первісний.

При цьому заява подається мовою чи однією з мов суду. Останній може зажадати перекладу документа, якщо він необхідний для ухвалення рішення. Якщо сторона відмовляється приймати документ, складений мовою, якої вона не розуміє, або відмінною від однієї з офіційних мов держави-члена, суд повідомляє про це іншу сторону, щоб вона надала переклад.

Третій етап — це розгляд вимог і ухвалення рішення. При цьому суд має право призначити та провести усне слухання, якщо це видається необхідним або на вимогу однієї зі сторін. У такому клопотанні може бути відмовлено, якщо усне засідання не є необхідним і може бути проведено за допомогою відеоконференції або інших засобів зв’язку.

Рішення має бути ухвалене протягом 30 днів з моменту отримання заперечень від відповідача (або позивача, якщо є зустрічний позов). Проте суд може звернутися по додаткову інформацію або докази чи викликати сторони на усне слухання. У такому разі 30-денний строк обчислюється з моменту отримання необхідної інформації або проведення слухання. Але навіть якщо сторони вчасно не дадуть відповідь, суд змушений ухвалити рішення.

Такі рішення визнаються й виконуються в інших державах-членах і не можуть бути переглянуті по суті в державі виконання. На прохання однієї зі сторін суд видає спеціальний документ — сертифікат рішення, використовуючи встановлену форму. Це має надзвичайно важливе значення і відповідає вимогам установчих договорів та програм, якими було задекларовано необхідність подальшого створення спільного простору для руху судових рішень у межах ЄС.

Нині на сайті Europeane-Justice, Small Claims forms  доступні всі необхідні форми для відповідних заяв.

У регламентах (ЕЕО та ЕОРР) існують кілька способів повідомлення боржника. Відповідно, забезпечуються два основні режими — загальний, коли боржник повідомлений про розпочату процедуру та має можливість заперечувати проти неї, та заочний, в якому вимоги розглядаються з огляду на відсутність заперечень.

ІРИНА ІЗАРОВА, доцент кафедри правосуддя Київського національного університету ім. Т. Шевченка, кандидат юридичних наук.

Подається в скороченому вигляді за статтею по публікації на сайті Ради адвокатів Київської області

_________________________________________________

Публікація — січень 2016 року

 

 

 

Ваш отзыв