Авансування виконавчих дій

Останнім часом здається, що наші українські владні структури не думають ні про що інше, ніж про те, яким би ще чином щось здерти з населення та юридичних осіб. Йдеться не лише про податки, акцизи, збори на соціальні внески, а й, наприклад, про істотне обмеження можливостей звернення населення за правосуддям шляхом регулярного збільшення судових зборів.  А після того, як придумали здирати побільше з людей у вигляді судових зборів, вирішили обмежити у той самий спосіб ще й можливості виконання вже прийнятих судових рішень, адже у 2016 році запроваджено для багатьох категорій виконавчих проваджень обов`язкову сплату стягувачем авансового внеску.

Тобто, триває планомірне і постійне переведення виконання функцій державних органів на платні засади.

Стосовно ж авансування виконавчого провадження, таке передбачено діючою редакцією Закону України «Про виконавче провадження», відповідні зміни до якого прийнято нашими «любими» і «дуже поважними» «народними» депутатами за Законом України № 1798-VIII від 21.12.2016 року «Про вищу раду правосуддя» (о як закручено!..). Доречи, за пропозицією Президента.

Тобто, Ви довго і нудно судилися, витратили на це купу грошей, часу і здоров`я (як свого, так і того, з ким судилися), суд задовольнив Ваші вимоги і Ви думаєте, що Вам це просто так зійде з рук, що Ви вже все: раз і отримали те, що Вам присуджено? Ні!.. Все починається з початку, але тепер на стадії виконання судового рішення.

При чому, як свідчить практика, інколи державні виконавці (про приватних виконавців поки що говорити не будемо) намагаються здерти з стягувачів цей авансовий внесок, навіть тоді, коли стягувач його сплачувати не повинен.

Стаття 26 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовує початок примусового виконання рішення. У відповідності до частини 2 цієї статті, до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника – фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи.

Щодо рішень майнового характеру здебільшого зрозуміло: стягувач додає квитанцію, що сплатив 2% від суми, яку мають стягнути на його користь за рішенням суду.

А от щодо рішень немайнового характеру, ця норма складена таким чином, що можна її зрозуміти як те, що стягувач повинен надати про поданні заяви та виконавчого листа квитанцію про сплату боржником? Чи боржник має сам сплатити авансовий внесок, але тоді до чого тут початок примусового виконання рішення і порядок подання заяви стягувачем? Чи що ще малося на увазі при такій побудові цієї частини статті 26?

Я не надам Вам відповіді на це питання, адже не знаю: скільки і чого потрібно випити, щоб достеменно зрозуміти цей зразок нормотворчості? За розумним підходом, державний виконавець при відкритті виконавчого провадження повинен поставити перед боржником питання сплати авансового внеску. І нібито саме так виконавці і роблять.

Та є ще одне проблемне питання: що ДВС буде відносити до майнових позовів, а що – до немайнових? Наприклад, за судовою практикою, яка походить з норм законодавства, грошове відшкодування моральної шкоди відноситься до немайнових вимог. А до яких буде відносити суми моральної шкоди, які підлягають стягненню, ДВС? Поки що не має однозначної відповіді.

Та повернемося до того, що є зрозумілим. Таким чином, виникає, наприклад така ситуація: людина через суд поділила сімейне майно і рішенням суду якійсь автомобіль, вартістю 5000$ (беремо приблизно 140000 гривень) і гараж, вартістю 2000$ (беремо, приблизно 56000 гривень) залишено за тим, з ким людина судилися (як неподільне, пов`язане майно), а Вам присуджено з колишнього члена подружжя грошову компенсацію (беремо спрощено) 98000 гривень. А добровільно той сплачувати не хоче, або навіть не може відразу. А тягнути з відкриттям виконавчого провадження небезпечно, можна взагалі потім упустити час (це окрема тема). Значить особа, що бажає стати стягувачем, повинна сплатити державній виконавчій службі при поданні заяви про стягнення і виконавчого листа, щоб ДВС на виконання судового рішення хоча б почала писати якісь папери, 1960 гривень (980 х 2 = 1960). Для когось дрібниці, а для когось після витрат на судові розгляди вже й камінь спотикання… А якщо розподіл стосується, наприклад, будинку або квартири, які знаходяться десь в селі або закутковому містечку, при цьому,  реально може й ні чого не варті, але то є житло і має відповідну чималу грошову оцінку що на порядки перевищує попередній приклад?.. Лишається сподіватися, щоб з боржника була можливість щось стягнути, інакше Ваш паперовий виграш перетвориться у реальний програш.

Слід знати, що від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:

• стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;
• обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
• відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
• стягнення аліментів, заборгованості зі сплати аліментів, додаткових витрат на дитину, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суми індексації аліментів, встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
• відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
• у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини (мабуть, побоялися, або вирішили, що то буде занадто велика наглість?).

Від сплати авансового внеску по будь яких рішеннях також звільняються стягувачі і боржники у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби:

• державні органи,
• особи з інвалідністю внаслідок війни,
• особи з інвалідністю I та II груп,
• законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю I та II груп,
• громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Стаття 43 Закону передбачає й додаткове авансування витрат виконавчого провадження. Так, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов’язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний додатково здійснити авансування таких витрат. При цьому, якщо згідно Закону від сплати авансового внеску певну категорію стягувачів звільнено, то звільнення від сплати коштів на додаткове авансування витрат виконавчого провадження Законом не передбачено.

Якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску при поданні виконавцеві виконавчого документа, то такий виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання (п. 8 частини 4 статті 4). Якщо стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачених ст. 43, виконавчий документ також повертається стягувачу без подальшого виконання (п. 4 частини 1 статті 37).

Після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено Законом (частина 3 статті 43).

___________________________________________________________________

Публікація – жовтень 2018 року