Про початок провадження з виконання судових рішень

30 листопада 2016 року набула чинності нова редакція Закону України «Про виконавче провадження». Закон зазнав досить істотних змін, але тим, кому доведеться стикнутися з його застосування, насамперед потрібно знати – яким саме чином розпочинається провадження з виконання судових рішень? Адже від помилок і нез`ясованості на початковій стадії в багатьох випадках буде дуже сильно залежати можливість вплинути на перебіг виконавчого провадження.

Безпосередньо початок примусового виконання рішення врегульований статтею 26 Закону «Про виконавче провадження». Примусове виконання рішення суду та інших передбачених законом органів або осіб, виконавець розпочинає на підставі відповідного виконавчого документа. Як для більшості громадян і юридичних осіб, то це є виданий судом виконавчий лист або у випадку судового розгляду господарським судом – судовий наказ. Отримавши один з цих документів, громадянин або юридична особа набуває статусу стягувача. Якщо Ви вже є стягувач і не бачите можливості для виконання боржником рішення суду в добровільному порядку, або навіть якщо не рахуєте за можливе очікувати на думку і рішення боржника з цього приводу, Ви повинні звернутися до державної виконавчої служби або до приватного виконавця (коли вони реально з`являться) з заявою про примусове виконання рішення.

Але ж наша держава в особі «народної» влади з кожним роком і місяцем стає все «ближче» до народу, якій досі, ще не зрозуміло чому формально вважається носієм влади у країні? І щороку, дуже «турбуючись» за народ, влада намагається ще більше «полегшити і покращити» правосуддя в країні. Мабуть саме від того, владні структури постійно вигадують нові здирництва на ниві правосуддя, як то, наприклад, підвищення судових зборів, а ті, хто прорвався до Верховної ради «спасати» народ від злочинної (і дійсно злочинної!) влади, чомусь так разом з урядом гноблять народ і доступ до правосуддя взагалі, як то злочинному урядові і не снилося.

Фискальна “квитанція” царя Петра І з податку на бороди

Що тільки не придумували правителі в різний час і в різних країнах, щоб творчо обібрати своїх підданих.  Наприклад, іспанці у випадку вступу на престол неодруженого короля платили податок «туфля королеви». Гроші збиралися монархові на весілля. А в Англії були часи, коли за володіння годинниками потрібно було платити в скарбницю 5 шилінгів у рік, а король Карл II увів податок на утримання королівського замка Філінгхем, якого ніколи не існувало. А от у Візантії взагалі стягували податок на повітря. Платили його власники будинків, що були вище встановлених норм.

Одним із самих колоритних вигадником податків був, мабуть, російський імператор Петро 1-й. Він навіть увів при дворі посади прибутковців (рос. – «прибыльщики»). Вони повинні були «сидіти й лагодити государеві прибутки», тобто вигадувати нові податки. І судячи з того, які податки були в Російській імперії в епоху Петра, прибутковці відпрацьовували свій хліб сповна. Податки доводилося платити за все: за піч у будинку, за вирощування горіхів, за віру, відмінну від офіційної, за лазні, за вуса й бороди…

Наш сучасний Петро, мабуть теж під іншими назвами тримає «при дворі» «прибутковців», які невпинно думають про те, як обдерти народ?

Отож, повертаючись до Закону «Про виконавче провадження», варто зазначити, що після того, як наша влада – ці «борці за народне щастя», істотно попіднімали судові збори, геть ускладнили людям апеляційне і касаційне оскарження судових рішень, вони тепер вирішили ускладнити ще й виконання тих рішень, які люди все ж спромоглися добитися. Вони додумалися до зобов`язання стягувачів вносити авансовий внесок на фінансування виконання судового рішення. Тобто, наприклад, сплативши купу досить високих судових зборів за позовом, ухвалами, апеляцією, касацією, витративши ще чимало коштів на правову допомогу і експертизи (які завдяки «раденію» влади теж істотно подорожчали), і нарешті отримавши рішення суду, яке Вас задовольнило, Ви, щоб отримати виконання цього рішення, маєте сплатити до виконавчої служби ще 2 % від суми, що підлягає стягненню і прямо таки до заяви про примусове виконання рішення додати відповідну квитанцію.

Цікаво, що ініціатори і депутати не позбавлені почуття гумору. У країні зі злидарським населенням вони, «йдучи назустріч населенню», обмежили суму авансового внеску розміром 10-ти мінімальних заробітних плат (32000 грн. на цей час) – нібито є багато людей, які зможуть вивалити за виконання судового рішення, наприклад по розділу сімейного майна, 1000 і більше доларів чи євро? Насправді, в даному випадку ініціатори закону мабуть потурбувалися про себе – щоб самим економити гроші по своїх судових справах? Для них то не є значні гроші, але віддавати державі понад 1,1 тис. баксів (приблизно), не знаючи наперед, чи буде виконане рішення суду, все одне не хочеться?

Доречи, за виконання рішення немайнового характеру і навіть ухвал про забезпечення позову ще під час судового розгляду (наприклад – про накладання арешту на майно) Ви маєте викласти авансовий внесок у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати (3200 грн.)  з боржника – фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати (6400 грн.) з боржника – юридичної особи. Чому з юридичної особи вдвічі більше – зрозумілих відповідей не має, але мабуть таким чином наші «борці з корупцією» захищають свої підприємства та підприємства своїх людей від стягнення коштів за судовими рішеннями.

