Замах на вбивство чи завдання тяжких тілесних ушкоджень?

На початку року Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України винесла постанову (справа № 5-32кс12, 31 січня 2013 року), в якій зазначила, що виходячи із положень частини першої статті 15 КК, замах на злочин можна вчинити тільки з прямим умислом, а реалізація замаху на умисне вбивство з непрямим умислом – неможлива.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

При цьому, якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Критерієм (мірилом, підставою) цього є правильна кваліфікація фактичних обставин діяння в сукупності: час, місце та спосіб його вчинення, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, характер дій винного, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Якщо із фактичних обставин справи можна зробити висновок, що між підозрюваним (обвинуваченим, засудженим) та потерпілою особою не було неприязні, конфлікт виник спонтанно, наприклад, на побутовому ґрунті, знаряддя злочину – кухонний ніж, опинився в руках підозрюваного (обвинуваченого, засудженого) випадково (наприклад, готував ножем страву), удар був одиничний, несильний і неприцільний (навідліг), а тілесне ушкодження – поранення, попри те, що визнано небезпечним для життя в момент заподіяння, було неглибоким і таким, що не пошкодило внутрішні органи, якщо при цьому одразу після травмування підозрюваний (обвинувачений, засуджений) ужив усіх заходів для надання потерпілій особі невідкладної медичної допомоги, а після цього сам з’явився із зізнанням і покаявся у вчиненому, то такі зовнішні прояви діяння явно свідчать про умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, але не на убивство, навіть з непрямим умислом.

При цьому, слід зазначити, що в подібних випадках, зовсім не обов’язково, щоб мали місце всі зазначені обставини. Наприклад, поранення може бути і глибоким та навіть таким, що пошкодило внутрішні органи. Не є в даному випадку ознакою, яка суттєво впливає на кваліфікацію діяння, також і з’явлення з зізнанням. Натомість сила удару, його прицільність у життєво важливі органи (не обов′язково – ножем), разом з невжиттям підозрюваним (обвинуваченим, засудженим) після події заходів щодо надання медичної допомоги потерпілій особі можуть свідчити про наявність умислу на убивство і відповідно, якщо потерпіла особа не загинула, дії винної особи слід кваліфікувати, як замах на убивство.

Аналогічний підхід можна в значній мірі застосовувати також для кваліфікації менш тяжких злочинів.

____________________________________________________________

Публікація – листопад 2013 року