ЄСПЛ про неефективність розслідування

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) нещодавно, а саме 26 травня 2016 року, виніс остаточне рішення проти України, яке може бути досить важливим для багатьох українців – справа «Тучін та Тучіна проти України» (Заява № 40458/08).

Справу було розпочато за заявою від 29 липня 2008 року. Заявників представляв юрист з Одеси. Заявники стверджували, що не було проведено ефективного розслідування обставин смерті їхньої доньки.

30 квітня 2002 року донька заявників при перетині вулиці була збита автомобілем, яким керував П. Після дорожньо-транспортної пригоди вона померла у лікарні. У період з квітня 2002 по жовтень 2010 року органами прокуратури було винесено щонайменше десять постанов про відмову в порушенні кримінальної справи щодо П. або про її закриття на підставі відсутності в його діях складу злочину. Усі ці постанови скасовувалися вищестоящими органами як необґрунтовані, а матеріали справи поверталися на додаткове розслідування.

9 липня 2009 року заявник в рамках кримінального провадження подав до П. цивільний позов. 15 липня 2009 року заявника було визнано потерпілим у зазначеній кримінальній справі. Та 26 жовтня 2010 року Суворовський районний суд м. Одеси закрив кримінальну

справу щодо П. у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. 21 грудня 2010 року та 20 листопада 2012 року апеляційний суд Одеської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) відповідно залишили зазначене рішення без змін.

Зрозуміло, що суди за законом не могли прийняти жодного іншого рішення через затягнутість справи слідчими органами. Але ВССУ при цьому постановив окрему ухвалу, якою вказав апеляційному суду та прокуратурі Одеської області на низку недоліків у провадженні. Зокрема, суд зазначив, що досудове розслідування було поверховим та затягнутим. З 2002 року слідчі дії практично не проводилися. Численні постанови слідчих органів про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом ДТП були необґрунтованими та згодом скасовувалися. Вказівки щодо усунення недоліків розслідування ігнорувались. Загальна тривалість слідства, яка становила більше десяти років, була невиправданою. У підсумку ВССУ постановив, що зазначене розслідування не відповідало вимогам ані національного законодавства, ані Конвенції. Тому суд надав зазначеним органам влади вказівки вжити заходів для запобігання виникненню схожих ситуацій у майбутньому.

ЄСПЛ, виходячи з з`ясованих ним обставин подій і справи, вирішив, що скарга заявників стосується виключно непроведення державними органами влади ефективного розслідування обставин смерті доньки заявників. В зв`язку з цим, хоча про цю скаргу було повідомлено Уряд України (далі – Уряд) як за статтею 2, так і за статтею 6 Конвенції, Суд за аналогією у справах «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine). заява № 22737/04, п. 38, від 12 січня 2012 року та «Холодков та Холодкова проти України» (Kholodkov and Kholodkova v. Ukraine), заява № 29697/08, пп. 26 та 27 від 7 травня 2015 року вважає, що її слід розглядати лише за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції, частини якої передбачають таке: «1. Право кожного на життя охороняється законом…».

Уряд заперечував проти задоволення заяви, посилаючись на те, що заявники не вичерпали всіх національних засобів юридичного захисту, оскільки вони не подали цивільний позов до слідчих органів. Згідно з твердженнями Уряду, окремою ухвалою ВССУ від 20 листопада 2012 року встановлено, що розслідування було неповноцінним та тривалим, та на цій підставі заявники могли вимагати відшкодування шкоди.

Заявники не погодилися з позицією Уряду, вони зауважили, що зазначену ухвалу було постановлено більше ніж через десять років після смерті їхньої доньки. Тому, заявники стверджували, що їм не можна дорікати за те, що вони не ініціювали подальше провадження невизначної тривалості та з нечіткою перспективою на успіх.

