Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Продовжуємо публікацію статей, які присвячено роз’ясненням законодавства з питань відшкодування шкоди. Перші матеріали, які стосувалися відшкодування шкоди, завданої під час рятування життя, здоров’я та майна особи і загальним положенням про відшкодування шкоди були опубліковані відповідно 20 липня і 8 серпня цього року. В цьому матеріалі було викладено про законодавчі норми, стосовно відшкодування шкоди, яка завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки і кількома особами.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто, слід мати на увазі, що власник джерела підвищеної небезпеки, або особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки несе відповідальність незалежно від своєї вини у завданні шкоди. Приклад: водій (або власник) автомобіля несе відповідальність за шкоду, яку завдано внаслідок ДТП, незалежно від його вини у вчиненні ДТП: винний – не винний, а плати… Після відшкодування шкоди, такий водій (власник) має право звернутися з регресним позовом до винної особи про відшкодування сплачених коштів.

Також при цьому слід зазначити, що від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки не звільняє навіть пряма вина постраждалої особи. У нашому прикладі, якщо водій збив пішохода, який переходив вулицю у невстановленому місці і при цьому у діях водія не було встановлено порушень правил дорожнього руху, все одне власник транспортного засобу несе матеріальну відповідальність.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (наприклад – зіткнення двох автомобілів), відшкодовується на загальних підставах, а саме:

Ø шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

Ø за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

Ø за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Що мається на увазі в попередньому абзаці: якщо, наприклад, внаслідок зіткнення двох автомобілів, у кожному з них, або в обох постраждали пасажири, те обидва водії несуть перед потерпілими матеріальну відповідальність, при чому, незалежно від того, хто з них винуватий у вчиненні ДТП, а хто не винуватий. Ця відповідальність є солідарною (якщо про інше не заявить потерпілий), тобто, якщо по-простому, то виконавчій службі за рішенням суду буде однаково – з кого із двох, скільки здерти. Якщо в одного не буде достатньо, то недостатню суму доберуть із другого, а потім з’ясовуйте відносини між собою, як хочете…

А якщо один з водіїв загинув, матеріальну відповідальність несуть його спадкоємці у межах вартості спадкового майна. Якщо спадкоємцям не має чим платити – повністю стягнуть з того, хто залишився в живих, навіть якщо винуватцем ДТП є загиблий водій.

Згоден, що такі норми закону виглядають дещо маразматично, особливо в наведених прикладах, однак, на жаль, все це саме так.

Та при наявності вини постраждалої особи, розмір відшкодування їй може бути судом зменшений. Крім того, з формальної точки зору закону, власник може пред’явити до постраждалої особи, або до його спадкоємців позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок виплат йому ж. В деяких випадках це може бути і зустрічний позов. Такі колізії законодавства, але це все – окрема тема.

Я не випадково скрізь пишу “водій (власник)”. Це, тому, що матеріальну відповідальність не обов’язково несе водій, який став учасником ДТП. Якщо власником (володільцем) автомобіля є інша особа, то позов може бути на розсуд позивача заявлений саме до власника (володільця), а не до водія. Найчастіше такою можливістю користуються у випадках, коли власник є більш матеріально заможним, ніж водій, або коли власник – юридична особа (у другому випадку – це вже правило). Про це, до речи, потрібно подумати особам, які по довіреності передають (продають) автомобіль іншим громадянам: позов може бути заявлений не до водія, а до власника, який про цей автомобіль вже забув.

В наступному матеріалі буде роз’яснено питання відшкодування шкоди, яку завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи.