Виконання судових рішень = скасуванню пільг?

Влада все частіше вдається до досить дешевих способів обдурювання населення. Одним з найрозповсюдженіших способів законодавчого шахрайства стало внесення змін до законів, пов’язаних з соціальними питаннями, іншими законами, в тому числі тими, які не мають близького стосунку до цих соціальних законів. Напевне це робиться для того, щоб галасливі юрби не збиралася під стінами Верховної Ради і не заважали “народним” обранцям вирішувати долі “електорату”, як того вимагає МВФ.

Одним з останніх прикладів є прийнятий 9 вересня Верховною Радою, поки що, лише за основу (з подачі азаровського Кабміну), законопроект “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень“. Як зазначено у благословляючому законопроект висновку комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, законопроект було розроблено на виконання пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року. У цьому рішенні Європейський суд визнав порушення Україною її зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 статті 6 «Право на справедливий суд» та стаття 1 «Захист права власності» Першого протоколу до Конвенції) у зв’язку з систематичним невиконанням державою рішень національних судів. Крім того, було визнано порушення статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції в зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання. Цим рішенням Європейський суд зобов’язав Україну невідкладно — не пізніше ніж упродовж одного року запровадити ефективний засіб юридичного захисту (або комплекс таких засобів), який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішення національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду. Строк виконання зазначеного «пілотного» рішення для України вже минув (Україна спромоглася і рішення Європейського суду не виконувати) і його невиконання найближчим призведе, по-перше, до негативних міжнародно-політичних наслідків, а, по-друге, до значних витрат Державного бюджету України, оскільки у разі невжиття державою заходів на виконання пілотного рішення Європейського суду з прав людини, останній продовжить розгляд скарг, що стосуються проблем, які мали бути усунуті відповідно до «пілотного» рішення, та, констатуючи порушення державою зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, присуджуватиме сатисфакцію, яка буде набагато більшою за розміром в порівнянні з тим, що присуджувалось в аналогічних справах до постановлення «пілотного» рішення. Більше того, у разі невиконання зазначеного рішення, Україна може стати першої країною до якої будуть застосовані подібні санкції.

При цьому, сам по собі закон з гарною назвою і нібито з приводу турботи за народ – таке собі… Навіть, в цілому, нібито не поганий, хоча і не без недоліків.

Але, як то кажуть, “благими намірами встелена дорога до аду”… Як то, досить м’яко зазначено у висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради (ГНЕУ), “Викликають критичне ставлення приписи, вміщені до розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» законопроекту. Насамперед, це стосується запропонованих проектом змін до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про пожежну безпеку», «Про захист рослин», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про соціальний захист дітей війни», Основ законодавства України про культуру, Гірничого закону України та деяких інших, які не мають безпосереднього відношення до предмету проекту. Їх включення до проекту суперечить частині 8 ст. 90 Регламенту Верховної Ради України, згідно з якою в розділ «Перехідні положення» проекту включаються зміни до інших законів, необхідні для реалізації положень поданого законопроекту.

ГНЕУ відзначило, що зазначені у Перехідних положеннях пропозиції передбачають скасування конкретизованих обсягів соціальних гарантій (знижки за житло і комунальні послуги, розміри грошової винагороди, надбавки до пенсій тощо) постраждалим від Чорнобильської аварії громадянам, ветеранам війни та праці, дітям війни, працівникам міліції, прокуратури, державної пожежної охорони, медичним працівникам та працівникам культури, гірникам, жертвам нацистських переслідувань та інші, які закріплені спеціальними Законами.

Запропонований замість цього порядок надання і визначення розмірів вказаних пільг за рішенням Кабінету Міністрів України є порушенням принципів верховенства права – принципу пропорційності, забезпечення правових очікувань, правової певності, а також права захисту. Адже на цих засадах стверджуються ознаки функціонування правової держави, верховенства права, надійності, передбачуваності, недискримінації, доцільності (обґрунтованості), процедурної справедливості, своєчасності та професіоналізму. Прийняття підзаконних рішень у наш час не забезпечене достатньо відкритою процедурою і доступністю для широкого загалу громадян, яких вони стосуються.

Запропонований порядок також суперечить визначеній у Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» вимозі щодо встановлення законами основних державних соціальних гарантій, до яких належать також розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат (стаття 17 Закону).

У цьому зв’язку, на думку ГНЕУ важливо також зазначити, що при ініціюванні перегляду умов здійснення соціального захисту в Україні слід виходити із конституційних положень щодо невідчужуваності і непорушності прав людини (ст. 21) та недопустимості звуження їх змісту і обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ст. 22). Крім того, рівень юридичної сили актів органів виконавчої влади значною мірою поступається нормам Законів, оскільки Конституцією України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Переведення визначення умов соціального забезпечення на рівень органів, які повинні забезпечувати виконання законодавчих рішень, призведе до порушення стабільної і передбачуваної системи прав громадян та знизить гарантії їх реалізації.

ГНЕУ також звернуло увагу на неодноразові заперечення Конституційним Судом України ініціатив щодо скасування, призупинення чи інший перегляд наданих законами прав громадян у соціальній сфері, а також на те, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечувати проведення політики, зокрема, у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 ст. 116 Основного Закону України) та не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів соціальних пільг та стандартів. Натомість законопроект «легалізує» втручання Кабінету Міністрів України у сферу виключної компетенції законодавця всупереч положенням ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, п. 3 ч. 1 ст. 85, п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

ГНЕУ запропонувало за результатами розгляду у першому читанні проект Закону України «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду» повернути на доопрацювання і при цьому виключити з нього внесення змін до вказаних законів.

Як не дивно, депутати поки що прислухалися до думки науковців і відправили закон на доопрацювання. Та що буде далі?

______________________________________________

Публікація – вересень 2011 р.