На нас чекає зубожила Європа…

Все ближче підписання угоди про асоціацію з ЄС. А куди ми насправді йдемо? Адже на нас чекає потенційно зубожіла Європа… І не кажіть потім (коли вже буде запізно), що Вас не попереджали! Адже це є попередження від  людей, яких жодним чином не можна дорікнути в упередженості стосовно питань, що стосуються євроінтеграції –  співзасновника й генерального директора одної з найбільших інвестиційних компаній (з банківським статусом) Європи Saxo Bank A/S  – Ларса Крістенсена, а також від колишнього президента Чехії Вацлава Клауса.

Звісно, вони не кажуть: “Не вступайте!”, але вони чесно кажуть про те – що являє собою сучасна Європа.

Отже слово панові Крістенсену:

********************************************************

Я з дитинства цікавлюся політикою. Хоча мені тоді й було всього дев’ять років, але я пам’ятаю референдум 1972 року про вступ Данії в Європейське економічне співтовариство. Вечора в день виборів завжди були захоплюючими, і мені дозволяли лягати спати небагато пізніше, ніж звичайно було прийнято в нашому будинку в пригороді Віборга в західній частині Данії. Родина була типовою для середнього класу; мій батько в основному притримувався консервативних поглядів, але голосував за Ліберальну партію, як і більшість людей у селах.

У мене залишилися гарні спогади про референдум 2 жовтня 1972 року. Данія вийшла на авансцену, явка виборців перевищила 90%, і практично два із трьох жителів Данії проголосували за вступ країни в ЄС.

Довіра висохнула

У нашім будинку, як і в більшості родин середнього класу в Данії, позитивно ставилися до ЄС. І я протягом багатьох років беззастережно зберігав це відношення. Навіть в організації «Молоді консерватори» ми підтримували Європейський Союз, а деякі з нас надягали носки в синьо-жовтій гамі ЄС. Але із часом ця підтримка й оптимізм випарувалися. Величезна центральна бюрократія, європейська зарозумілість і відсутність поваги до незалежності, історії й культурі національних держав поступово знищили довіра до проекту.

Оглядаючись назад, я розумію, що мені треба було занадто багато часу на те, щоб зрозуміти, що насправді являє собою європейський проект. Але я також повинен відзначити, що до інших це розуміння прийшло ще пізніше, а деякі з наших професійних політиків як і раніше цього не розуміють. Але датчани, громадяни, народ відчули недобре.

Чому все склалося невдало для ЄС?

Вацлав Клаус, що був президентом Чехії, спробував відповісти на це питання у своїй книзі Європа – руйнування ілюзій. Президент Клаус наприкінці свого президентського строку пише про розвиток європейського співробітництва й його вірогідний крах. Він аналізує різні стадії економічної й політичної інтеграції Європи й відкрито критикує нашу епоху некритичної «єврократії». Я написав епілог до датського видання цієї книги  (Europa – Integration uden illusioner), уривки з якого складають цю статтю.

ЄС є проблемою, а не її вирішенням

У книзі піднімається важливе питання: чи дійсно ЄС скоріше являє собою проблему, а не її вирішення в умовах поточної кризи.

І ЄС, і Данія перебувають у складній ситуації. Євро показав свою щиру сутність, і кожен, хто дивиться на світ раціонально, бачить у спільній валюті історичний провал, що може призвести до ще більш згубних наслідків для Європи й конкурентоспроможності всього континенту. Євро може врятувати тільки одне – набагато більш велика інтеграція між країнами єврозони: загальна фінансова політика, випуск спільних облігацій, готовність переводити величезні відрахування з багатих країн у бідні або, якщо бути більш точним, з Німеччини в інші країни єврозони.

Це можливий шлях, але небажаний для громадян, чиї інтереси, здається, фундаментально відрізняються від інтересів політиків.

Він вимагає відмови від національної незалежності до рівня, який виборці вважають неприйнятним, і саме тому піти по ньому можна винятково недемократичним способом.

Тут варто згадати промову британського прем’єр-міністра Дэвіда Кемерона, вимовлену 23 січня (він припустив можливість виходу Великобританії з ЄС – Forbes). До цього моменту єдиним главою держави, що брав участь у такій суперечці, був Вацлав Клаус. Той факт, що прем’єр-міністр однієї з найважливіших країн ЄС звертається до тих, хто хоче бачити інший Євросоюз, може стати надзвичайно важливим, хоча первісна реакція еліти ЄС була негативною, як і очікувалося. ЄС важко витримує критику.

