Надлежащее уведомление о судебном рассмотрении

Рассмотрение дела при отсутствии участника процесса, относительно которого нет сведений о вручении ему судебной повестки, является нарушением ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод и безусловным основанием для отмены судебного решения. Об этом отмечено в постановлении Верховного Суда в деле № 295/5011/ 15-ц (кассационное производство № 61-1125св17).

Суд первой инстанции, с которым согласился апелляционный суд, удовлетворил частично иск банка к физический лицам о взыскании задолженности по кредитному договору. При этом апелляционный суд указал, что хотя в первой инстанции дело рассмотрено без участия ответчиков, которые надлежащим образом не были уведомлены о времени и месте рассмотрения дела, однако это нарушение является формальным, поскольку они знали о дате судебного разбирательства.

Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда судебные решения предыдущих судов отменил, дело передал на новое рассмотрение в суд первой инстанции учитывая следующее.

Согласно с ч. 5 ст. 74 ГПК Украины 2004 года, судебная повестка вместе с распиской, а в случаях, установленных этим Кодексом, вместе с копиями соответствующих документов направляется по почте заказным письмом с уведомлением или через курьеров по адресу, указанному стороной или иным лицом, которое принимает участие в деле.

Таким образом, о надлежащем уведомлении лица о времени и месте рассмотрения дела в этом случае может свидетельствовать только расписка и надлежащая фиксация её вручения. Рассмотрение дела при отсутствии участника процесса, относительно которого нет сведений о вручении ему судебной повестки, является нарушением ст. 6 Европейской Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод.

Суд первой инстанции нарушил конституционное право ответчика на участие в судебном разбирательстве, не обеспечил ему возможности предоставить доказательства и доводы, из-за чего нарушил требования ст. 6 указанной Конвенции.

Апелляционный суд не обратил внимания на то, что конституционное право на участие в судебном разбирательстве, право быть надлежащим образом уведомленным о дате судебного разбирательства не может быть формальным, это является нарушением требований законодательства и основанием для безусловного отмены судебного решения ( п. 5 ч. 1 ст. 411 ГПК Украины).

Постановление Верховного Суда от 25 апреля 2018 года в деле № 295/5011/ 15-ц (кассационное производство № 61-1125св17):

**************************************************************

Постанова

Іменем  України

25 квітня 2018 року м. Київ

справа № 295/5011/15-ц                     провадження № 61-1125св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач – публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач – ОСОБА_3, представник відповідача – ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, поданою її представником – ОСОБА_4, на рішення Богунського районного суду м. Житомира у складі судді Семенцової Л. М. від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів:                Шевчук А. М., Коломієць О. С., Микитюк О. Ю., від 11 жовтня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1,                  ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 15 червня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі – ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 37 105 дол. США зі сплатою 12,99 % річних на строк до 10 липня   2037 року. Додатковою угодою № 1 від 15 червня 2007 року встановлено щомісячну суму мінімального необхідного платежу – 415,76 дол. США.

На забезпечення виконання кредитного зобов’язання 14 червня 2007 року банк уклав з ОСОБА_3 і ОСОБА_2окремі договори поруки.

У зв’язку з тим, що позичальник належно не виконував своїх зобов’язань, станом на 9 лютого 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 33 739,15 дол. США та 46 311,16 грн, з яких: прострочене та дострокове тіло кредиту у розмірі 32 389,53 дол. США, 1 349,62 дол. США прострочених процентів за користування кредитом, 810, 58 грн пені за прострочення повернення кредиту та сплати процентів, 45 500, 58 грн штрафу.

Ураховуючи викладене, ПАТ «КБ «Надра», скориставшись правом дострокового повернення в повному обсязі кредиту, просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі  33 739,15 дол. США та 46 311,16 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2017 року позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра»заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 739,15 дол. США та 810,58 грн пені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 739,15 дол. США та 810,58 грн пені.

