Експертиза у господарському судочинстві

Призначення і проведення судової експертизи в господарському процесі має свої особливості. Та, насамперед, слід особливо зауважити, що сторони судових спорів, як в господарському так і в цивільному процесах, часто плутають різноманітні висновки і звіти спеціалістів та оцінювачів, а також аудиторські висновки з експертними висновками, називаючи й те, й інше «експертизою». Це зовсім не так, адже експертиза в цивільному і господарському процесах, якщо роз`яснити це питання простою мовою, призначається виключно судом і її проведення може бути доручене, здебільшого тільки атестованим судовим експертам. При цьому існує процесуально визначений порядок призначення таких експертиз і постановки експертам питань, експерт попереджається судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Натомість висновки спеціалістів і звіти оцінювачів можуть бути замовлені самими сторонами, навіть до звернення до суду і в такому випадку, наприклад питання, поставлені заявником до спеціаліста не узгоджуються з судом і іншою стороною, спеціаліст не несе реальної відповідальності за правильність свого висновку.

При цьому, якщо інша сторона спору в подальшому судовому розгляді погоджується з висновками цього спеціаліста, то вони можуть бути прийняти судом, як доказ. Натомість, якщо такі висновки спеціаліста заперечуються, в більшості випадків має бути призначена судом і проведена відповідна судова експертиза.

Та повернемося суто до експертизи в господарському процесі.

Згідно з частиною 1 статті 41 Господарсько-процесуального кодексу України (далі – ГПК), експертиза призначається для з’ясування питань, що потребують спеціальних знань для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Також, якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

При цьому слід зазначити, що до кола питань, що вирішуються експертизою, не можуть входити правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Не може також розглядатись як судова експертиза дані вченими коментарі і тлумачення законодавчих актів, пов’язані з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, суперечностей чи інших недоліків. Документ, виданий за результатами тлумачення вченими правової норми, доказового значення не має і посилатись на нього в обґрунтування рішення не можна.

На підставі пункту 5 статті 65 та пункту 1 частини 2 статті 79 ГПК судову експертизу може бути призначено судом як у порядку підготовки справи до розгляду, так і в процесі розгляду. Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК учасники судового процесу вправі пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз’яснені експертом. Ці питання можуть бути запропоновані у позовній заяві, у відзиві або в окремому письмовому клопотанні сторони. Проте остаточне коло питань судовому експерту визначається господарським судом.

У процесі підготовки справи до розгляду суддя має право, викликавши представників сторін (пункт 3 статті 65 ГПК), з’ясувати їх думку щодо питань, які слід поставити перед експертом. Такий виклик може здійснюватися ухвалою, оскільки провадження у справі вже порушено.

Якщо експертиза призначається в ході судового розгляду, питання про призначення судової експертизи має вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Визначення способу проведення самої експертизи належить вже до компетенції експерта, а не суду або сторін спору.

Оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (частина 5 статті 42 та частина 2 статті 43 ГПК).

Хто має право проводити експертизу?

З урахуванням вимог частини 3 статті 41 ГПК господарський суд доручає проведення судових експертиз установам та особам, зазначеним у статтях 7, 9 і 10 Закону України «Про судову експертизу» (далі – Закон).

Згідно з цими законодавчими нормами, судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать:

• науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;
• науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;
• експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

При цьому, виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, але це до господарського процесу, як правило, не має відношення.

Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Суд, якій призначає судову експертизу, може доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням суду можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Тобто, за загальним правилом доручати проведення судової експертизи можливо лише тим особам, яких атестовано відповідно до Закону і включено до Державного реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Мінюст України. Водночас, суд все ж може доручити проведення судової експертизи іншим, крім атестованих судових експертів, фахівцям з відповідних галузей знань, але з обов’язковим дотриманням вимог законодавства щодо призначення судової експертизи.

Також слід зазначити, що визначаючись з експертною установою, яка проводитиме судову експертизу, господарський суд має враховувати положення пункту 1.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі – Інструкція) та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Мінюсту України від 08.10.1998 р. № 53/5, згідно з якими експертизи проводяться, як правило, за зонами регіонального обслуговування. Цим же пунктом передбачено, що за наявності обставин, які зумовлюють неможливість або недоцільність проведення експертизи за зоною обслуговування, суд, зазначивши відповідні мотиви, може доручити її виконання експертам іншої установи.

Якщо судова експертиза проводитиметься державною спеціалізованою експертною установою, призначення конкретного експерта здійснюється керівником такої установи, що, однак, не позбавляє суд права зазначити в ухвалі про призначення експертизи конкретного експерта, якому має бути доручено проведення експертизи. В останньому випадку, а також у випадках призначення експертом у справі атестованій в якості судового експерта особі, яка не є працівником експертної установи, суди мають перевіряти (за реєстром атестованих судових експертів), чи атестована така особа як судовий експерт з тієї спеціальності (спеціальностей), до якої (яких) відносяться питання, які потребують роз’яснення.