Урок, що надав Кемерон

Відверта спроба Великобританії домовитися з ЄС про нову угоду відкрила ящик Пандори. Швидше за все, ЄС буде усе сильніше наполягати на одержанні більшої влади, незважаючи на слабкі результати. І британцям, і іншим громадянам ЄС усе складніше буде розуміти неприйняття п’яти принципів Кемерона – конкурентоспроможності, гнучкості, більшої влади для національних держав, демократичної відповідальності й об’єктивності. ЄС доведеться виступати проти цих цілком обґрунтованих вимог, намагатися запобігти проведенню референдумів, на яких вони можуть бути схвалені. Це тільки приверне ще більше уваги до критики, і не останню роль у цьому зіграє подальший економічний тиск на єврозону, оскільки референдум у Великобританії може відбутися в 2017 році.

Для країн, що не входять до єврозони, це унікальний шанс створити незалежний форум, на чолі якого буде стояти Кемерон. Прем’єр-міністрові Данії варто було б прилетіти до Лондону найближчим рейсом, щоб обговорити це. Звичайно, цього не трапилося, але новознайдена провідна роль Кемерона зміцнила надію на кращий ЄС.

Складно зрозуміти, чому ЄС не визнає своїх помилок. Замість того щоб бездумно нав’язувати невдалий проект, краще використовувати кризу, щоб прислухатися до європейців і змінити курс. І датчани, і жителі інших країн ЄС хочуть рухатися в іншому напрямку. Політикам настав час зрозуміти, що вони тут заради своїх громадян, а не навпаки.

І хоча я сподіваюся, що цього ніколи не трапиться, я як і раніше можу сміло пророчити, як буде розвиватися сильна Європа, якщо Європейська комісія, Європейський парламент, «баррози» і «ван ромпеї» сіту цього одержать владу, про яку вони мріяли й до якої зараз ідуть семимильними кроками.

Підвищення податків і колосальна вбогість

Уніфікація підсилиться, а податки значно виростуть у порівнянні з поточними рівнями. З’являться прямі податки ЄС, які будуть спрямовуватися безпосередньо до європейського бюджету. Для тих, хто захоче вийти зі складу ЄС, будуть введені величезні податки й штрафи на експатріацію, а також інші перешкоди.

У ряді «регіонів», раніше відомих як Іспанія, Італія, Греція й інших, запанує колосальна вбогість. Величезна, зростаюча влада буде зосереджена в руках німців (і французів, у знак визнання їхньої підтримки). Національні держави втратять права вето, а невеликі держави будуть мати вкрай мало впливу.

Стагнація й масовий вихід із союзу

Весь Євросоюз потрапить в економічну стагнацію. Фінансовий сектор переміститься в США, Китай, Гонконг і Сінгапур. Промисловість піде в Азію. Молоді, талановиті й освічені люди будуть їхати якнайдалі. Але ЄС буде займати провідні позиції в символічній і нераціональній діяльності, такий як боротьба з викидами діоксиду вуглецю, підтримці екологічно чистих компаній і інших дорогих і економічно провальних проектів.

Усе більше буде придушуватися свобода слова, усе жорсткіше будуть санкції за образливі висловлювання відносно інших культур, релігій і самого ЄС. Підвищена увага буде приділятися припиненню асоціального поводження, такого як скептицизм відносно кліматичних проектів, соціальних «прав» і т.д. «Політкоректність» досягне небувалих розмірів.

На міжнародній сцені ЄС буде вважатися слабким гравцем з низьким рівнем надійності й поваги, і йому всі частіше доведеться робити те, чого зажадають великі нації-кредитори, оскільки союз буде сильно від них залежати. В ООН Євросоюз буде шукати співробітництва із країнами третього світу.

Чи можемо ми це допустити?

Насправді я думаю, що європейці вже прийняли правильне рішення. У кожному разі, я переконаний, що вони це зроблять, коли стане зовсім ясно, з яких варіантів їм доводиться вибирати. Але я не впевнений, що політики вчинять саме таким чином. І я не впевнений, що вони запитають думки європейців, якщо в них буде можливість цього уникнути.

Отже, прийшов час не допустити того, щоб політики ігнорували думку громадян.

Прийшов час зробити все можливе, щоб європейці зрозуміли, перед яким вибором вони стоять, і щоб вони усвідомили значення цього вибору; щоб європейці усвідомили ризик того, що, імовірно, у них не буде іншого шансу прийняти власне рішення.

Ларс Крістенсен – співзасновник і генеральний директор Saxo Bank A/S. 

За публікацією у «Forbes» «Нищая Европа: какое будущее ожидает ЕС» (квітень 2013 р.)

____________________________________________________________

Публікація – 2013 р.