Допустимість доказів у кримінальних справах

В ході досудового розслідування, а здебільшого – судового розгляду кримінальних правопорушень (злочинів) останніми роками все частіше постає питання допустимості або недопустимості доказів вини особи, що притягається до кримінальної відповідальності за той чи інший злочин.

Це питання в своїй основі регулюється нормами статей 86 –  90 Кримінального процесуального кодексу України (КПК).

Згідно з нормою статті 86 КПК, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Але то є загальна норма щодо допустимості доказів. Згідно з нею нібито кожен доказ, якщо він отриманий не у порядку, встановленому цим Кодексом, або всупереч такому порядку, з порушенням такого порядку, повинен визнаватися недопустимим. Але не все так прямо однозначно.

Є й норми більш конкретні. Зокрема, стаття 87 КПК визначає перелік ознак недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-яких інших доказів, що здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

• здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
• отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;
• порушення права особи на захист;
• отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;
• порушення права на перехресний допит;

Недопустимими є також докази, що були отримані:

• з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні (пояснення: недопустимими є не лише самі докази у вигляді показів підозрюваного, які він давав раніше, будучи допитаним в якості свідка щодо своїх дій та/або дій інших осіб, але й інші докази, які були одержані слідчими внаслідок таких показів);
• після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень;
• під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв’язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов’язаний довести в суді під час судового провадження;
• під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Також статтею 88 КПК визначено критерії недопустимості доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого: докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (частина 1 статті 88 КПК).

Але докази та відомості, передбачені частиною 1 цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо:

• сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;
• вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;
• їх подає сам підозрюваний, обвинувачений;
• підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка (пояснення: тобто підозрюваний, обвинувачений, або його захисник розповів сам про щось пов’язане зі своєю особою таке, що дискредитує допитаного в суді свідка або його покази).

3. Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.

Недопустимість доказів, отриманих у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, а також у порядку одноразового (спеціального) добровільного декларування, передбачені статтею 88^-1 КПК ми в цій статті розглядати не будемо; то є окрема тема…

Є ще стаття 90 КПК, яка регулює питання значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів: рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими (стаття 89 КПК). Але в даному випадку варто зазначити, що судді рідко визнають докази недопустимими з власної ініціативи, тому обвинуваченому або його захиснику дуже важливо обов’язково заявляти такі клопотання під час судового розгляду. Хоча можна, у крайньому випадку вказати про це в судових дебатах і тоді суд з власної ініціативи повинен бути розглянути питання допустимості, але такій варіант буде вже менш надійним.

За публікацією сайту Ради адвокатів Київської області і  згідно з Постановою Великої Палати ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17

________________________________________________________________________________

Публікація на нашому сайті – січень 2023