Свідомість вибору визначить Ваше життя!

Народ в черговий раз стоїть перед вибором: за кого голосувати. На жаль, слід зазначити, що не зважаючи на деяку різницю у підході різних людей до вибору кандидатів у владні коридори, на жаль є підстави констатувати, що здебільшого цей підхід зводиться до двох варіантів: «вибираю того, хто хоча і краде,

але може вже накрався і далі не буде», або «буду голосувати за того, хто нібито краде трохи менше». Що цікаво, олігархічні структури, розуміючи, що їхнє злодійське походження й діяльність у цілому приховати від народу не можливо, неофіційно підтримують в українцях такі думки про себе самих, навіть розповсюджують їх перед кожними виборами через своїх довірених осіб. Але і про перше і про друге гасло слід всім нагадати гарну давню українську поговірку: «Зарікалася свиня їсти».

Ну ні коли не може злодій, тим більше успішний злодій, сам собі припинити красти, не може у жодному випадку. Навіть в’язниця злодія зупиняє далеко не завжди. І зменшити свої апетити він ні коли не може – вони завжди лише ростуть, незалежно від наявних статків, тому що чим більше статки, тим більше потреби: будинки, вілли і «хатинки» не лише в Україні, а і у Швейцаріях, Лондонах, тощо, розкішні автомобілі, яхти, вертольоти, літаки, заморські курорти, щоденна зміна дорогого одягу (статус зобов’язує), коханки і коханці, «заначки на чорний день». Але українці все-рівно, чомусь вже 20 років наступають на ці «граблі», шукаючи собі «доброго злодія-буржуя», який зробить всім хороше життя. Не зробить!

Чому саме так відбувається? Чому українці вже 20 років не здатні сформувати нормальну народну владу?

У попередній статті про виборче законодавство, наводячи приклад нового мовного закону, який майже ніхто не читав, але всі про роблять свої висновки, я писав про цей дійсно цікавий український парадокс – всі твердо судять про те, чого навіть близько не знають. І виходячи з того, варто зробити висновок, що переважна більшість виборців-українців (адже вибирають переважною більшістю) тільки думає, що думає своєю головою, що вони самі вирішують – як їм голосувати. А насправді – як крілики за удавом тягнуться за тим, що їм вбивають в голову засоби масової інформації та інші різноманітні структури, які належать олігархам різного масштабу. При чому, частіше всього вбивають в голову добре замасковану брехню. А олігархи, хоча і гризуться між собою, міняються місцями, але ж всі вони однакові.

Нібито з цього слід зробити дуже простий висновок – про те, як все поставити на свої місця:

1. думати своєї головою, а для цього з’ясовувати якнайбільше про кандидатів у депутати, мери, президенти;

2. не вибирати до владних структур злодіїв і тих, хто їх політично обслуговує, що б вони і як би гарно не розповідали.

Чи є такі політики в Україні? Та звісно ж є! І знайти їх не так вже і важко: впевнений, що це є ті, хто не пов’язаний з олігархічним капіталом, адже зв’язок з крупним капіталом у нашій країні поки що, досить не безпідставно, не пов’язується з законослухняністю, чесністю і порядністю. І це не тому, що крупний капітал – це є погано. Зовсім ні! Погано те, що переважна більшість крупних капіталів у нашій країні, без усякого сумніву, нажита злодійським шляхом, шляхом геноциду народу, тому що ці капітали у нашій країні пахнуть людською кров’ю, тому, що їх власники ні коли не стануть порядними людьми, ні коли не будуть думати про інтереси народу, а виключно – про свої інтереси.

А я не хочу голосувати за таких і за тих, кого вони нам підставляють задля подальшого обслуговування їх інтересів, задля подальшого обкрадання народу.

Отже, висновок: для того, щоб створити у країні дійсно нормальну, народну, демократичну владу, насамперед важно і необхідно:

– щоб кожен прийшов на вибори, не прикриваючись жодними поважними причинами,

– щоб кожен зробив свій, саме – СВІЙ, СВІДОМИЙ ВИБІР!

Ну а для того, щоб вибір був свідомим, насамперед потрібно самостійно з’ясувати: що кожна партія, кожен кандидат пропонує, які шляхи він бачить для реалізації своїх пропозицій, оцінити їх реальність. І без сумніву, не варто наступати на ті ж самі граблі!