Ну а якщо у Вас після судових поневірянь на сплату авансового внеску вже грошей не має, то вішаєте рішення суду в рамочку на стінку і дивитися на нього щодня. Адже в сучасній Україні без грошей Ви – ніхто!

Може й по злому написано, але суть цієї законодавчої норми саме така і ні яка інакша?

Щоправда є декілька категорій стягувачів, які звільняються від сплати авансового внеску. Це стягувачі за рішеннями про:

• стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;
• обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
• відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
• стягнення аліментів;
• відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення (злочину).

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Крім того, авансовий внесок не сплачується у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини (тут вони побоялися всунутися)?

Та то ще не все: у відповідності до статті 43 цього ж Закону, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов’язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний додатково здійснити авансування таких витрат. І будьте впевнені – у дуже багатьох випадках Вам будуть пред`явлені таки вимоги – держава і виконавці про це потурбуються.

Щоправда, згідно з частиною 3 статті 43 Закону, після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом. Та боржникам варто знати, що ці кошти будуть «здерти» з них понад суму стягнення, визначену судом.

Повертаємось до заяви про примусове виконання рішення: у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право (не зобов`язаний) зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також обов`язково зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, якщо таке мало місце.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (10 % від суми стягнення). За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт.

Що є дійсно розумним і прогресивним у новому законі – у разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, арештоване майно не обов`язково має бути реалізоване виконавцем з торгів чи по «лівих» схемах, а боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця.

Далі, у відповідності до статті 28 цього Закону, виконавець має надіслати копію постанови про відкриття виконавчого провадження сторонам (стягувачу і боржнику) рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При чому, боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Тобто, якщо канцелярські працівники суду вказали у виконавчому листі не вірну адресу – це проблема боржника, він однаково вважається сповіщеним. Можливо, як це не смішно виглядає, поява нового типу позовів до судів: про відшкодування збитків, заподіяних такою помилкою.

Доречи, інші документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі простими листами або кур`єром.

У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Всі документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

У разі якщо у виконавчому документі зазначено адреси електронної пошти стягувача та/або боржника, документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та/або боржнику також (але не виключно) електронною поштою. А на підставі письмової заяви учасника виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв’язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв’язку. Такі документи, надіслані каналами факсимільного зв’язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв’язку, вважаються врученими, за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.

Звісно, що виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам, іншим учасникам виконавчого провадження, також адміністрації підприємства, установи, організації, фізичній особі – підприємцю під розписку.

Зрозуміло, що у відвідувача сайту, який це все прочитав виникає доречне питання щодо повернення коштів, які він витратив, якщо зважився подати на виконання судового рішення і такі зміг профінансувати виконавчі дії.

Тут теж не все так просто. Ваші інтереси в даному випадку другорядні (стаття 45 Закону): спочатку за рахунок стягнутих з боржника коштів Вам повертається авансовий внесок. Звісно у гривнях і звісно без врахування того, що за час виконання гроші, як то водиться в сучасній Україні, знецінилися. Якщо після цього ще щось залишилося, то у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача. І тільки після того, якщо таки ще щось залишилося зі стягнутих з боржника коштів, виконавець нараховує 10% виконавчого збору (за власні важки труди) і з залишку стягнутих коштів пропорційно погашаються задоволені судом стягнення Вам і стягнення виконавчого збору.  Ну а якщо після повернення Вам авансового внеску (у повному обсязі або частково) ні чого не залишилося, то радійте, що хоча б то повернули… А потім думайте: чи потрібно воно Вам було взагалі?

Ну а боржникам потрібно мати на увазі, що якщо буде доходити до виконання судових рішень, особливо через державних виконавців, крім присуджених судом стягнень, Вам доведеться «вивалити» ще дуже «кругленьку» суму коштів.

Я цією статтею не закликаю стягувачів не звертатися за виконанням судових рішень. Але все ж закликаю всі сторони (стягувача і боржника) вирішувати ці питання мирним шляхом, якщо то, звісно можливо, а те обидві сторони можуть лишитися внаслідок такої допомоги держави чи то приватних виконавців, як то кажуть, «без штанів».

Та зрозуміло, що то далеко не завжди можливо і через занадто здирницьку (на мій погляд) суть цього Закону мабуть буде обгрунтованим прогноз, що повернеться те, що вже було у 90-х роках: розквітнуть усілякі неофіційні «виконавці»? І хоча це вже зараз зрозуміло, але тільки після масових злочинів, пов`язаних з «вибиванням» коштів, на тлі поганої статистики якісь можновладці знову пропіаряться  і змінять закон до того стану, коли він хоча б трошки буде спрямований на реальне виконання судових рішень?

І на останок: після написаного-прочитаного, самі оцінюйте те, що було записане у пояснювальній записці, яку подала адміністрація Президента України, направляючи проект закону до Верховної Ради: «Прийняття Закону України “Про виконавче провадження” забезпечить розбудову сучасної, ефективної та дієвої системи примусового виконання судових рішень і рішень інших органів у відповідності з європейськими стандартами, створить конкурентне середовище між державними та приватними виконавцями, що стимулюватиме підвищення рівня професійності виконавців та якості виконання судових рішень, сприятиме зниженню рівня заформалізованості процедур та оптимізації стадій виконавчого провадження і строків проведення виконавчих дій, підвищить рівень довіри суспільства до системи примусового виконання рішень в цілому».

Особливо надихає остання фраза!

Та що поробиш? «Народним» депутатам сподобалося, мабуть і Вам має сподобатися, якщо вони від Вас – від Народу?

_________________________________________________________________

Публікація – квітень 2017 року