Адмінсуди і виконавче провадження

Вищий адміністративний суд України, своїм листом від 28.09.2009 р. N 1276/10/13-09 надав адміністративним судам України роз’яснення стосовно проблемних питань, що виникають під час розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Зокрема, ВАСУ роз’яснив, що Департамент державної виконавчої служби не належить до суб’єктів владних повноважень, визначених у частині першій статті 24 КАСУ, а є структурним підрозділом Міністерства юстиції України, у зв’язку з чим адміністративні справи з приводу його рішень, дій або бездіяльності в суді першої інстанції повинні розглядатися та вирішуватися судом одноособово, згідно зі статтею 23 КАСУ.

Щодо компетенції адміністративних судів по розгляду справ із приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, те ВАСУ вказав адміністративним судам, що оскільки чинним законодавством не встановлено порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, то такі справи належать до юрисдикції адміністративних судів.

Роз’яснив ВАСУ і питання про те, у яких випадках компетенція адміністративних судів поширюється на справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби з виконання рішень загального суду.

При цьому, ВАСУ послався на норму статті 383 ЦПК України 2004 року, який набрав чинності з 1 вересня 2005 р., та яка визначає, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Зі змісту цієї процесуальної норми випливає, що в порядку цивільного судочинства розглядаються скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, яке прийнято після 1 вересня 2005 р. за правилами ЦПК 2004 р.

Що ж до скарг на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, прийнятих відповідно до ЦПК України 1963 року, то такі скарги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Додатково Виший адмінсуд пояснив, що справами адміністративної юрисдикції є справи за позовами осіб, які не є учасниками виконавчого провадження та не є особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу державної виконавчої служби, якими порушено їх права чи свободи.

Аналогічне питання виникало і стосовно компетенція адмінсудів по справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби з виконання рішень господарського суду.

Посилаючись на норму статті 121-2 ГПК України, ВАСУ роз’яснив, що у порядку господарського судочинства дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені лише стягувачем, боржником або прокурором і тільки при виконанні рішень у господарських справах. А позовні заяви з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час виконання рішень у господарських справах, подані особами, які зазначеною нормою не визначені як суб’єкти оскарження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З посиланням на преамбулу Закону України “Про виконавче провадження”, згідно з якою, цей закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, а також на частину першу та другу статті 30 цього ж закону, суд пояснив, що державний виконавець, починаючи примусове виконання рішення, обов’язково повинен пересвідчитися:

– чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження;

– чи здійснені ним дії, спрямовані на його добровільне виконання.

Таким чином, на думку суду, обов’язок державного виконавця з’ясувати обставину отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження передує вчиненню будь-яких дій стосовно примусового виконання рішення. При цьому, законодавчо встановлена процедура поновлення строку добровільного виконання рішення не надає державному виконавцю право застосовувати заходи примусового виконання рішення у разі несвоєчасного отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.