Правоздатність і прийнятність по зверненнях до Європейського суду

На сайті раніше публікувалося кілька статей, присвячених питанням звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). У тому числі й статтю «Як звернутися до Європейського Суду?» .

В ЄСПЛ може звернутися будь-яка фізична або юридична особа, яка не є державним органом (підприємство, неурядова організація), якщо вона вважає, що її права або основні свободи, передбачені Європейською Конвенцією з прав людини, порушені будь якою з держав, які є учасниками (сторонами) Конвенції. Тобто, наприклад, українці мають право судитися в ЄСПЛ не тільки з Україною, але й з будь-якою державою – учасником Конвенції.

Але головні проблеми розуміння питань щодо звернень до ЄСПЛ, пов’язані з тим, які саме заяви ЄСПЛ визнає прийнятними, тобто – приймає до розгляду, розглядає й приймає рішення.

При цьому, ще раз варто звернути особливу увагу зацікавлених відвідувачів сайту на те, що ЄСПЛ не є ще однією касаційною інстанцією. Він ніколи не вчиняє перевірку правильності (по суті) розгляду справи кожним з національних судів якої б те не було держави. Тобто, ЄСПЛ не перевіряє – чи правильно по суті спору винесене судове рішення або чи правильно винесений вирок в кримінальній справі. Він досліджує обставини справи винятково на наявність або відсутність порушень прав людини, і тільки тих прав людини, які  передбачені Конвенцією й додатковими протоколами до неї.

ЄСПЛ відхиляє будь-яку передану йому скаргу, яку буде вважати неприйнятною. Він може зробити це на будь-якій стадії розгляду. При цьому, в ЄС і ЄСПЛ виробилися й виробляються в цей час (і надалі будуть вироблятися) певні критерії прийнятності заяв.

Критеріями прийнятності є:

** ЄСПЛ може приймати справу до розгляду тільки після того, як були вичерпані всі внутрішні засоби правового захисту, як це передбачено загальновизнаними нормами міжнародного права.

Строк звернення до ЄСПЛ – 6 місяців з дати винесення національними органами остаточного рішення в справі. В Україні, Росії й Білорусії – це, у переважній більшості випадків, від дати винесення рішення касаційною інстанцією (друга касація, як Верховний Суд в Україні й наглядові судові інстанції, як у Росії, не обов’язкові). Однак, якщо, наприклад, за законом, касаційне оскарження не можливе, останньою інстанцією є апеляція.

Іноді, крапкою відліку взагалі можуть бути рішення несудових органів, якщо саме їхнє рішення в державі реально є остаточним. Можна в цьому плані навести приклад невиконання рішення національних судів, що набрали чинності. Однак, у цьому випадку,  претензії до держави через ЄСПЛ можна пред’явити тільки тоді, коли питанням виконання займалася спеціально вповноважена державна структура, а не той орган, з яким Ви судилися (Пенсійний фонд, тощо). Наприклад, в Україні – це органи Державної виконавчої служби (у деяких випадках – Державне казначейство), у Росії – органи Федеральної служби судових приставів. Також, прийнятним буде тільки та заява, якою оскаржується не будь-яке невиконання рішення суду, а таке, котре фактично державою, в особі його органів (у сукупності), могло бути виконане, тобто – фактичне ігнорування рішення суду внаслідок будь-яких причин. І при цьому не має великого значення, чи такою причиною була недбалість працівників виконавчої служби, чи те вони не могли виконати судове рішення внаслідок видання державою нормативних актів, що обмежують можливості виконання судових рішень такої категорії (введення мораторіїв, тощо).

Можуть бути, деколи, оскаржені до ЄСПЛ й законодавчі акти держави. І якщо, у заявника немає реальної (передбаченої законом) можливості оскаржити закон у національному Конституційному суді, то йому й немає необхідності попередньо звертатися у які б те не були судові або інші державні інстанції.

** ЄСПЛ не приймає до розгляду жодну індивідуальну скаргу (заяву), якщо вона є анонімною, або є по суті аналогічною тій, котра вже була розглянута ЄСПЛ, або вже є предметом іншої процедури міжнародного розгляду або врегулювання, і якщо, при цьому, вона не містить нових – стосовних до справи, фактів.

** ЄСПЛ визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну скаргу, якщо вважає її несумісною з положеннями Конвенції або Протоколів до неї, явно необґрунтованою або такою, що є зловживанням правом подачі скарг.

