Позови про повернення майна у Крыму

14 червня 2016 року відбулася досить знакова подія: одне із чернівецьких підприємств, що займаються роздрібною торгівлею пально-мастильними матеріалами виграло в кримському суді, а саме – в Арбітражному суді міста Севастополя справу № А 84-1048/2016 (рішення можна знайти на сайті цього суду) за позовом до уряду Севастополя й до севастопольського Державного унітарного підприємства «Міський автозаправний комплекс» про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна (нафтобаза в Севастополі), витребування майна із чужого незаконного володіння.

Про це рішення, у принципі, уже писали деякі українські видання, намагаючись додати цьому судовому рішенню те чи інше політичне фарбування, але насправді ні якої політики в цьому рішенні не має, адже воно базується на відносно давніх нормативних актах. Хоча не можна виключити, що наслідки цього рішення все ж можуть мати політичне значення. А яке саме: поки, що важко собі уявити. Проте, постараємося спокійно розглянути це важливе для багатьох українських підприємств і громадян рішення, й винятково з юридичної точки зору, що цілком імовірно допоможе українцям використовувати алгоритм цих дій надалі.

Щоправда, при цьому виникає колізія, пов’язана з тим, що рішення кримських судів в Україні законодавчо вважаються нелегітимними. Тобто, виходить, що нелегітимним в Україні є й це рішення про повернення права власності українській фірмі, однак це вже не має істотного значення, оскільки в Україні ні хто право власності позивача на це майно й не заперечував.

Щодо справи: позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стемв-Груп» ще в 2013 році, відповідно до українського законодавства, що у той час повноцінно діяло на території міста Севастополя, придбало у власність майновий комплекс нафтобази, у встановленому законом порядку зареєструвало майно, у результаті чого стало його власником. Але, після відомих подій новий російській уряд міста видав розпорядження № 73-РП від 20.02.2015 року «Про закріплення майна на праві господарського ведення за ДУП «Городской автозаправочный комплекс», яким ця нафтобаза була передана на праві господарського ведення ДУП «Городской автозаправочный комплекс», чим без сумніву, були порушені права власника.

Відповідач – уряд Севастополя у своєму запереченні послався на Закони Севастополя «Про Уряд Севастополя», «Про основи управління державним майном міста Севастополя», зазначав, що право власності позивача на нерухоме майно не було зареєстровано в порядку, що встановлений законодавством Російської Федерації, що об’єкти спірного майна є об’єктами підвищеної небезпеки, охорона яких не була забезпечена позивачем, у зв’язку із чим, нібито й було прийняте про закріплення цього майна за ДУП «Городской автозаправочный комплекс», а право на майно зареєстровано за містом федерального значення Севастополь.

Представник ДУП «Городской автозаправочный комплекс» у судовому засіданні, що цілком природно, підтримав доводи представника уряду Севастополя (куди б він подівся?) і навіть послався на те, що нафтобаза була необхідна для забезпечення безперебійного постачання паливом транспортних засобів міста Севастополя. Як це, на думку представника цього ДУП може бути основою для зміни права власності – не зрозуміло, але таке в нього була думка…

Суд же, у ході засідання пішов досить простимо шляхом, використовуючи не тільки російське, але й українське законодавство: було встановлено, що позивач придбав спірне майно на публічних торгах і на підставі ст. 47 Закону України «Про іпотеку», одержав нотаріальне свідоцтво про придбання майна на публічних торгах, а потім і свідоцтво про приналежність на праві власності цього майна. Право власності на нерухоме майно було зареєстровано Реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Севастополі, що підтверджено витягом із державного реєстру України речових прав на нерухоме майно.

Виходячи із цього, суд дійшов висновку, що позивач – ТОВ « Стемв-Груп», відповідно до діючого на момент придбання на території міста Севастополя законодавства України, правомірно придбав у власність об’єкт нерухомості й відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, є його правомірним власником.

Одночасно, суд відзначив, що суду не надано доказів неправомірності придбання ТОВ «Стемв-Груп» права власності на об’єкти нафтової бази, дійсність нотаріального оформлення у встановленому законом порядку також не спростована.

