Приватизація малоповерхівок: чи варто?

Газета “Вільна Україна” у 8-му номері (лютий 2010 р.) опублікувала статтю Андрія Шпилько “У вільне плавання” про черговий експеримент львівських властей над населенням міста – добровільно-примусову приватизацію малоповерхових будинків. Низка публікацій з цього приводу була і в інших виданнях.

І з цією черговою львівською ініціативою напевне виникне проблема не лише у мешканців міста Лева. Проблема в тому, що як вже не один раз було, львівські володарі є досить винахідливими у експериментах над населенням, а згодом їх методи по мавп’ячому переймають інші “радетели за народ” з усієї України, які сплять і бачать, як би цей народ швидше повиздихав і можна було би взятися за продаж землі західним хазяям.

Отож, у чому суть чергового львівського експерименту?

За повідомленням “Expres.ua” 25 січня 2010 р. один з керівників управління житлового господарства Львівської міськради на прес-конференції повідомила, що 4,5 тис. малоквартирних будинків Львова будуть передаватися у приватну власність мешканцям. За її словами, перед цим потрібно провести роз’яснювальну роботу серед населення про переваги такого кроку. З її слів, переваги ці прості: якщо людина отримує будинок у приватну власність, то може господарювати у ньому самостійно. «Перш за все, мешканці отримають перевагу приватизації земельної ділянки, яка знаходиться на території будинку. Передавши будинки у приватну власність, зменшаться витрати на утримання та ремонт житлового фонду, а мешканці отримають право розпоряджатися земельною ділянкою», – повідомила пані керівниця. Але, чомусь вона не повідомила: які саме переваги отримають власники, якщо зможуть самостійно вести господарство та від земельних ділянок біля будинків. Треба усунути цей недолік та вказати “переваги”.

У Львові з 8 тис. будинків близько половини – малоповерхівки. В більшості з них – до 10 квартир. Такі самі будинки у досить великій кількості є і у інших містах. Комуналь­ники скаржаться, що нібито догляд за такими домами є дуже трудомістким. Ну важко їм трудитися, хочеться легко заробляти! Окрім того, час від часу необхідно проводити бодай косметичні ремонти, адже будівлі старі і без ремонту порозвалюються.

От місцеві чини, нібито зглянувшись на такі скиглення і готуються передати ці доми в приватну власність меш­канців. При чому, мова не йде про створення звичайного об’єднання співвласників квар­тир (по відповідному закону), адже при такому розкладі, міська влада була б зобов’язана попередньо провести капітальний ремонт приміщень загального користування, які передаються в руки співвласників. А цього робити не хочуть, бажають, щоб все на себе взяли самі мешканці.

Що приховано за цією нібито красивою схемою, крім зменшення бюджетних витрат міста? А приховано саме справжні “переваги”.

Мається на увазі, що увесь будинок було передано у спільну сумісну власність всіх власників квартир і нежитлових приміщень, які знаходяться у цьому будинку. Передача у приватну власність всього будинку знімає проблему з міської влади і комунальників і по старих, дірявих дахах, і по сантехнічних системах від водопостачання до каналізації, по системах опалення, електрозабезпечення.

Після приватизації обслуговування комунальниками цих будинків через ЖЕКи буде припинено. Щонайменше – за загальною схемою. На все прийдеться укладати договори окремо. На водопостачання і прийом каналізаційних витоків – з водоканалом; на обслуговування внутрішньобудинкових сантехнічних мереж загального користування (стояки та таке інше) – з якимось іншими сантехфірмами; на постачання електрики – з РЕСом, на обслуговування внутрішньобудинкових електричних мереж загального користування (від вводу в будинок і до квартирного лічильника) – з якоюсь електрофіромою. Потрібно вирішувати питання з двірниками по прибиранню прибудинкової території, з укладанням договору на вивіз та утилізацію сміття. Капітальні і поточні ремонти будинку, в тому числі дахів – виключно за рахунок мешканців. Які це кошти – думайте самі. До того ж, при масовій приватизації, з’явиться велика кількість шахрайських фірмочек, які будуть брати гроші по таких договорах і зникати, або просто ні чого не робити.

Але для забезпечення укладання приватизації, укладання договорів та подальшого контролю, збору коштів власникам, насамперед, потрібно обрати орган управління будинку. Це, щонайменше, керівник і бухгалтер. Безкоштовно працювати ніхто не буде. І за малу зарплату таку шалену роботу виконувати ніхто не візьметься, адже навіть вибити гроші з співвласників на ті чи інші спільні потреби – це ні яких нервів не хватить. За керівників і працівників виконавчого органу потрібно сплачувати внески до Пенсійного фонду, до фондів соцстраху від нещасних випадків і професійних захворювань, від тимчасової втрати працездатності, від безробіття, внески до міського центру зайнятості. Виконавчий орган має отримати печатку, для нього бажано мати приміщення, мають бути канцтовари, оргтехніка, він повинен здавати масу звітів і відповідно має давати “магаричи” чиновникам. Все це гроші, гроші…

Співвласники повинні будуть сплачувати податки. Найпершим буде податок на землю, яка під будинком і на ту, що поряд з будинком. Інші податки рідна влада рано чи пізно теж забезпечить. Щонайменше комунальний та податок на нерухомість і сплачувати останній співвласники будуть по “повній програмі”.