Залучення до проведення судової експертизи особи, яка не атестована як судовий експерт, але володіє необхідними спеціальними знаннями, здійснюється господарським судом після з’ясування ними даних щодо цієї особи (прізвище, ім’я, по батькові, адреса, місце роботи та посада, освіта, стаж роботи за відповідною спеціальністю, науковий ступінь, вчене звання, рівень кваліфікації тощо).

З метою скорочення строків виконання складних за характером та/або багатооб’єктних експертиз можуть створюватися експертні комісії у складі не менш як двох експертів одного напрямку знань (комісійна експертиза) з можливим визначенням в ухвалі про призначення судової експертизи персонального складу такої комісії. При цьому, слід зазначити, що якщо сторони погодили кандидатури експертів, а в подальшому сторона або сторони наполягають на призначенні повторної експертизи з посиланням на некомпетентність експертів, то суд такий довід, як правило, не буде брати до уваги.

Експертиза, для вирішення питань якої необхідно знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань, є комплексною. До проведення таких експертиз у разі потреби залучаються фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих установах, у тому числі працівники інших установ, органів виконавчої влади тощо.

На підставі частини 4 статті 41 ГПК сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право заявити відвід експерту з підстав і в порядку, передбачених частинами 6 і 7 статті 31 ГПК. Господарський суд, розглядаючи заявлений відвід, повинен виходити з того, що відвід може бути заявлено, як правило, до початку експертизи. Експерт відповідно до пункту 3 частини 1 статті 12 Закону вправі заявити самовідвід з передбачених законом підстав, які виключають його участь у справі. Такі підстави передбачені, зокрема, частиною 6 статті 31 ГПК. У випадках, зазначених у частині 5 цієї ж статті, експерт має право відмовитись від дачі висновку. Така відмова не може тягти за собою його відповідальність за статтею 385 КК України. Якщо господарський суд доручає проведення судової експертизи певній особі, він попередньо (до такого призначення) має з’ясувати у сторін зі справи наявність відводів відповідній особі.

За змістом Закону, зокрема статті 14, згідно з якою експерта може бути притягнуто до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, судовим експертом може бути виключно фізична особа, яка повинна підписати свій висновок (акт експертизи), хоча б проведення судової експертизи було покладено на відповідну державну установу. Якщо, призначаючи судову експертизу, господарський суд не попередив особу чи осіб, які проводитимуть судову експертизу, про відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків, то поданий суду висновок може вважатися висновком спеціаліста, але не висновком судового експерта.

Особа набуває права та несе обов’язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатись як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з’ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза.

Ухвала про призначення експертизи

Про призначення судової експертизи виноситься ухвала, в якій, крім загальних відомостей, передбачених частиною 2 статті 86 ГПК для всіх ухвал, зазначаються, зокрема:

• обставини справи, які мають значення для проведення судової експертизи;
• підстави та мотиви призначення судової експертизи, у тому числі додаткової, повторної, комісійної, комплексної експертизи;
• організація або особа, якій доручається проведення судової експертизи;
• перелік питань, що потребують роз’яснення;
• мотиви, за якими відхилено пропозиції учасників судового процесу стосовно проведення судової експертизи;
• об’єкти експертного дослідження (предмети, матеріали, документи тощо), які надаються судовому експерту, а якщо йдеться про об’єкти, які не може бути доставлено до суду чи судовому експерту (наприклад, нерухоме майно), – їх місцезнаходження;
• обов’язок експертної організації (експерта) надіслати копії експертного висновку сторонам згідно з частиною 1 статті 42 ГПК;
• сторона, на яку покладено оплату витрат з проведення судової експертизи;
• про попередження судового експерта про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК України.

Питання експерту (експертам) і матеріали для експертизи

Формулювання питань, які ставляться перед експертом, повинно, як правило, здійснюватись з урахуванням вже зазначених Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень і атестованих експертних методик, у яких зазначаються питання, на вирішення яких спрямовані ці методики. Питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об’єктам і матеріалам, які направляються на експертизу. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.

Визначення обсягу необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів і перевірка (огляд) матеріалів, які підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи, здійснюється судом, за необхідності – за участю представників сторін у справі. Якщо вирішення цих питань викликає утруднення, суд може залучити відповідного спеціаліста.

