Розбій з проникненням у приміщення

Нещодавно Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах прийнято постанову від 15 листопада 2012 року № 5-15кс12, в якій сформульовано обов’язкову для всіх судів України правову позицію стосовно практики застосування судами окремих норм матеріального права щодо кваліфікації розбою, поєднаного з проникненням у приміщення. При чому, у значній частині, ця постанова стосується не лише розбоїв, а й інших злочинів проти власності – крадіжок, грабежів.

У своєму рішенні Верховний Суд визначив позицію, яка, стосовно даного виду злочинів, є значно відмінною від тої судової практики, яка завжди застосовувалася раніше.

В чому суть проблеми кваліфікації? Зрозуміло, що якщо злочинці увірвалися, наприклад, до житлового будинку, квартири, або вночі проникли у касу підприємства і з застосуванням насильства, небезпечного для життя та/або здоров’я присутніх там громадян, заволоділи або намагалися заволодіти будь яким майном – це є розбій з проникненням у приміщення, який кваліфікується за частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України (далі – КК).

А якщо злочинці вдерлися з аналогічними діями у приміщення публічної установи чи підприємства (кафе, магазин, зал обслуговування клієнтів у банку, тощо) у робочий час, коли в таку установу мають право вільно заходити будь які громадяни? При цьому, застосування самого терміну «проникнення», нібито стає безпідставним.

Але, Верховний Суд визначив інакше. Викладаючи цю позицію Верховного Суду без прив’язки до конкретної справи, вона полягає в наступному: якщо озброєна особа, з метою заволодіння чужим майном, в одягнутій на обличчя масці, увійшла в робочий час до кафе або магазину чи то приміщення банку, або іншого підприємства, установи, які у робочий час вільно відвідуються громадянами і, перебуваючи у такому приміщенні, погрожуючи працівникам та/або іншим відвідувачам зброєю, під погрозою застосування або з застосуванням якої наказала віддати гроші (чи інше майно), такі дії належить кваліфікувати за частиною 3 статті 187 КК, як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення. При цьому, не має значення, якою була ця зброя – вогнепальною, чи холодною, чи то був інший небезпечний предмет.

Свою правову позицію Верховний Суд України обґрунтував наступним чином: законодавчо встановлені ознаки складу злочину – розбою, поєднаного із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (частина 3 статті 187 КК), включають вчинення кількох взаємопов’язаних дій, однією з яких є проникнення до об’єктів, зазначених у диспозиції цієї частини статті КК, що у часі передує іншим діям цього злочину. Іншими протиправними діями є насильство над особою чи погроза його застосування та заволодіння чужим майном.

Нормативне визначення ознак аналізованого складу злочину не містить відмежувальних ознак розуміння поняття “проникнення”. У диспозиції частини 3 статті 187 КК немає прямої вказівки на незаконність проникнення в приміщення, принаймні такої, яка встановлена у статті 162 КК, якою передбачено кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння. Тому зміст цього поняття належить виводити з правової природи визначальних ознак складу злочину у взаємозв’язку та з урахуванням правозастосовної судової практики.

Логіко-граматичне тлумачення словосполучення «розбій, поєднаний з проникненням у приміщення» дає підстави вважати, що під проникненням до будь-якого приміщення слід розуміти: а) фізичне входження, потрапляння до нього з метою заволодіння майном, що знаходиться в ньому; б) доступ до майна, що знаходиться в приміщенні, будь-яким способом (без фізичного входження до нього), який дає змогу заволодіти таким майном, вилучити його із приміщення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 “Про судову практику у справах про злочини проти власності” під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. У постанові також зазначено, що, вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з’ясовувати з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме у неї виник умисел на заволодіння майном.

Факт входження, потрапляння у приміщення чи поява у ньому іншим способом у поєднанні з іншими зовнішніми поведінковими проявами дають можливість визначити об’єктивну сторону суспільно небезпечного діяння. Із хронології та послідовності цих дій можна з’ясувати, зокрема, чи існували і які саме обмеження в доступі до майна, а також визначити, що, встановлюючи у певний спосіб безперешкодний (вільний) режим доступу до майна, його власник чи володілець не обмежує в цьому нікого, серед них, по суті, й особу, яка входить туди з умислом заволодіти чужим майном і використовує такий доступ як зручні, сприятливі умови для скоєння злочину.

Зовнішній прояв діяння розкриває внутрішній (психічний) процес діяння, окреслює суб’єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.

Ключовим у вирішенні питання про наявність чи відсутність ознаки проникнення при вчиненні розбою є встановлення того, з якою метою особа ввійшла (потрапила) у приміщення.

Виходячи зі змістових зовнішніх ознак суспільно небезпечного діяння (об’єктивна сторона злочину) та інтелектуально-вольових (суб’єктивна сторона злочину), можна уявити ситуацію, що у тому разі, коли особа мала намір викрасти конкретне майно з торгової зали крамниці і обрала спосіб заволодіння ним, пов’язаний із формально безперешкодним входженням до приміщення зали, факт потрапляння в приміщення за таких обставин не повинен визнаватися “проникненням” у кримінально-правовому значенні.

Також, якщо особа задумала викрасти майно у тій самій крамниці, але з відокремленої торгової секції (торгівля ювелірними виробами, електронними засобами тощо), яка облаштована в приміщенні крамниці, і потрапляння до зали крамниці не було обмежено часовими рамками чи іншими засобами, то вхід у приміщення крамниці не може визнаватися кримінально караним проникненням.

Але, наприклад, при викраденні майна із приміщення секції, вільний доступ до якої був обмежений (секція огороджена, або зачинена), у разі потрапляння туди, має визнаватися незаконним проникненням.

Якщо суб’єкт злочину поставив собі за мету заволодіти майном, певного виду (якості, значення тощо), місце знаходження якого зумовлює вибір конкретного способу посягання, реалізація якого передбачає входження чи потрапляння в приміщення, незважаючи на режим доступу до нього (вільний/заборонений), то фізична поява в такому приміщенні з означеною ціллю є незаконною, а з вчиненням наступних дій із застосуванням насильства чи погроз його застосування з метою заволодіння майном має кваліфікуватися як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення.

Слід нагадати, що відповідно до ст. 400-25 КПК України (1960 року), ст. 458 КПК України рішення (висновки) Верховного Суду України, прийняте (викладені в його ухвалах) за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів (підстав) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону, та для всіх судів України. Ця постанова, як обов’язкова для застосування у судовій практиці, також, була доведена судам листом Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.01.2013 № 223-161/0/4-13.

Із повним текстом постанови Верховного Суду України від 15 листопада 2012 року № 5-15кс12 можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень, на офіційному веб-сайті Верховного Суду України чи на офіційному веб-сайті Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у розділі “Судова практика”.

______________________________________________________________

Публікація – квітень 2013 р.