Адміністративне затримання

Напевне, що серед відвідувачів сайту знайдуться такі, що тим чи іншим чином стикалися з проблемою адміністративних затримань, які вчиняють органи міліції. У статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) передбачено, що адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години, а у виняткових випадках, у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання (частина перша).

При цьому, визначено випадки, за яких особа може бути затримана до трьох чи десяти діб або до розгляду справи суддею, начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ, посадовою особою органу Державної прикордонної служби України (частини друга, третя, четверта), встановлено, що строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, – з часу її витвереження (частина п’ята).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 11 Закону України “Про міліцію”, працівникам міліції надано право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складення протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення – до трьох діб (абзац четвертий), а осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, – до розгляду справи судом, але не більше ніж на двадцять чотири години (абзац шостий).

Слід зазначити, що правоохоронні органи (не лише міліція), а також прикордонні служби часто користувалися цими нормами всупереч суті закону. Зокрема, у тих випадках, коли у працівників міліції, або СБУ, або прокуратури з’являлася непідтверджена (а подекуди – просто надумана) інформація про причетність якогось громадянина до вчинення того чи іншого злочину, вони дуже часто фабрикували матеріали про вчинення громадянами адміністративних правопорушень, або провокували громадян на вчинення таких правопорушень, з метою їх затримання і для подальшого “відпрацювання” в умовах тимчасового позбавлення волі. Прикордонники і СБУ користувалися також цими нормами закону для того, щоб також на більший термін затримувати, наприклад осіб, які підозрюються у контрабанді.

Норму закону про те, що строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, всі служби використовували наступним чином: “правопорушника” доставляли в правоохоронний орган не відразу, а через значний час, деколи – через добу, а те й більше.

В зв’язку з проблемами, які виникають через таке використання законодавчих норм, 50 депутатів звернулися до Конституційного Суду України (КСУ) з поданням щодо відповідності Конституції (конституційності) окремих положень статті 263 КУАП та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України “Про міліцію”. КСУ розглянув цю справу 11 жовтня 2011 року (справа N 10-рп/2011).

Насамперед, КСУ послався на норми Конституції, зокрема, на частину другу статті 29 Конституції, згідно з якою ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Послався КСУ і на норми міжнародного права, рішення Європейського суду.

У частині третій статті 29 Конституції визначено максимально допустимий строк затримання особи без вмотивованого рішення суду. Так, у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом; затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. З аналізу наведеного конституційного положення вбачається, що в цьому випадку йдеться про затримання особи як про винятковий тимчасовий запобіжний захід, максимальна тривалість якого без вмотивованого рішення суду не повинна перевищувати сімдесяти двох годин.

І КСУ вважає, що відповідно до принципу верховенства права затримання без вмотивованого рішення суду в адміністративному процесі не може тривати довше, ніж затримання в кримінальному процесі. Тобто адміністративне затримання особи без вмотивованого рішення суду не може перевищувати сімдесяти двох годин.

У статті 263 КУАП встановлено строки адміністративного затримання осіб, які вчинили адміністративні правопорушення. У частині першій названої статті визначено загальний строк затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, – не більш як три години. У другому реченні цієї частини йдеться про те, що у виняткових випадках, у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання. Передбачена цією нормою можливість встановлення інших строків не означає, що вони перевищуватимуть сімдесят дві години, тобто положення частини першої статті 263 КУАП не можуть вважатися такими, що суперечать статті 8, частинам другій, третій статті 29, статті 64 Конституції України.

Згідно з частиною другою статті 263 КУАП осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу. Відповідно до частини третьої вказаної статті осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.

Положення зазначених норм, якими передбачено можливість затримання правопорушників до трьох діб, є такими, що не перевищують встановленого конституційного максимуму можливої тривалості затримання (сімдесят дві години), отже, вони не суперечать вимогам Конституції. З тих самих підстав не суперечать статті 8, частинам другій, третій статті 29, статті 64 Конституції положення абзацу четвертого пункту 5 частини першої статті 11 Закону “Про міліцію”, згідно з якими міліція має право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Натомість, положення частин другої, третьої статті 263 КУАП, якими передбачено можливість затримання осіб, що вчинили відповідні адміністративні правопорушення, до десяти діб, тобто більше ніж сімдесят дві години, є такими, що суперечать статті 8, частині третій статті 29, статті 64 Конституції.

