Практика застосування прецедентів ЄСПЛ в цивільному процесі

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права. Можливість застосування практики ЄСПЛ при вирішені спорів було офіційно закріплено ще у 2006 р., коли був прийнятий Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Проте особливого поширення застосування практики набуло лише в останні кілька років. Частково це викликано тим, що посилання на практику стало «модною» тенденцією серед суддів та юристів.

Проте, набагато серйознішим поштовхом для активного застосування практики ЄСПЛ при вирішенні судових справ стала практична необхідність розширеного легального тлумачення правових норм. Конституція України та Цивільний процесуальний кодекс України декларують принципи здійснення цивільного судочинства, серед яких основними є наступні: верховенство права, принципи законності, рівності учасників процесу, змагальності, гласності та відкритості. Однак національне законодавство майже не містить широкого тлумачення вказаних принципів. У процесі розгляду справи доводи сторони не мають формального характеру і розглядаються судом лише як оціночні судження. Інша річ – висновки, зроблені Європейським судом з прав людини. Визначене судом тлумачення загальних принципів здійснення судочинства має статус джерела права. Маючи більше джерел, сторона має більше можливостей, а влучне застосування практики дозволяє істотно розширити інструменти захисту інтересів, особливо, коли національного регулювання виявляється неповним або ж питання не врегульовано законодавцем взагалі.

Рішення має бути остаточним. Принцип остаточності судового рішення (Res Judicata), як складова принципу верховенства права.

Остаточність рішення є досить болючим питанням в Україні. Поширеною ситуацією спочатку є проходження справою всіх 3-х (4-х) інстанцій, потім нового (повторного) розгляду справи або й перегляду справи за нововиявленими обставинами з подальшим новим колом розгляду справи за скаргами зацікавлених осіб. Вказане сприяє правовій невизначеності. В сучасних реаліях закінчення строків оскарження рішення ніяк не гарантує, що воно є остаточним. Це є порушенням принципу Res Judicata. Обов’язковість остаточності судового рішення як основи принципу верховенства права ЄСПЛ розглядав неодноразово. У справі «Христов проти України» суд визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка передбачає принцип юридичної визначеності, є одним з основоположних аспектів верховенства права, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Практичну користь зазначений висновок несе при перегляді «старих» рішень, коли встановлені строки на оскарження минули. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі від 01.06.2016 р. у справі №336/694/15ц застосував принцип Res Judicata на користь фізичної особи у спорі з прокуратурою.

Суд у своїй ухвалі вказав, що у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999 р., у справі «Рябих проти Росії» від 24.07.2003 р., у справі «Праведна проти Росії» від 18.11.2004 р., у справі «Радчіков проти Росії» від 24.05.2007 р., у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 р., у справі «Науменко проти України» від 09.11.2004 р., у справі «Волосюк проти України» від 29.06.2006 р. ЄСПЛ керується «принципом правової визначеності», який вимагає, щоб «остаточне рішення суду не ставилося під питання». Це означає, що суд та інші органи державної влади після ухвалення остаточного рішення не мають права на звернення щодо перегляду рішення суду. Вказане стосується також посадових осіб органів державної влади, які не брали участь у справі. Тобто повторний розгляд справи по суті за зверненням органів влади чи місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб є порушенням принципу правової визначеності.

Ключовим моментом справи є те, що апеляційний суд відкрив провадження та виніс рішення, яким скасував попереднє рішення першої інстанції, попри те, що прокуратура звернулася з порушенням строків апеляційного оскарження.

В ухвалі ВССУ, якою скасовано рішення апеляції, значиться, що строк на апеляційне оскарження був поновлений та апеляційна скарга прийнята безпідставно. Оскільки апеляційний суд на вказані вимоги закону уваги не звернув, ВССУ було скасоване рішення апеляційного суду, а справу направлено для вирішення питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження та продовження апеляційного розгляду.