Згідно з пунктом 2.3.2 Інструкції експерту заборонено самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно. У господарському судочинстві до таких матеріалів відносяться речові та письмові докази. Отже, судового експерта не наділено повноваженнями для пошуку та витребування речових або письмових доказів. Винятком є випадки, коли у процесі дослідження наданого у встановленому порядку для проведення експертизи об’єкта експерт виявляє інші об’єкти, стосовно яких йому не були поставлені питання або дослідження яких відноситься до компетенції експертів іншої спеціальності (спеціальностей): у такому випадку експерт вправі зафіксувати ці об’єкти, відокремити їх від основного об’єкта (якщо це не пов’язано з пошкодженням або знищенням об’єкта), описати їх у висновку та приєднати їх до матеріалів експертизи.

У разі коли для вирішення поставлених перед експертом питань йому необхідні додаткові матеріали (документи, зразки тощо) він з огляду на положення частини 4 статті 31 ГПК вправі просити суд про їх надання. Водночас законом не передбачено повноважень судового експерта щодо витребування та одержання додаткових матеріалів безпосередньо від учасників судового процесу. Тому господарський суд не може покладати на останніх обов’язок надавати додаткові матеріали безпосередньо експертові на його вимогу.

Клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів розглядається господарським судом після поновлення провадження у справі; за необхідності для розгляду такого клопотання суд може витребувати матеріали справи з експертної установи, а також повідомити учасників судового процесу про час і місце проведення відповідного судового засідання. Після розгляду клопотання провадження у справі знову зупиняється, а матеріали справи, якщо вони витребувалися судом, надсилаються до експертної установи. У разі повернення експертною установою (експертом) матеріалів справи господарського суду з передбачених чинним законодавством підстав суд поновлює провадження у справі для вирішення питань, пов’язаних з усуненням причин, які потягли за собою таке повернення.

Згідно зі статтями 33, 36, 37 та 38 ГПК господарський суд, призначаючи судову експертизу, вправі витребувати від учасників судового процесу, а в разі необхідності – інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів чи їх посадових осіб (пункт 4 статті 65 ГПК) зразки почерків, підписів, відбитків печаток, друкованих документів тощо і надати їх експерту для дослідження. Відповідне витребування і дослідження судом зазначених зразків, документів тощо повинно, як правило, передувати винесенню ухвали про призначення судової експертизи та про зупинення у зв’язку з цим провадження у справі. Повернення у разі необхідності зразків, оригіналів документів тощо здійснюється за правилами статті 5 Закону та статті 40 ГПК.

Додаткова, нова та повторна експертизи.

Частинами 3 і 4 статті 42 ГПК передбачено право господарського суду призначити додаткову або повторну судову експертизу.

Додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо. Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об’єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання. Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер. Така судова експертиза може призначатись як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового процесу, а її проведення може бути доручено тому ж або іншому експерту.

Якщо необхідно здійснити дослідження нових об’єктів або з інших обставин справи, призначається нова, а не повторна експертиза.

Повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об’єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об’єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою. Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторна судова експертиза доручається іншому експерту (експертам).

Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Оскарження ухвал про призначення експертиз і висновків експертів

ГПК не передбачає можливості оскарження ухвал про призначення судової експертизи. Водночас за приписами пункту 1 частини 2 статті 79 ГПК, господарський суд має право зупинити провадження у справі у випадку призначення судової експертизи, а згідно з частиною 5 цієї ж статті ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено. Тобто, якщо апеляційна чи касаційна скарга за своїм змістом стосується виключно ухвали про призначення судової експертизи у справі, така скарга не може бути розглянута апеляційним чи касаційним господарським судом.

Натомість, якщо апеляційна чи касаційна скарга стосується ухвали про зупинення провадження у справі, вона може бути розглянута у загальному порядку виключно з точки зору наявності чи відсутності передбаченої законом підстави для такого зупинення. Якщо ж в апеляційній чи касаційній скарзі йдеться про оскарження як призначення експертизи, так і зупинення у зв’язку з цим провадження у справі, то відповідна скарга може бути прийнята і розглянута лише в частині зупинення провадження.

Висновок судового експерта не є актом державного чи іншого органу і не може бути оскаржений в господарському суді. Заперечення щодо висновку експерта можуть бути викладені учасником судового процесу господарському суду, в тому числі й апеляційної інстанції, на загальних підставах у письмовій або в усній формі.

За змістом статті 101 ГПК апеляційний господарський суд, яким приймаються додаткові докази і перевіряється законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, вправі призначити судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку. Що ж до суду касаційної інстанції, то він таким правом не наділений, оскільки відповідно до статті 111-7 ГПК не може збирати нові докази.

Оплата проведення експертизи і відшкодування витрат на її проведення

Витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи – сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов’язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов’язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов’язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів. Аналогічним чином суд має діяти в разі повернення матеріалів справи з експертної установи через несплату вартості експертизи.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 ГПК.

Стаття – роз`яснення підготовлена з врахуванням Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»  

______________________________________________

Публікація – жовтень 2015 року