У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов ПАТ «КБ «Надра», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, що є підставою для стягнення з нього грошових коштів за цим договором, однак у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Разом з тим суд прийшов до висновку про необхідність застосування положень статті 549 ЦК України, статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно–правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому відмовив у стягненні штрафу.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відхилено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком місцевого суду, зазначивши, що хоча суд першої інстанції розглянув справу без участі відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, але повістки відповідачам за зареєстрованим місцем їх проживання направлялися, які повернулися за терміном зберігання. При цьому відповідачі були обізнані із перебуванням справи на розгляді в суді, тому неотримання ними судових повісток розцінюється як розпорядження процесуальними правами на власний розсуд, докази того, що у них були перешкоди в отриманні поштової кореспонденції у матеріалах справи відсутні, тому факт повернення суду повісток за терміном їх зберігання суд вважав униканням від їх отримання.

Крім того, недотримання судом першої інстанції норм процесуального права не вплинуло на ухвалення обґрунтованого, правильного по суті й справедливого рішення, яке не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

31 жовтня 2017 року ОСОБА_3 в особі представника – ОСОБА_4, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

При цьому апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції не належним чином повідомив відповідачів про дату судового розгляду, не витребував ряд документів, які мають істотне значення для розгляду справи, однак не розглянув клопотання про витребування для огляду і долучення до матеріалів справи документів, які районний суд зобов’язав позивача надати. Не надання позивачем витребуваних документів позбавило її права подати клопотання про призначення судової бухгалтерсько–економічної експертизи, зустрічний позов про визнання договору поруки недійсним тощо, тобто реалізувати своє право на захист.

Крім того, суди не врахували, що розрахунок кредитної заборгованості не обґрунтований та дійшли передчасного висновку, що він є вірним.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» зазначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

21 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 15 червня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», і ОСОБА_1укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 37 105 дол. США зі сплатою 12,99 % річних на строк до 10 липня 2037 року. Додатковою угодою № 1 від 15 червня 2007 року встановлено щомісячну суму мінімального необхідного платежу – 415,76 дол. США. Позичальник зобов’язався вносити черговий мінімальний платіж до 10 числа (включно)  поточного місяця .

На забезпечення виконання кредитного зобов’язання 14 червня 2007 року банк уклав з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 окремі договори поруки, за якими поручителі зобов’язалися солідарно з позичальником відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов’язань.

10 вересня 2010 року сторони кредитного договору уклали додаткову угоду № 1, за умовами якої кредитний договір викладено у новій редакції і щомісячна сума мінімального необхідного платежу стала визначатися додатковою угодою № 2 від 10 вересня 2010 року. Змінився й кінцевий термін повернення кредиту – 15 червня 2037 року.

У зв’язку з укладенням з позичальником додаткової угоди банк 10 вересня 2010 року уклав додаткові угоди і з поручителями.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором 27 березня 2015 року ПАТ «КБ «Надра» направило позичальнику вимогу від 26 березня 2015 року про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначило про необхідність виконання даної вимоги протягом 30 календарних днів з дати її отримання шляхом сплати на користь банку заборгованості, що виникла за кредитним договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 158 ЦПК України 2004 року розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74–76 ЦПК України 2004 року.

Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення – особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов’язковою.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена  з  таким  розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення – завчасно.

Відповідно до частини п’ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення  відповідним  учасникам  цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини  від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Однак, ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції зазначені вимоги законодавства до уваги не взяв, розглянувши справу за відсутності   ОСОБА_3 та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи на 04 травня 2017 року, суд розгляд справи не відклав, причини їх неявки в судове засідання не з’ясував, порушив конституційне право ОСОБА_3 на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Апеляційний суд, зазначивши, що розгляд справи без участі відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, є формальним міркуванням, не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді, бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення і ухвалення власного рішення.

При цьому висновок апеляційного суду про те, що відповідачі свідомо не отримували повістки, реалізуючи своє диспозитивне право на участь у справі, був би правильним лише у разі, якщо було б доведено, що відповідачі, знаючи, що на їх адресу надійшов рекомендований лист з суду, не отримували його. Проте таких обставин судом не установлено.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 5 частини першої,пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником – ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько, Є.В. Синельников, С.Ф. Хопта, Ю.В. Черняк

По публикации “Протокол”

__________________________________________________________________

Публикация на нашем сайте – ноябрь 2018 года