Тобто суд поставив принцип правової визначеності над фактом порушень матеріального права при вирішенні судом першої інстанції спору, при цьому пославшись на практику ЄСПЛ.

Незнання про судовий процес не завжди звільняє від відповідальності

Поновлення строків оскарження є актуально проблемою, що особливо притаманна для стягнення заборгованості. Перешкоджання реальному виконанню судових рішень вже на етапі його примусового виконання шляхом технічного оскарження рішення суду набуло широкого поширення серед недобросовісних учасників процесу. При оскаржені рішення першої інстанції державний виконавець імперативно зобов’язаний закрити виконавче провадження, а тому всі попередні дії стають марними, а боржник отримує шанс ухилитись від примусового виконання. Тому для стягувача важливо перешкодити відкриттю апеляційного провадження ще на стадії подачі скарги, яка подається з порушеннями.

Вирішення питання щодо поновлення строку на апеляційне (касаційне) оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди зобов’язанні вказувати підстави, на які вони посилаються як на підставу поновлення строку.

Досить часто такою підставою є нібито те, що стороні не було відомо про факт винесення рішення, попри те, що вона брала участь у справі, мала можливість скористуватися своїми правами, але особа, зловживаючи правом, навмисно була відсутня на ключових засіданнях у справі.

Розглядаючи підстави поновлення строків, ЄСПЛ вказав, що однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, аби дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, п. 27 рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.2007 р. у справі «Олександр Шевченко проти України» та «Трух проти України» (ухвала) від 14.10.2003 р.). Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 р. у справі «Пономарьов проти України»).

Тобто суд вказує, що дослідженню підлягають підстави поновлення строків. Враховуючи принцип змагальності, інша сторона не позбавлена права заявляти свої доводи щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків. При цьому доводи можуть бути заявлені як на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження (зокрема, шляхом подачі письмових пояснень), так і під час наступного оскарження неправосудного рішення.

Практику ЄСПЛ в якості захисту від безпідставного поновлення строків вдало застосовано у справі №6-31602св14. Розглядаючи касаційну скаргу особи, яка істотно пропустила процесуальні строки на апеляційне оскарження, суд зазначив, що заявником порушено процедуру оскарження рішення суду першої інстанції, а тому відмова апеляційним судом скаржнику у відкритті апеляційного провадження у справі у зв’язку з неповажністю причин такого пропуску узгоджується з принципом юридичної визначеності судового рішення та не призводить до обмеження права на доступ до правосуддя. З посиланням на правову позицію ЄСПЛ, суд касаційної інстанції вказав, що причини пропуску строку не є поважними, а поновлення строку буде мати своїм наслідком порушення принципу юридичної визначеності, що є недопустимим.

Отже, у кожній конкретній справі національні суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов’язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 3.04.2008 р. заява №3236/03).

Аналогічні посилання на позиції ЄСПЛ містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах №6-18038ск14 та №6-21003св14. Активна позиція щодо протидії зловживанням процесом є першим кроком до успіху.

Принцип рівності учасників процесу, змагальності, обґрунтованості судового рішення

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб’єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов’язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід’ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при досліджені доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 р., серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1.07.2003 р. (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), від 27.09.2001 р.). А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.

Враховуючи вищевикладене…

Застосування практики ЄСПЛ при захисті процесуальних прав є не лише даниною моді, а й досить ефективним засобом захисту інтересів в областях, де не вистачає правового регулювання національним законодавством. Будучи джерелом права, практика ЄСПЛ надає легальне тлумачення процесуальних норм, які без практичного роз’яснення так би і мали декларативний характер. Слід пам’ятати, що лише застосування усіх процесуальних механізмів надасть інструмент для протидії процесуальним диверсантам.

Павло Брагінський, «Integrites, МЮФ» юрист

Джерело: “Юридична газета”.

За публікацією на сайті Ради адвокатів Київської області

_________________________________________________

Публікація – травень 2017 року

Практика застосування прецедентів ЄСПЛ в цивільному процесі