Банки і споживачі фінансових послуг

Нещодавно Верховна Рада України ухвалила Закон вiд 22.09.2011 № 3795-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг”. Як то було презентовано авторами законопроекту, він спрямований на захист інтересів кредиторів, вкладників банків та споживачів фінансових послуг, а також зниження рівня ризиків фінансової системи. Розглянемо деякі положення цього закону.

Насамперед, напевне, було б правильнішим переставити акценти у цій фразі, адже закон здебільшого захищає інтереси саме банків, що в наш час не є чимось дивним. Та слід зазначити, що все ж таки є у законі окремі моменти, які дають деякі гарантії громадянам – споживачам фінансових послуг, хоча і по принципу: “коли Вас будуть убивати, те уб’ють лагідно”. Наприклад, у статті 109 Житлового кодексу України тепер зазначено, що постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють з житла, повинно бути зазначено в рішенні суду. Крім того, у договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів, яке більш-менш таки захищає права споживачів. Раніше у судових розглядах за позовами банків цей закон судами часто ігнорувався.

Згідно з змінами до Закону України “Про захист прав споживачів”, надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України тепер забороняється. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну (?!?) сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Кредитодавець має представити споживачу детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону. Споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов’язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом. Кредитодавцю забороняється відмовляти споживачу в прийнятті платежу у разі дострокового повернення споживчого кредиту. Кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов’язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше – на три календарні місяці; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10%; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.

Кредитодавець має право (а чи схоче і взагалі – хто йому раніше це забороняв???) проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту. Реструктуризація, зокрема, здійснюється шляхом:

• надання позичальникам відстрочки сплати суми основного боргу за договорами про надання споживчого кредиту на строк не більше трьох років;
• продовження строку договору про надання споживчого кредиту з урахуванням обмежень, що діють у банках, та обставин щодо фінансового стану позичальника;
• зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 % сукупного місячного доходу сім’ї;
• поділу існуючого кредитного зобов’язання в іноземній валюті за договором про надання споживчого кредиту на: зобов’язання, забезпечене іпотекою, у розмірі залишку кредиту на момент реструктуризації, вираженого в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту; зобов’язання, не забезпечене іпотекою, у розмірі різниці залишку кредиту в гривнях за курсом на момент реструктуризації та залишку кредиту в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту, яке повністю виконується в кінці строку договору про надання споживчого кредиту.

Банк має право за реструктуризованими згідно із цією нормою договорами звільнити позичальників від сплати будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов кредитних договорів, що виникли до дати такої реструктуризації. У разі якщо позичальник у повному обсязі та своєчасно виконає реструктуризовані зобов’язання за кредитним договором протягом трьох років з дня реструктуризації боргу, комерційний банк має право на щорічне зменшення на 0,5 % суми основного непогашеного боргу протягом наступних п’яти років з віднесенням зазначеної суми до складу витрат банку.

Кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача про передачу третій стороні своїх прав за договором про надання споживчого кредиту.

До цих позитивних і відносно позитивних змін додано положення, які спрямовані виключно на захист лихварства.

Зокрема, до Закону України “Про іпотеку” внесено положення (ч. 3 статті 35), згідно з яким, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому, законодавчими змінами передбачено, що після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Читайте, шановні громадяни договори уважно!

Якщо, звернення стягнення на заставлене майно здійснюється через суд, то одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Процентна ставка за кредитом тепер може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Та остання норма є пустопорожньою, так собі – для вигляду, адже цілком зрозуміло, що банки будуть встановлювати виключно змінювані процентні ставки, передбачаючи можливість їх збільшення. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов’язаний зменшувати процентну ставку (дуже смішно в умовах постійної інфляції!), відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов’язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов’язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів (!!!) до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Коротше: кредити краще не брати! Пам’ятає, як нам колись “втирали”: увесь світ живе у борг, треба і нам так…” І до чого тепер світ дійшов? До фінансової кризи, при якій, реально постраждали лише громадяни, але не банкіри.

Згадали законодавці у цьому законі і про спадкове майно (звісно, що мається на увазі, насамперед, нерухомість), право на яке наші громадяни дуже часто не оформляють своєчасно, а тому на нього в багатьох випадках банки не мають можливості звернути стягнення. Досі, органи місцевого самоврядування мали право ставити питання перед судом про визнання неуспадкованого майна відумерлою спадщиною. Тепер, у випадках відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Тобто, якщо хтось прогавить, то посадові особи органу місцевого самоврядування можуть таким чином перевести спадкове майно у комунальну власність, роблячи вигляд, що не знають про наявність спадкоємців (або дійсно – не знаючи про них).