А Д В О К А Т
Кучерявый Олег Петрович

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан и юридических лиц

Апр

9

Заборона виїзду за кордон через борги

Автор: Advocat

cxvfОстанніми роками все частішими стають випадки, коли українським01 rus громадянам через наявність боргових зобов`язань забороняють виїзд за кордон. Одним з основних законодавчих актів, на підставі якого вчиняється таке обмеження прав громадян, є Закон від 21 січня 1994 р. № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (далі — Закон № 3857-XII). Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

  • якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов’язання до виконання зобов’язань або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);
  • якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов’язань (п. 5);
  • якщо щодо нього подано цивільний позов до суду — до закінчення провадження у справі (п. 8).

Частинами 3 і 4 ст. 22 Закону від 22 вересня 2011 р. № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі — Закон № 3773-VI) передбачено, що виїзд та в’їзд з/та в Україну іноземця та особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України або тимчасово обмежується право виїзду з України.

Такі обмеження здебільшого викликають велике обурення громадян, особливо в тих випадках, коли громадянин про таку заборону узнає лише на кордоні. На жаль, таких випадків, мабуть переважна більшість, що здебільшого пов`язано з недобросовісним відношенням щодо оповіщення про розгляд таких справ і прийняті ними рішення про обмеження права виїзду за кордон, як з боку судів, що розглядали справи, так і з боку державних виконавців, які ведуть виконавче провадження.

В зв`язку з цим слід роз`яснити відвідувачам сайту окремі питання, що пов`язані з встановленням і виконанням такої заборони. Це роз`яснення грунтується на матеріалах  узагальнень відповідної судової практики, виданих Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ і Верховним Судом України.

Насамперед слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону № 3857-XII вирішення спорів про відмову в оформленні паспорта чи продовження терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання. У разі відмови громадянину України у виїзді за кордон з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 6 — ч. 1 ст. 6 цього Закону, він може оскаржити цю дію у судовому порядку за місцем свого проживання. Відмова у виїзді з України з підстав, передбачених пунктами 3 — 5 і 9 ч. 1 ст. 6 цього Закону, оскарженню не підлягає.

Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України.

З 9 березня 2011 р. Законом України «Про виконавче провадження» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України. А Цивільний процесуальний кодекс України (далі — ЦПК) тоді ж доповнено ст. 377-1, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Неприпустимість обмеження виїзду з України у спосіб, не передбачений ЦПК

Пунктом 8 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII передбачено можливість обмеження виїзду з України громадян, щодо яких подано цивільний позов до суду, до закінчення провадження у справі. При розгляді цивільних справ мають місце випадки, коли суди ототожнювали питання тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України із видами забезпечення позову, не беручи до уваги, що повноваження судів першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені ЦПК, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову. Перелік видів забезпечення позову визначений у ст. 152 ЦПК. Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 — 153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов’язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

Проте, деякі суди, на порушення вимог ЦПК, задовольняють заяви позивачів про тимчасове обмеження відповідачів у виїзді за межі України в порядку забезпечення позову. Така помилкова практика звернень із заявами про забезпечення позову шляхом обмеження виїзду за кордон набула поширення, зокрема, у зв’язку із листом Національного банку України (далі — НБУ) від 3 листопада 2009 р. № 49-012/2687-20491 «Щодо обмеження виїзду за межі України боржників банків», в якому містяться рекомендації комерційним банкам звертатися до суду із відповідними заявами про забезпечення позову. НБУ надав такі рекомендації комерційним банкам, незважаючи на те, що переважна кількість кредитних зобов’язань боржників перед фінансовими установами забезпечується заставою рухомого та нерухомого майна, що в більшості випадків є достатнім для задоволення вимог банку-заставодержателя у разі звернення про стягнення майна боржника.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII передбачено можливість тимчасового обмеження у виїзді з України, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші неврегульовані зобов’язання — до виконання зобов’язань, або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

За змістом цього пункту можливість обмеження у виїзді не пов’язується з розглядом цивільних справ, а передбачається така можливість для громадян суб’єктів цивільних відносин, які мають неврегульовані відносини до судового розгляду. Проте, суди розглянули значну кількість справ за п. 2 ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону. Фактично ці справи розглянуто за поданнями державних виконавців з підстав невиконання судових рішень, але ухвали судів про обмеження виїзду обґрунтовані п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII.