ЄСПЛ, розглянувши позиції сторін і обставини справи в рішенні зазначив, що Уряд просто посилався на теоретичну можливість подання позову про відшкодування шкоди за стверджувану неефективність розслідування, але не довів, що зазначений засіб юридичного захисту був доступний на практиці. Зокрема, Уряд не послався на жодну справу, в якій суди винесли рішення за подібним позовом. Хоча винесення рішень з питань національного законодавства, яке на даний час ще не є сталим, і не належить до компетенції ЄСПЛ, відсутність будь-якої судової практики вказує на невизначеність зазначеного засобу юридичного захисту на практиці. Тому, ЄСПЛ залишив осторонь питання щодо того, чи міг запропонований засіб юридичного захисту забезпечити належне відшкодування у зв’язку зі скаргами заявників і вирішив, що від заявників у даному випадку не вимагалось скористатися зазначеним засобом юридичного захисту (аналогічно до рішень ЄСПЛ у справі «Реус та інші проти України» (Reus and Others v. Ukraine), заява № 40587/07, п. 22, від 16 жовтня 2014 року) та відхилив заперечення Уряду з цього приводу.

Заявники стверджували, що розслідування за фактом смерті їхньої доньки було неефективним, оскільки характеризувалося надмірними затримками та відсутністю сумлінності з боку органів влади. Уряд заперечував, посилаючись, зокрема, на те що було проведено численні слідчі дії для встановлення обставин ДТП, що спричинило смерть потерпілої.

Але Суд зауважив, що кримінальне провадження за фактом ДТП, що призвела до смерті доньки заявників, тривало більше 10-ти років та згодом було закрите у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Національні органи визнали наявність серйозних недоліків у цьому провадженні, а також, що його тривалість була невиправданою. Проте у той час, коли Вищий спеціалізований суд (ВССУ) постановив у зв’язку з цим окрему ухвалу, вже було неможливо встановити факти смерті доньки заявників та притягнути до кримінальної відповідальності водія у випадку, якщо було б встановлено його вину.

Вивчивши усі надані йому матеріали, ЄСПЛ дійшов висновку, що Уряд не навів жодного факту або аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку у цій справі і що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

При цьому, ЄСПЛ також послався на те, що він вже встановлював порушення статті 2 Конвенції в інших справах, в яких провадження, спрямовані на встановлення обставин ДТП, що спричинили смерть потерпілого, та надання відшкодування родичам потерпілого, необґрунтовано затягувалися: «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пп. 50-52 від 3 листопада 2011 року; «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, від 12 січня 2012 року п. 57-62; «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, п. 55-57 від 31 липня 2012 року, «Барсукови проти України», заява № 23081/07, пп. 22-27, від 26 лютого 2015 року.

В остаточному суд оголосив заяву прийнятною і постановив що було порушення статті 2 Конвенції.

Але одночасно, ЄСПЛ зазначив, що оскільки представник заявника не подав жодних вимог щодо справедливої сатисфакції або компенсації судових та інших витрат, те потреба присуджувати заявникам будь-яку суму справедливої компенсації у цьому зв’язку відсутня.

&&&

Додатково коментуючи це рішення варто звернути увагу на 2 моменти:

перший – те, що правоохоронна та судова система України не забезпечує громадян України належним юридичним захистом, не викликає сумнівів ні у кого, в тому числі – у ЄСПЛ. З цього приводу є дуже багато рішень Європейського суду, а тому можна вважати, що у випадках дуже тривалого, явно неефективного досудового слідства і судового розгляду постраждалі не завжди зобов`язані вичерпувати всі засоби юридичного захисту на національному рівні, не є зобов`язані втягуватися у нові судові розгляди в Україні. Звісно, тут грань дуже тонка і потрібно дуже ретельно вивчати таку можливість до того, як звертаєтеся до Європейського суду. Але загалом, можна підкреслити головну рису, коли є вірогідність скористатися такою можливістю: коли вже пройдені всі необхідні досудові та судові інстанції по основній судовій справі (в даному випадку – по факту ДТП) та ініціювання подальшого провадження загрожує його невизначеною тривалістю та з нечіткою перспективою на успіх.

Я не даремно вставив у попереднє речення слово «необхідні», оскільки ЕСПЛ завжди вимагав проходження на національному рівні лише всіх необхідних для вирішення питання інстанцій – до інстанції, яка приймає остаточне рішення. Доречи, саме в цьому випадку не досить зрозуміло – для чого було звертатися до апеляційного суду і до ВССУ, адже в цьому випадку сплину строку притягнення до кримінальної відповідальності за законом однозначно не мали можливості змінити рішення суду першої інстанції по його суті. Можливо, були якісь процесуальні аспекти, але суті рішення першої інстанції це б не змінило ні за яких обставин. Тому, для звернення до ЄСПЛ в цьому випадку було б достатньо вироку або постанови суду першої інстанції, звісно – з обгрунтуванням (п. 62, 63 діючого формуляру заяви) того, що будь якого сенсу в зверненні до апеляційної і касаційної інстанції не має за законом.

Щоправда, звернення до касаційної інстанції дещо допомогло окремою ухвалою ВССУ але одночасно істотно затягнуло час для звернення до ЄСПЛ.

Друга обставина, на яку варто звернути увагу – питання справедливої сатисфакції. Ми не знаємо, чи свідомо представник заявників не вказував у заяві бажану суму справедливої сатисфакції заявникам, яку б міг визначити ЄСПЛ по результатах розгляду, але в зв`язку з цим варто звернути увагу тих, хто має намір звернутися до ЄСПЛ, що у 2008 році діяв формуляр звернення до ЕСПЛ (заяви, скарги), який передбачав розділ для заповнення своїх вимог стосовно розміру справедливої сатисфакції. Але з 2014 року було введено новий формуляр в форматі PDF http://echr.coe.int/Pages/home.aspx?p=applicants/forms/ukr&c= . З деякими змінами він діє до цього часу, але такого розділу і такого питання не передбачає. Де зазначати розмір компенсації, який Ви вважаєте справедливим – не зрозуміло?

В зв`язку з цим, останнім часом в багатьох випадках такий розмір просто не зазначали, оскільки ЄСПЛ почав виробляти для кожної країни свої усталені розміри компенсації для багатьох категорій справ (наприклад у справах в зв`язку з соціальними виплатами, у зв`язку з тривалим невиконанням рішень судів, тощо) і в принципі, все одне призначав таку компенсацію на свій розсуд.

Але дане рішення може стати прецедентним: не зазначили у формулярі або в подальшій кореспонденції – в якому розмірі Ви бажаєте отримати справедливу сатисфакцію, Ви її й не отримаєте. У випадку задоволення Вашої заяви ЄСПЛ просто констатує, що є порушення Ваших прав і Ви можете насолоджуватися перемогою над урядом…

Тому, потрібно обов`язково зазначати (при чому, бажано у формулярі) розмір бажаної справедливої сатисфакції (компенсації) і хоча б якось цей розмір обгрунтовувати. Мабуть, краще це коротко записати у розділі 69 «Зауваження» формуляру.

А якщо у Вас значний перелік підтверджених витрат в зв`язку з порушенням державними структурами Ваших прав людини, то їх варто описати в розділі 56 «Описання фактів» формуляру (десь наприкінці тексту). Та не забувайте, що Ви все, що стосується фактів, повинні втиснути у цей розділ 56 формуляру.

____________________________________________

Публікація — вересень 2016 року

_______________________________________________

Адвокатське бюро надає послуги по консультаціях з визначення прийнятності звернень і по підготовці заяв-скарг фізичних і юридичних осіб до Європейського Суду проти Україні та Росії, а також фізичних і юридичних осіб України та Росії проти інших країн – учасників Європейської Конвенції.

Також надаються послуги з юридичного перекладу англомовних документів Європейського суду (й інших юридичних документів теж) на українську і російську мови.

Такі платні послуги надаються очно або засобами електронної пошти.

_______________________________________