** Відповідно до Протоколу 14 до Конвенції, до ст. 35 Конвенції включений новий критерій прийнятності, що носить троякий характер – ЄСПЛ може визнати справу неприйнятною, якщо вважає, що:

(i) заявник не поніс істотного збитку, і

(ii) якщо дотримання прав людини не вимагає дослідження суті скарги, але

У цій публікації ми більш докладно розглянемо питання правоздатності звернення до ЄСПЛ, тобто – хто може звертатися до Суду.

До будь-яких приватних осіб можуть відноситися власне приватні особи, або групи приватних осіб, компанії (навіть ліквідовані), акціонери, фонди, професійні об’єднання, профспілки, політичні партії й релігійні організації.

Залежно від характеру передбачуваного порушення Конвенції, скаргу по Конвенції може подати сама компанія, або її керуючий і виконавчий директор, а також – у виняткових обставинах – окремі акціонери. Однак певні права можуть бути заявлені тільки фізичними особами й не поширюються на організації – наприклад, свобода думки, совісті й релігії, право на освіту й право не піддаватися принижуючому поводженню або покаранню.

Приклади правоздатності звернення до ЄСПЛ, які відрізняються від індивідуальних звернень фізичних осіб[1] :

Гуерра та ін. проти Італії (Guerra and others v Italy): 40 жителів італійського міста подали скаргу по ст. 2, 8 і 10, скаржачись на ризик забруднення або великої аварії на хімічному заводі, що перебуває на відстані кілометру.

Бальмер-Шафрот проти Швейцарії (Balmer-Schafroth v Switzerland): десять заявників, що проживають поблизу від атомної електростанції в Мюлэбергу, оскаржили надання ліцензії на використання, посилаючись на ст. 2, 6(1), 8 і 13.

Село Муоніо Саамі проти Швеції (Muonio Saami Village v Sweden): скарга була подана саамським селом у Швеції у зв’язку з незадоволенням вимоги жителів на право випасу оленів.

Санді Таймс проти Об’єднаного Королівства (Sunday Times v UK): видавець, редактор і група журналістів газети «Санді Таймс», посилаючись на ст. 10, оскаржила заборону генерального прокурора на публікацію статей про ліки «талідомід»

«Тіннеллі й син Лімітед» та ін. і Макелдафф і ін. проти Об’єднаного Королівства (Tinnelly & Son Ltd and others and McElduff and others v UK): заявники оскаржили ненадання їм урядом контрактів, стверджуючи, що це було проявом дискримінації з релігійних мотивів, а також скаржилися на проблему міністерських сертифікатів, що зробили фактично неможливим оскарження рішення, посилаючись на ст. 6(1), 8, 13 і 14.

Прессос Компаніа Навьєра А.О. та інші проти Бельгії (Pressos Compania Naviera SA and others v Belgium): заявники – судновласники, асоціації взаємного страхування судновласників і керуючий в справах про неспроможність скаржилися на зворотну дію змін у законодавстві, що впливає на справи про необережність при проведенні судів, посилаючись на ст. 1 Протоколу 1 і ст. 6(1).

Autronic AG v Switzerland: заявник – національна компанія-виробник електронної техніки, – посилаючись на ст. 10, оскаржила відмову в наданні ліцензії на прийом телевізійних програм з радянського телесупутника,

Каплан проти Об’єднаного Королівства (Kaplan v UK): заявник – голова й виконавчий директор страхової компанії був вправі стверджувати, посилаючись на ст. 6(1) і 13, що постраждав від порушення прав компанії, тому що це порушення торкнулося його фінансових інтересів, пов’язаних з діяльністю компанії і його інтересів, як посадової особи.

Національне й провінційне будівельне товариство та ін. проти Об’єднаного Королівства (National & Provincial Building Society and others v UK): три будівельних товариства вимагали повернення коштів, виплачених згідно податкових норм, що втратили чинність, посилаючись на ст. 1 Протоколу 1 і ст. 6 і 14.

Шведська профспілка машиністів проти Швеції (Swedish Engine Drivers’ Union v Sweden): профспілка – заявник опротестувала систему переговорів про укладання колективних договорів, що діяла тільки відносно Союзу державних службовців, посилаючись на ст. 11, 13 і 14.

Національний союз поліцейських Бельгії проти Бельгії (National Union of Belgian Police v Belgium): профспілка – заявник скаржилася на відмову влади визнати її, як представницьку організацію, що призвело до відсторонення її від державних консультацій, з посиланням на ст. 11 і 14.