До цього всього, слід мати на увазі, що в нашому цивільному законодавстві є таке положення: власність зобов’язує. Тобто власник має не лише права володіння, а ще і несе відповідальність за свою власність. При цьому, якщо, наприклад, з даху приватизованого будинку на голову якого-небудь громадянина впаде бурулька, або Ви не встигнете капітально відремонтувати якійсь балкон і на голову, не дай боже, впаде шматок бетону, відповідати прийдеться власникам будинку – і за матеріальну і за моральну шкоду. Те саме буде, якщо в будинку прорве каналізацію (або підбудинкову дренажну систему часів короля Данила), і при цьому буде затоплено якісь напівпідвальний магазин по сусідству. Якщо Ви приватизували ще і земельну ділянку поряд з будинком, хтось може взимку послизнутися на льоду. Варіантів може бути багато…

При чому, навіть якщо у власників буде договір з якоюсь фірмою, яка мала б за цими проблемами доглядати і вчасно усувати, все одне – відповідати перед постраждалими будуть власники всім своїм майном, аж до права власності на самий будинок (в залежності від суми шкоди). А вже потім, коли власники розрахуються з постраждалими, вони мають право пред’явити регресний позов до тої чи іншої фірми. Позов власників, навіть якщо задовольнять, потрібно буде зуміти ще отримати по судовому рішенню з тої фірми, хоча б щось.

Будуть і інші небезпеки. Люди, після приватизації, що природно, будуть намагатися зекономити. Наприклад, пошкодився якійсь електроввід загального користування. Спеціалізованій фірмі треба платити чимало. “Вибити” з мешканців-співвласників гроші відповідальній особі важко. Що він буде робити? Запросить електрика, але не за договором з фірмою, а як завжди: за 40 гривень і пляшку. А той візьметься не за той дріт і його вбило. Цивільна відповідальність (матеріальна і моральна шкода) – на власниках, а особа, яка запросила такого електрика, може попасти і під кримінал. Навіть, якщо якогось бомжа вб’є струмом у незачиненому електрощитку в середині будинку. Якщо буде з будь яких причин каліцтво при подібних ситуаціях, співласники будуть зобов’язані оплачувати лікування, а може і утримання постраждалого.

Якщо працівник або керівник обраного власниками виконавчого органу щось утне протизаконне (несплата податків, внесків до фондів, тощо), або наробить боргів від імені співвласників, всі співласники будуть нести відповідальність всім своїм майном.

Тепер, щодо оформлення приватизації. Природно, що оформлення необхід­них для приватизації паперів – виключно за кошт бажаючих приватизувати. А до Єдиного вікна, де відбуватиметься перереєстрація, треба надати на­ступні документи: колективна заява, засвідчена керівником ЛКП, яке обслуговує будинок; довідка з ЛКП про те, що громадяни мешкають за певною адресою; копії технічних паспортів кожної квартири і догово­рів купівлі-продажу (якщо вони є). Далі БТІ виготовляє єдиний техніч­ний паспорт на весь будинок, райадміністрація затверджує власність рівними частками за кожним влас­ником квартири. Якщо приватизовувати ще і клаптик землі поряд з будинком, вона так само пропорційно ділиться між власниками. (Нагадаємо, квартир повинно бути не більше 10, і всі мають бути приватизованими). Бачимо, паперів треба зібрати бага­тенько і чимало за їх оформлення заплатити. Не лише грішми, але й, напевно, нервами. Особливо великі проблеми можуть виникнути з оформленням технічної документації, адже на багато будинків її у належному вигляді просто не існує – втрачена за старих часів. Наприклад, навряд чи знайдеться техдокументація на ту ж саму дренажну систему.

Малоквартирні будинки, які знаходяться у більш-менш пристойному стані, та ще й розташовані в престиж­них районах, в більшості своїй, мабуть, уже розпродані “достойним панам”. Залишилися ті, що потребують значних вкладень для приведення в належний стан. Зрозуміло, там живуть не дуже заможні, та навіть бідні люди. Хіба вони потягнуть такі витрати (не тільки на утримання будинку, а й на оформлення документів)?

Тож навряд чи їх потішить отри­мання у власність квартир такою ціною. Чи навіть клаптик земельної ділянки біля дому, з якого не буде жодної користі, адже використання такої землі все одне потрібно буде узгоджувати з місцевою владою і з усіма співвласниками, адже в натурі ні кому ні клаптика не дадуть – лише частки на папері, щоб було з кого податки дерти. Та і скільки тієї землі на вузеньких вуличках у центрі Львова і інших старих міст? Поділити ще частин на 5-10 – на носа випаде всього нічого. Якщо і вдасться всім будинком здати клаптик в оренду підприємцю, податки більшість прибутку з’їдять, інше піде на магаричи перевіряючим.

Дуже важко буде отримати згоду всіх мешканців і експеримент заздалегідь можна було би вважати провальним хоча би через це. Якби не сумний досвід львів’ян. Знаємо, що власті, нав’язуючи кожну чергову ідею-фікс, можуть учиняти відвертий тиск. Згадаймо введення двоставкових тарифів на тепло. Дуже складно добитися правди, хоча суд визнав це нововведення незакон­ним і скасував його. А тут можуть, якщо мешканці і не побажають оформляти приватизацію, відмовити людям у наданні кому­нальних послуг, або ще щось подібне.

Для чого це все робиться? Офіційна версія: “для скорочення витрат міськбюджету” – це верхівка айсбергу. Адже проглядається можливість оформити за рахунок нинішних співвласників будинки в приватну власність, а згодом через реальні і вигадані борги (а вони обов’язково будуть) прибрати нерухомість у центральних частинах міст у власність панів, наближених до можновладців, або просто – тих, що мають відповідні гроші. Ті, будинки, які ще тримаються – відреставрують, зовсім аварійні – знесуть, адже земля у центральних частинах міст подекуди коштує дорожче самого будинку. Щонайменше, така мета, якщо на цей час і не існує, то швидко виникне і буде реалізовуватися, адже іншого варіанту при сучасній злодійській системі бути не може.