Застосування господарсько-процесуального законодавства

Вищим господарським судом у листопаді 2009 р. і у січні 2010 р. з метою забезпечення однакової і правильної судової практики видано два інформаційні листи (вiд 27.11.2009 № 01-08/631 та від 15.01.2010 N 01-08/12) про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України. При цьому ВГС проінформував учасників господарського (і не лише господарського) судочинства про наступне:

1) Спір за участю спадкоємця учасника господарського товариства, який ще не став учасником цього товариства, непідвідомчий господарському суду. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Зі змісту частини першої статті 167 Господарського кодексу України вбачається, що корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя цієї ж статті). Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства суб’єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства.

Водночас відповідно до частини другої пункту 3 роз’яснень Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК також щодо справ, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув. Таким чином, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам (постанова Верховного Суду України від 17.11.2009 N 2-692/08).

2. Законом не передбачено права акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до господарського суду за захистом прав господарського товариства поза відносинами представництва. У пункті 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” роз’яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. З цієї підстави господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством (постанова Верховного Суду України від 10.11.2009 N 29-28/177-08-5087).

3. Спір за позовом фізичної особи, пов’язаний з вимогою про визнання неправомірними дій господарського товариства, засновником якого є позивач, стосовно укладення договорів страхування не є корпоративним і тому непідвідомчий господарському суду. Фізична особа звернулася до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю та страхового закритого акціонерного товариства про визнання неправомірними дій відповідачів щодо укладення договору страхування орендованого майна. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що зазначені договори укладено з порушенням вимог закону і тому було порушено корпоративні права позивача як учасника товариства з обмеженою відповідальністю. Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про непідвідомчість даного спору господарським судам і відмовив у прийнятті позовної заяви з посиланням на приписи пункту 1 частини першої статті 62 ГПК. Верховний Суд України погодився з даним висновком.

Оскільки предметом спору у даній справі є заявлена позивачем – фізичною особою вимога щодо визнання неправомірними дій стосовно укладення договорів страхування юридичною особою, засновником якої є позивач, фактично останнім оскаржено сам договір у певній частині, що виходить за межі прав позивача, передбачених статтею 88 ГК України, та не відповідає вимогам статті 651 Цивільного кодексу України. Отже, наявність порушень суб’єктивних прав позивача в укладанні господарських договорів страхування між суб’єктами правовідносин не може свідчити про наявність корпоративного спору, а оцінка правовідносин та дій з правомірності їх виникнення між господарюючими суб’єктами щодо укладення та виконання господарських договорів можлива лише за умов відповідності суб’єктного складу сторін приписам статті 1 ГПК України (постанова Верховного Суду України від 27.10.2009 N 02-03/376).

Напевне, що дане роз’яснення стосується не лише випадків оскарження учасником (акціонером) договорів страхування, а і інших дій товариства, які безпосередньо не стосуються корпоративних прав.

4. Позовна вимога суб’єкта господарювання до регіонального відділення Фонду державного майна України про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу має приватно-правовий характер і підлягає розглядові в порядку господарського судочинства.

Оскільки майнові відносини, які виникли між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та підприємством на підставі укладеного договору купівлі-продажу, склалися на основі вільного волевиявлення за відсутності адміністративного

підпорядкування, вірним є висновок про те, що дані правовідносини є цивільно-правовими, а спір повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства (постанова Верховного Суду України від 27.10.2009 N 3/118).

Зрозуміло, що це роз’яснення стосується не лише спорів суб’єктів господарювання з Фондом держмайна, а і їх спорів щодо укладених договорів з іншими суб’єктами владних повноважень. Хоча, напевне, можуть бути винятки: якщо рішення щодо укладання договору виносилося з використанням владних функцій

5. Недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору (постанова Верховного Суду України від 01.12.2009 N 50/101-08).

Це роз’яснення по матеріалах рішень Верховного і Конституційного суду можна використовувати також і в цивільних справах.