Уілсон, Національний союз журналістів та ін. проти Об’єднаного Королівства (Wilson, NUJ and others v UK): заявники (у тому числі Національний союз журналістів і Національний союз залізничних, морських і транспортних працівників) оскаржили національне законодавство, що дозволяє роботодавцям відмовляти у визнанні раніше визнаних профспілок, спираючись на ст. 10, 11 і 14.

Святі монастирі проти Греції (Holy Monasteries v Greece): вісім грецьких православних монастирів звернулися зі скаргою на позбавлення власності й неможливість почати розгляд у національних судах проти грецької держави, посилаючись на ст. 1 Протоколу 1 і ст. 6(1).

Бессарабська митрополія проти Молдови (Metropolitan Church of Bessarabia v Moldova): церква – заявниця скаржилася на відмову в державному визнанні, посилаючись на ст. 6, 9, 11, 13 і 14.

«Християні проти расизму й фашизму» проти Об’єднаного Королівства (Christians Against Racism and Fascism v UK26): організація – заявник оскаржила поліцейську заборону на всі публічні демонстрації в Лондоні, посилаючись на ст. 5, 10, 11 і 14.

Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії (Plattform ‘Arzte fur das Leben’ v Austria): організація – заявник, об’єднання лікарів, що борються проти абортів, заперечували відмову поліції надати охорону їхній демонстрації від зриву з боку груп, що підтримують аборти, посилаючись на ст. 9, 10, 11 і 13.

«Ферайн гегєн Тірфабрікен» проти Швейцарії (Vgt Verein gegen Tierfabriken v Switzerland): заявник – організація, що бореться проти вівісекції, – оскаржила заборону на телевізійну рекламу, посилаючись на ст. 10, 13 і 14.

Станков і Об’єднана македонська організація «Ілінден» проти Болгарії (Stankov and the United Macedonian Organisation Ilinden v Bulgaria): заявники оскаржили заходи, вжиті владою для недопущення демонстрацій об’єднання – заявника, що відстоює права національних меншостей, посилаючись на ст. 11.

Рєфах Партісі (Партія благоденства) та інші проти Туреччини (Refah Partisi (the Welfare Party) and others v Turkey): заявники скаржилися на рішення Конституційного суду про розпуск Партії благоденства й на обмеження політичних прав інших заявників, посилаючись на ст. 9, 10, 14, 17 і 18 Конвенції й ст. 1 і 3 Протоколу 1.

Відсутність прямої (особистої) правоздатності в цілому не завжди позначається на праві подачі скарги. Заявники в деяких випадках можуть бути представлені родичем або іншою підходящою особою. Наприклад, у справі Вінтерверп проти Нідерландів (Winterwerp v Netherlands) скарга була подана людиною, що одержала важке ушкодження мозку в аварії й насильно втримувалася в психіатричній лікарні відповідно до нідерландського законодавства про психічне здоров’я. Однак там, де заявників в ЄСПЛ представляють їхні родичі або інші особи, ЄСПЛ вимагає доказів їхніх повноважень для подання заявника.

ЄСПЛ може дозволити подачу скарги від імені іншої особи (наприклад, дитини), навіть якщо відповідно до внутрішнього законодавства вона не має на це права. У цих обставинах заявник повинен направити до ЄСПЛ лист від жертви, що підтверджує право родича заявника на подачу скарги.

Діти можуть бути заявниками в справах перед ЄСПЛ спільно з дорослими жертвами у зв’язку з тією ж скаргою, або виступаючи від свого власного імені. Так, у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v Belgium) мати – одиначка і її маленька дочка скаржилися на бельгійські закони щодо незаконного народження, у тому числі у зв’язку із заповітом і спадкуванням майна. Справа А. проти Об’єднаного Королівства (A v UK) стосувалося вкрай жорстокого поводження вітчима із заявником – дитиною й нездатністю держави забезпечити дитині захист від жорстокого поводження.

Дітей також можуть представляти їхні батьки (як, наприклад, у справі Кемпбелл і Коузанс проти Об’єднаного Королівства (Campbell and Cosans v UK), де заявники скаржилися від імені своїх дітей на ризик застосування (зверніть увагу – на ризик, а не на застосування!) тілесних покарань у школі). Однак, це може бути більш проблематичним, якщо є потенційний конфлікт інтересів або за якимись причинами батько не правочинний відповідно до внутрішнього законодавства представляти інтереси дитини.

