Конституційний суд і фотофіксація

Напевне, що дуже велика кількість українських автомобілістів протягом останніх 2-х років зіткнулася з дією статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП), хоча може безпосередньо про цю статтю кодексу чули далеко не всі.

Але нагадаю про її суть: Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” від 24 вересня 2008 року N 586-VI до КпАП було внесено статтю 14-1 “Відповідальність власників (співвласників) транспортних засобів”. Частиною першою цієї статті було визначено, що “до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів”.

З метою встановлення процедури застосування зазначеної норми КпАП було також доповнено частиною шостою статті 258, за якою у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису…, протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису…, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня винесення такої постанови.

І от це питання потрапило на розгляд Конституційного Суду України (КСУ), який своїм Рішенням вiд 22.12.2010 № 23-рп/2010 визнав ст. 14-1 КпАП, а разом з неб і статтю 258 Кодексу, неконституційною. Обидві статті КпАП з дня ухвалення цього Рішення КСУ втратили свою силу.

Героєм всіх автомобілістів, ображених дією цих (вже колишніх) норм закону, став громадянин Багінський Артем Олександрович, якій і звернувся до КСУ з клопотанням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 КпАП.

КСУ, розглядаючи конституційне звернення і при прийнятті свого Рішення виходив з того, що положення частини шостої статті 258 КпАП тісно пов’язані з положеннями його статті 14-1 КпАП та впливають на прийняття рішення у справі, тому обидві повинні бути перевірені на предмет їх відповідності Конституції України.

КСУ при розгляді справи звертає увагу на те, що стаття 14-1 КпАП, яка міститься в Загальній частині КпАП, встановлює особливості притягнення до адміністративної відповідальності саме власників (співвласників) транспортних засобів, однак безпосередньо не визначає складу правопорушення, а тому не може бути самостійною підставою для притягнення до такої відповідальності. Види правопорушень та процедура притягнення до адміністративної відповідальності визначені в Особливій частині КпАП. Положення статті 14-1 КпАП можуть застосовуватися лише в системному зв’язку з низкою інших статей, передбачених Особливою частиною КпАП, диспозиції яких у безальтернативній формі визначають суб’єктом, який притягається до відповідальності за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, особу, яка винна у вчиненні цього правопорушення, зокрема водія транспортного засобу.

За відсутності в статтях Особливої частини КпАП, які визначають склад адміністративних правопорушень, вказівки на те, що суб’єктами цих правопорушень є власники (співвласники) транспортних засобів, ці суб’єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення, інше створює правову невизначеність у встановленні суб’єкта, що притягається до відповідальності в цій сфері.

Словосполучення “власник (співвласник) транспортного засобу”, використане у статті 14-1 КпАП, означає, що таким власником (співвласником) може бути як фізична, так і юридична особа (статті 2, 318 Цивільного кодексу України).

КСУ виходячи з конституційного принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, вважає, що суб’єктом, який підлягає адміністративній відповідальності в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, є фізична особа.

З наведеного КСУ дійшов висновку про невідповідність вимогам частини другої статті 8, статті 22, частин першої, другої статті 24, частини другої статті 61, статей 62, 64 Конституції положень статті 14-1, частини шостої статті 258 КпАП.

КСУ також рекомендував Верховній Раді України привести порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису… у відповідність до цього Рішення.

Якщо коротко, то це все означає, що органи ДАІ вже не мають права виносити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності власників транспортних засобів лише на підставі фотознімків. Тобто, якщо порушення правил дорожнього руху зафіксовано технічними засобами, працівники ДАІ повинні встановити особу конкретного порушника і вже на нього скласти протокол і винести постанову про притягнення до адмінвідповідальності.

Тобто, якщо працівники ДАІ сфотографували, наприклад – перевищення водієм швидкості або зупинку у забороненому місці і склали на місці протокол (або винесли постанову) саме на цього водія, такий протокол або постанова будуть дійсними.

А якщо порушення правил дорожнього руху зафіксовано автоматичною камерою, то працівники ДАІ повинні встановити власника, з’ясувати, що то він був за кермом, або іншій водій, тобто встановити винного водія і вже на нього скласти протокол, а вже потім постанову про притягнення до відповідальності (лише постанова в даному випадку не підходить).

Відразу зазначу, що ці положення Рішення КСУ за законодавчою логікою розповсюджуються на всі такі постанови ГАІ, які ще не виконані, але перебувають в стадії оскарження.

____________________________________________________________

Публікація – 2010 рік