Ще дещо стосовно договорів поруки

У листопаді 2012 року наш сайт публікував статтю, присвячену договору поруки у кредитних правовідносинах – «Поручишся – помучишся». Там розглядалася судова практика щодо припинення таких договорів, наприклад, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя. На доповнення опублікованої у тій статті інформації варто звернути увагу відвідувачів сайту на ще деякі окремі моменти судової практики щодо договорів поруки.

Зокрема, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у своїй постанові в справі № 6-172цс121 ще раз визначила, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. В цій постанові Судова палата конкретно визначила, що збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі:

• підвищення розміру процентів;
• відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами;
• установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Але у своїй постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-45гс12 Судова палата ВСУ зазначила, що у разі якщо поручитель при укладенні договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки на підставі ст. 559 ЦК.

При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 червня 2013 р. у справі № 6-43цс13, згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою в спосіб, передбачений договором поруки.

**************

Також, у відповідності до постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 р. у справі № 6-3цс13, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

*************

Окрім того, у вже згаданій постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-45гс12 ВСУ також визначив, що, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов’язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми ст. 559 ЦК щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами § 6 гл. 49 ЦК та Законом України від 5 червня 2003 р. № 898-IV “Про іпотеку”.

________________________________________________

Публікація – листопад 2015 року