Далі суд послався на російське законодавство, у тому числі на те, що у відповідності зі ст. 9 Федерального конституційного закону РФ від 21.03.2014 N 6-ФКЗ, на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя діють документи, у тому числі ті, що підтверджують цивільний стан, освіту, право власності, право користування, право на одержання пенсій, допомоги, компенсацій й інших видів соціальних виплат, право на одержання медичної допомоги, а також митні й дозвільні документи (ліцензії, крім ліцензій на здійснення банківських операцій і ліцензій (дозволів) на здійснення діяльності некредитних фінансових організацій), видані державними й іншими офіційними органами України, державними й іншими офіційними органами Автономної Республіки Крим, державними й іншими офіційними органами міста Севастополя, без обмеження строку їхньої дії і якого-небудь підтвердження з боку державних органів Російської Федерації, державних органів Республіки Крим або державні органи міста федерального значення Севастополя, якщо інше не передбачено статтею 12.2 діючого Федерального конституційного закону, а також якщо інше не випливає із самих документів або суті відносин.

При цьому, згідно з п. 1, 2 ст. 212 Цивільного кодексу РФ, у Російській Федерації визнаються приватна, державна, муніципальна й інша форми власності. Майно може перебувати у власності громадян і юридичних осіб, а також Російської Федерації, суб’єктів Російської Федерації, муніципальних утворень. Ст. 35 Конституції РФ встановлено, що право приватної власності охороняється законом. Кожен вправі мати майно у власності, володіти, користуватися й розпоряджатися їм як одноосібно, так і разом з іншими особами.

Виходячи із цих законодавчих нормативних актів, документ, виданий офіційним органом України (Державною реєстраційною службою), у період дії на території міста Севастополя законодавства України, про право власності позивача на майно, розташоване на території міста Севастополя, є підтвердженням права власності на території РФ в силу ст. 9 Федерального конституційного закону від 21.03.2014 N 6-ФКЗ.

Із суті відносин інше не випливає. Яких-небудь додаткових документальних підтверджень раніше виниклого права власності чинне законодавство не вимагає.

Суд додатково послався на ст. 2 Закону міста Севастополя № 46-ЗС від 25.07.2014 «Про особливості регулювання майнових і земельних відносин на території міста Севастополя», відповідно до якої, права на об’єкти нерухомого майна, незалежно від державної реєстрації даних прав, що виникли до набрання чинності Федерального конституційного закону на території міста Севастополя, відповідно до нормативних правових актів, що діяли до зазначеного моменту, визнаються діючими правами, установленими законодавством Російської Федерації: право приватної власності й право загальної власності визнаються відповідно правом приватної власності й правом загальної власності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи уряду Севастополя про те, що для підтвердження раніше виниклого, відповідно до законодавства України, права власності необхідна інша реєстрація такого права – у встановленому законодавством РФ порядку, є необґрунтованими й прямо суперечать ст. 9 Федерального конституційного закону від 21.03.2014 N 6-ФКЗ, а також ст. 2 Закону міста Севастополя № 46-ЗС.

Посилався суд також і на інші законодавчі норми РФ і Севастополя, але ми всі їх отут не будемо розглядати, досить і того, що вже написано. В остаточному підсумку, пославшись на ст. 301 Цивільного кодексу РФ, котрою передбачено, що власник вправі зажадати своє майно із чужого незаконного володіння, суд вирішив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стемв-Груп» до уряду Севастополя, до Державного унітарного підприємства «Городской автозаправочный комплекс» задовольнити й визнати за ним право власності на спірні об’єкти нерухомого майна, розташовані в м. Севастополі.

У ході засідання суд зі своєї ініціативи (хоча й за згодою позивача), залучав в якості співвідповідача Департамент з майнових і земельних відносин міста Севастополя, але потім сам відмовив у задоволенні позовних вимог до цього позивача. Однак, це вже умовності судового розгляду.

Таким чином, позови про повернення незаконно вилученої власності в Криму можна.

________________________________________________________

Публікація – липень 2016 року