Юрисдикція господарських судів при розгляді земельних спорів

З наближенням весни і весняно-польових робіт Президія Вищого Господарського суду України, з метою однакового і правильного застосування норм матеріального і процесуального права у розгляді спорів, пов’язаних із земельними відносинами, вирішив надати господарським судам рекомендації щодо практики застосування земельного законодавства. Рекомендації від 02.02.2010 року видані за N 04-06/15.

Зрозуміло, що початковим і одним з найголовніших, є питання щодо юрисдикції господарських судів щодо вирішення спорів, які виникають із земельних правовідносин пов’язаних із застосуванням земельного законодавства. При цьому, відповідно до роз’яснення Президії ВГС, судам, а відповідно і сторонам судових спорів необхідно насамперед розрізняти участь державних органів та органів місцевого самоврядування у земельних відносинах як суб’єктів владних повноважень та як органів, що реалізують права держави, територіальних громад та Українського народу в цілому, як власників землі.

Владні повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування реалізуються:

· у відносинах, пов’язаних з управлінням в галузі використання земель, врегульованих розділом VII Земельного кодексу України (ЗК України), зокрема: встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень, планування використання земель, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, моніторинг земель, ведення державного земельного кадастру;

· у відносинах охорони земель, врегульованих розділом VI ЗК України;

· у відносинах, визначених частиною 1 статті 16 Закону України “Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності” від 17.11.2009 року N 1559-VI;

та у інших відносинах, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства.

Відповідно, вирішення спорів, що виникають з таких правовідносин, не належить до компетенції господарських судів.

Відповідно до статті 13 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють від імені Українського народу права власника в межах, визначених Конституцією. При цьому, згідно роз’ясненню Президії ВГС, виходячи з вказаних положень статей 13 і 14 Конституції України, а також зі статей 177 та 181 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), земля та земельні ділянки є об’єктами цивільних прав. З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 133 Господарського кодексу України (далі – ГК України), статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. В тому числі з питань:

· надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування,

· відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності,

· укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки, про встановлення сервітуту, суперфіцію, емфітевзису та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийняття державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Такі спори – що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі господарським судам.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб’єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об’єкта нерухомості (власності). Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини щодо набуття та реалізації громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та цивільного обороту земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Господарським судам у вирішенні питання щодо підвідомчості спору, що виник із земельних правовідносин, слід аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору. Зокрема, посилання позивача на порушення положень ЦК України та ГК України як на правову підставу позовних вимог вказують на приватноправовий характер спору.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб’єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).

Спори щодо оскарження актів органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, на підставі яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов’язки (спір про право), не є публічно-правовими і розглядаються за правилами ГПК України, оскільки у відносинах, де вказані органи виступають у ролі власників землі відповідно до статті 14 Конституції України, вони є рівними учасниками земельних відносин з іншими суб’єктами таких правовідносин (юридичними та фізичними особами, у тому числі суб’єктами підприємницької діяльності).

В порядку господарського судочинства розгляду підлягають, зокрема, такі категорії спорів:

· з питань набуття та реалізації юридичними особами (в т.ч. суб’єктами підприємницької діяльності), органами місцевого самоврядування та державою права на земельні ділянки;

· визнання незаконними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання у користування, припинення права власності на ділянки, вилучення земельних ділянок із користування;

· пов’язані із захистом права власності або права користування земельною ділянкою (в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку);

· про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок;

· про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою;

· пов’язані з набуттям, зміною та припиненням права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

· про встановлення, зміну та припинення земельного сервітуту;

· про стягнення заборгованості з орендної плати за договором користування земельною ділянкою;

· інші спори, пов’язані з правами суб’єктів господарювання на земельні ділянки.

Пред’явлення в межах спору щодо права на земельну ділянку похідних вимог до відповідача, як суб’єкта владних повноважень, не змінює господарської підвідомчості спору.

Зверніть увагу на матеріал сайту по останнєму Рішенню КСУ з цього питання