При цьому суди не зважали ні на відсутність процесуальних норм з розгляду таких справ, на відміну від передбаченого ст. 377-1 ЦПК порядку обмеження виїзду з підстав невиконання зобов’язань за судовими рішеннями та рішеннями інших органів, ні на зміст частин 1, 2 ст. 8 Закону № 3857-XII. Цією нормою передбачено, що дії з відмови у виїзді з України через підстави, передбачені пунктами 1, 2, 6 — 8 ч. 1 ст. 6 цього Закону, можуть бути оскаржені громадянами у судовому порядку.

Але законне вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону № 606-XIV у зв’язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII).

Ухилення боржника від виконання зобов’язань

У яких випадках можливе застосування обмежень у праві виїзду за кордон?

За змістом п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України — до виконання зобов’язань за рішенням. Тобто, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов’язань, а за ухилення від їх виконання.

Ключовим словом в даному випадку є — «ухилення», в зв`язку з чим у судовій практиці постає питання про визначення поняття «ухилення» боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, оскільки в Законі № 606-XIV його значення не розкрито.

У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: 1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше. Отже, з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, позначає з об’єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов’язків.

У зв’язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. При цьому, особа, яка має невиконані зобов’язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб’єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. У зв’язку з цим з метою всебічного і повного з’ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірних правовідносин, суду належить з’ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов’язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов’язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об’єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб’єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання — має змогу виконати зобов’язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов’язання заходів визначається судом. У судовій практиці трапляються приклади мотивування судових рішень про обмеження права лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють «необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів».

Саме невиконання боржником самостійно зобов’язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов’язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об’єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв’язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов’язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов’язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

На підставі наведеного вище можна зробити висновок, що поняття «ухилення від виконання зобов’язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов’язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов’язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об’єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

 ____________________________________________________

Публікація — квітень 2014 р.



комментариев 9

  1. Ольга:

    Гарна стаття вийшла. Зізнаюсь, я частково скористалась текстом. Дякую Вам!

  2. Роман:

    гарна стаття, але відповіді на своє питання не знайшов(((((
    Допоможіть розібратись…. Постановою суду у 2012 році мені заборонено виїжджати за межі України до вирішення справи по суті(кримінал). Ще два роки тому я відбув покарання за вироком по цій справі, але при намаганні виїхати за кордон місяць тому мені відмовлено в перетинанні державного кордону, посилаючись на постанову суду від 2012 року. Що робити? Куди писати?

  3. admin:

    Роман, у Вас має бути довідка про відбуття покарання, яка автоматично має бути підставою для пропуску Вас за кордон. Але в наших умовах може й не буде цього автомату, тому зверніться до суду з заявою про зняття заборони. Вона й так знята, але Вам нададуть відповідь, що ця заборона вже не діє. Вимагайте завірити цю відповідь «мокрою» печаткою суду, зробіть з неї ще 1 нотаріальну завірену копію і надішліть її до державної прикордонної служби зі скаргою на попередні дії прикордонників та з вимогою вилучити з бази застарілі та безпідставні відомості, копію скарги також надішліть до кримінально-виконавчої інспекції (можна без нотаріальної копії).

  4. Марія:

    Доброго дня. В мене таке питання.\ Чоловікові в 2009 р судом присудили аліменти. Спочатку він не сплачував. Заборгованість становила 20000 тис грн. З 2013р почав сплачувати аліменти. Тепер хоче виїхати за кордон на роботу(заборгованість залишилась) . Чи пропустять його на кордоні.

  5. admin:

    Марія, якщо суд не встановить заборону виїзду, то випустять. Подайте клопотання державному виклнавцю про встановлення такої заборони.

  6. марьяна:

    Чоловікові накладено заборону на виїзд за кордон по заборгованості по аліментам. Що робити щоб зняти цю заборону.

  7. admin:

    марьяна, варіанти 2: погасити заборгованість, або звертатися до суду про зняття заборони, якщо є підстави. Але, навряд суд погодиться. Зараз відповідальність за прострочення лише посилаюється і далі буде посилюватися

  8. Артем:

    Доброго дня. Прочитав коментарі та статю не дуже усе зрозумів. Моя ситуація така; маю достатньо велику заборгованість. Знайшов роботу у Польщі відпрацював там рік і три місяці сплачуючи мінімалку. Виїхав коли ще не було заборони на виїзд. Зараз не можу повернутися туди знову на роботу бо не можу знайти компроміс з першою дружиною. Чи є сенс подаватися до суду?! І ще таке питання; чи виконавець сам вирішує подавати до суду на заборону на в’їзд чи для цього обов’язково бути заява від першої дружини.

  9. admin:

    Артем, запитання не зрозуміле. Вам встановлено заборону судом чи ні? І куди Ви не можете повернутися: в Україну з Польші, чи в Польшу?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *