Власність на майно у “цивільному” шлюбі

Нещодавно наш сайт публікував матеріали, які стосувалися спірних питань сімейної власності подружжя: «Право власності подружжя на приватизовані землю і житло» та стаття «Майно СПД – спільна сімейна власність». Але у практиці часто виникають проблеми, пов’язані з визначенням статусу, належності та розподілу

майна, яке було в наявності у жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, тобто в тих випадках, які у нас прийнято називати офіційно називати «співмешканням» або “фактичними шлюбними відносинами”, а неофіційно – «цивільним шлюбом».

Останніми роками таке явище стає  у нашій державі все більш поширеним. Доречи, остання назва – «цивільний шлюб», по своїй суті є геть невірною, адже перейшла до нашого лексикону з перших післяволюційних часів, коли Декретом ВЦВК і РНК РРФСР від 18 грудня 1917 року “О гражданском браке, о детяхъ и о веденіи книгъ актовъ состояния”, як цивільний шлюб визначався шлюб зареєстрований “въ отделъ записей браковъ и рожденiй при городской (районной, уездной или волостной земской) управе”, тобто – самий справжній, офіційно зареєстрований шлюб. А цивільним він називався тому, що не був пов’язаний з церковним вінчанням. Згодом, чомусь в уяві людей все перевернулося і коли справжній цивільний шлюб став усталеним явищем, він перестав називатися “цивільним”. Натомість цю назву причепили, до фактичного «співмешкання», адже це слово було дуже неприємним для тих, хто проживає у фактичних шлюбних відносинах. Щоправда, у сучасному вживанні “співмешкання” здебільшого замінили саме на довге словосполучення “фактичні шлюбні відносини”, а у розмовному варіанті більш коротко – “фактичний шлюб”.

Сьогодні відносини між чоловіком і жінкою можна називати “фактичним шлюбом”, коли, по-перше, пара проживає спільно, як правило, на одній житловій площі; по-друге, веде спільне господарство, але при цьому всьому не реєструє свої відносини у органах РАЦСу. І в деякій мірі держава визнала фактичні шлюбні відносини. Відсутність реєстрації шлюбних відносин тепер не рятує ні від аліментів (у принципі – і раніше не рятувала), ні від поділу майна та від деяких інших проблем, пов’язаних з розірванням відносин. Але до того, як взятися за майнові вимоги, спочатку знадобиться доводити фактичні відносини, або відповідно – факт батьківства.

При цьому, відсутність нормального правового регулювання відносин “фактичного шлюбу” не дає можливості застосувати єдиний підхід судових та інших державних органів до вирішення питань та спорів, що пов’язані з фактичним шлюбом. Не дав достатньо конкретних відповідей на спірні питання і Сімейний кодекс України 2002 року (далі – СК), що набув чинності з 01.01.2004 р.

Так, стаття 74 СК в деякій мірі намагається прирівняти “фактичний шлюб” до зареєстрованого. Але, стаття 21 СК все ж чітко, зовсім недвозначно вказує, що “Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану“. А частини друга і третя цієї статті визначають, що “Проживання  однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є  підставою  для  виникнення  у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд  шлюбу  відбувся  до  створення  або  відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану“. Тобто, закон не визнає шлюбом фактичні відносини! При цьому, подружжя перебувають під реальним захистом закону лише в зареєстрованому шлюбі, причому такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з поважних причин (навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми тощо) не проживають спільно.

Разом із тим, слід зазначити, що згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

За практикою Верховного суду України по переглядах судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих норм права, згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2012 № 648/0/4-12, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також якщо вони проживають однією сім’єю без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

Отже, якщо сторони й перебували у фактичних шлюбних відносинах, але не проживали разом на період придбання спірного майна, незалежно від причин, положення статті 74 СК України на ці правовідносини не поширюється. А положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів (Постанова ВСУ від 20 лютого 2012 року № 6-97цс11).