Згідно з частиною четвертою статті 263 КУАП, осіб, які вчинили дрібне хуліганство, насильство в сім’ї, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи може бути затримано також осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях. Іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України.

Про вчинення правопорушень, зазначених в цій нормі, відповідно до статті 254 КУАП уповноваженими на те особами складається протокол. У статті 257 КУАП встановлено порядок надіслання протоколу про адміністративне правопорушення, в частині другій цієї статті унормовано строк лише надіслання до суду протоколу про вчинення адміністративного корупційного правопорушення – три дні. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення визначено у статті 277 КУАП (від однієї доби до п’ятнадцяти днів), однак такі строки починають обчислюватися з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (частина перша).

Таким чином, законодавець залишив поза сферою свого регулювання питання щодо строків складення протоколу про адміністративне правопорушення та його надіслання до органу чи посадової особи, уповноважених розглянути справу про таке правопорушення і винести відповідну постанову, залишивши цим самим за органами (посадовими особами), уповноваженими реагувати на адміністративні правопорушення, право на власний розсуд визначати такі строки, чим створено підґрунтя для можливих зловживань з боку останніх. Отже, КСУ вважає, що положення частини четвертої статті 263 КУАП є такими, що суперечать статті 8 Конституції, через їх невідповідність принципу правової визначеності.

Відповідно до частини п’ятої статті 263 КУАП строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, – з часу її витвереження. Проте у законодавстві не встановлено, яким чином повинен визначатися такий строк і яка допустима максимальна його тривалість. У КУАП та в інших законодавчих актах поняття “доставлення” не розкривається. Слово “доставляти” означає перепроваджувати на місце призначення. На думку КСУ, доставлення хоч і відрізняється від адміністративного затримання, однак за своєю суттю є примусовим заходом, пов’язаним з конституційним правом людини на свободу та особисту недоторканність. Невизначеність у вирішенні питання, пов’язаного з часом доставлення порушника, може призвести до певних зловживань з боку відповідних органів в частині, що стосується встановлення можливого строку обмеження права особи на свободу, який з урахуванням часу доставлення може тривати більше, ніж це визначено в законі. Залишається незрозумілим також питання щодо моменту витвереження особи, яка перебуває у стані сп’яніння, що призводить до невизначеності у встановленні загального часу тримання такої особи у відповідних органах, що також може бути підставою для певних зловживань з їх боку. Отже, положення частини п’ятої статті 263 КУАП суперечать статті 8 Конституції.

Згідно з абзацом шостим пункту 5 частини першої статті 11 Закону “Про міліцію” міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до розгляду справи судом, але не більше ніж на двадцять чотири години. При цьому, відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції виключно законами визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями. КУАП передбачає відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (стаття 185).

Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (абзац другий пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року N 8 “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”). Слово “непокора” означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги. Аналізуючи законодавство України щодо підстав юридичної відповідальності за певні діяння, КСУ дійшов висновку, що законодавець не ототожнив діяння, які проявляються у формі непокори та злісної непокори.

За правовою позицією КСУ затримання у будь-якому випадку не може бути визнане обґрунтованим, якщо діяння, які інкримінуються затриманому, на час їх вчинення не могли розцінюватися або не визнавалися законом як правопорушення (абзац дев’ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010). Згідно зі статтею 9 КУАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Системний аналіз норм КУАП дає підстави для висновку, що в ньому встановлена відповідальність лише за злісну непокору законній вимозі працівника міліції. Надання міліції права затримувати особу за непокору законній вимозі працівника міліції, тобто за діяння, яке не є адміністративним проступком, порушує принцип верховенства права та його складову – правову визначеність.

Таким чином, КСУ вважає, що абзац шостий пункту 5 частини першої статті 11 Закону “Про міліцію” є таким, що суперечить статті 8 Конституції України.

Розглянувши справу, КСУ вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:

– частин другої, третьої статті 263 КУАП України про адміністративні правопорушення щодо можливості адміністративного затримання осіб “на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу”;

– частин четвертої, п’ятої статті 263 КУАП України про адміністративні правопорушення;

– абзацу шостого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України “Про міліцію”, згідно з яким міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях “осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години”.

Зазначені положення КУАП і Закону “Про міліцію” втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення.

____________________________________________________________

Публікація – 2011 рік