Оскарження рішень про порушення і про відмову в порушенні кримінальних справ

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

На сьогодні судова практика свідчить про неоднозначність підходів до розв’язання проблем, які виникають під час визначення судової юрисдикції щодо вирішення справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури, вчинені під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини, зокрема заяв про порушення кримінальної справи. При цьому, одні суди вважають, що такі справи потрібно розглядати в порядку кримінального судочинства, а інші їх відносять до юрисдикції адміністративних судів.

В зв’язку з цим, Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) для забезпечення однакового і правильного застосування норм чинного законодавства стосовно визначення судової юрисдикції щодо вирішення цієї категорії справ, листами вiд 11.03.2011 р. № 259/0/4-11 та 12.03.2011 р. № 334/8/13-11 проінформував суди про свою позицію з цього приводу.

Згідно з роз’ясненням ВАСУ, при визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб’єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб’єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. Водночас судам слід звернути увагу на те, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Тому, враховуючи приписи КАС, такі спори не випливають із здійснення суб’єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому відповідно до статей 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК) дії органів дізнання, слідчого, прокурора можуть бути оскаржені до суду. Згідно з вимогами частин першої та другої статті 3 КПК провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами КПК незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Отже, кримінальне судочинство – це врегульований нормами КПК, порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

У зв’язку з цим необхідно зазначити, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи права оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому КПК, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному КАС.

Таким чином, спірні відносини, які виникають між заявниками та прокуратурою, слідчим, органом дізнання під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх розгляду регламентовані КПК.

Крім того, захист прав заявників, з урахуванням обов’язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшла заява, перевірити, чи містить звернення викладені ознаки суспільно небезпечного діяння, встановленого Кримінальним кодексом України, відповідність заяви вимогам статті 95 КПК, дотримання відповідачем інших приписів, установлених КПК. Та адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав заявника.

За таких обставин вимоги заявника про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.

____________________________________________________________

Публікація – квітень 2011 р.