ЄСПЛ не приймає скарги від імені померлих, однак розповсюдженою практикою є подача скарги від імені покійного близьким родичем або спадкоємцем. Наприклад, справа Макканн і інші проти Об’єднаного Королівства (McCann and others v UK), пов’язана зі смертю трьох членів ІРА, застрелених британськими солдатами на Гибралтарі, було подано членами родин жертв, які були представниками нерухомого майна покійних. У справі Кінан проти Об’єднаного Королівства (Keenan v UK) заявниця, після вчиненого її сином самогубства у в’язниці, скаржилася на те, що керівництво в’язниці не вжило достатніх заходів щодо охорони його життя. У таких справах заявник не зобов’язаний встановлювати фінансову залежність або матеріальний збиток. У справі Кінан синові заявниці було більше 18 років на момент смерті, і він не мав утриманців, що, по суті, виключало можливість внутрішнього розгляду, відповідно до Закону про смертельні випадки 1976 р. або про відшкодування збитку при втраті члена родини. Відсутність якого-небудь матеріального збитку не було перешкодою для подачі Кінан скарги в Європейську Комісію, і, по суті, сам факт, що вона не могла почати внутрішній розгляд відносно смерті її сина, призвів до визнання Комісією порушення права на ефективний захист за ст. 13.

У випадках, коли право заявника подати скаргу по Конвенції стосовно померлого родича заперечується, страсбурзькі інститути підкреслюють мету й призначення Конвенції – надавати практичну й ефективну гарантію захисту. Відповідно, у справі Яша проти Туреччини (Yasa v Turkey) ЄСПЛ установив, що заявник, племінник покійного, може законно стверджувати, що постраждав від діяння настільки трагічного, як убивство його дядька. Не мала значення наявність більш близьких родичів, які могли звернутися з скаргою від імені покійного. Бувають випадки, коли права по Конвенції родича померлого також порушені й тому скарга повинна подаватися заявником від власного імені, так само як і від імені покійного. Наприклад, у справі Курт проти Туреччини (Kurt vTurkey) заявниця скаржилася на зникнення її сина в південно-східній Туреччині, посилаючись на ст. 2, 3, 5, 13, 14 і 18 відносно її сина, і ст. 3 у відношенні себе самої у зв’язку із занепокоєнням і прикрістю, викликаними тривалим зникненням її сина, які, як вона стверджувала, могли бути прирівняні до нелюдського поводження. Виходячи з обставин справи, ЄСПЛ установив порушення ст. 5 і 13 відносно сина заявниці й порушення ст. 3 відносно заявниці.

Якщо заявник умирає, поки справа очікує розгляду в ЄСПЛ, зазвичай справу можуть продовжувати близькі родичі або спадкоємці заявника, якщо ці особи мають законний інтерес, або якщо ЄСПЛ погодиться з тим, що скарга має загальнозначущий характер. Наприклад, батьки хворого гемофілією, що заразились ВІЛ, змогли продовжити розгляд відносно тривалості внутрішнього розгляду про компенсацію після смерті заявника.

У справі Луканов проти Болгарії (Lukanov v Bulgaria), пов’язаному з арештом і карним переслідуванням відносно колишнього прем’єр-міністра Болгарії, не заперечувалося, що вдова й двоє дітей заявника могли продовжувати скаргу, після того, як пан Луканов був убитий пострілом біля свого будинку. Однак у справі Ахмет Садок проти Греції (Ahmet Sadik v Greece) право вдови й дітей заявника продовжувати розгляд було оскаржено. Заявник, що був видавцем газети й кандидатом на парламентських виборах, піддався карному переслідуванню за публікацію помилкової інформації та такої інформації, що ганьбить інших кандидатів і за підбурювання мусульманського населення до безладь. Він умер після того, як Комісія опублікувала свою доповідь по суті справи і його вдова та двоє дітей бажали продовжувати розгляд. Уряд стверджував, що скарга, що стосується порушення ст. 10, не може переходити до спадкоємців заявника, однак ЄСПЛ вирішив, що спадкоємці мають законний моральний інтерес у рішенні, що визнає, що засудження заявника був порушенням ст. 10, так само як і матеріальний інтерес у даній справі.

Нещодавно, ЄСПЛ прийняв до розгляду й аналогічну з підготовлених мною скарг.

Продовження теми – в наступних публікаціях:

“Хто вважається “жертвою” порушення прав людини?”

_____________________________________________________________[1] Приклади тут і далі, в основному, за виданням Філипа Ліча «Обращение в Европейский Суд по правам человека» (Москва, 2006 р.)