З судової практики в справах про підробку документів і шахрайство

Наш сайт вже двічі публікував роз`яснення, які стосувалися кримінально-правової кваліфікації таких злочинів, як службова підробка (статті «Службове підроблення — що воно таке?» та «Ще раз про службову підробку»). Деякі аспекти судової практики по злочинах цієї сфери розглядалися також в статті «Чим завершилася «контррозвідувальна» операція?» . В публікаціях зверталася увага відвідувачів сайту також на відмежування службової підробки від інших видів підробки документів.

Додатково до опублікованих матеріалів мабуть варто звернути увагу читачів на нещодавно остаточно завершену в касаційній інстанції справу, в якій було виправдано особу (назвемо його умовно «Н.П.»), обвинувачену у використанні завідомо підробленого документу та шахрайстві.

Ще з 2013 року органами досудового розслідування Н.П. обвинувачувався у тому, що він ще на початку 2009 року з корисливих мотивів з метою заволодіння державними коштами використав завідомо підроблений документ – довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України про те, що він брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (далі – ЧАЕС) у липні 1986 року, подавши її до районного Управління Пенсійного фонду України. У результаті використання наведеного завідомо підробленого документу Н.П. у період з лютого 2009 року по серпень 2012 року, нібито шляхом обману, незаконно отримав пенсію та компенсацію на різні види пільг, заволодівши таким чином, в цілому, державними коштами на загальну суму 46 591,24 грн.

Справу розглядали у 2014 році Шполянський райсуд Черкаської області та Апеляційний суд Черкаської області. Вироком суду першої інстанції Н.П. було визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, і виправдано у пред’явленому йому обвинуваченні, а ухвалою Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду вирок суду був залишений в силі.

До Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ (ВССУ) звернувся прокурор, якій просив касаційну інстанцію скасувати оскаржувані рішення щодо Н.П., стверджуючи про їх неправильність. По результатах касаційного розгляду колегія суддів ВССУ дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Колегія суддів зазначила, що відповідно до положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Виходячи з положень п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України та ч. 2 ст. 373 КПК України у разі якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати кримінальне провадження закривається, а у справі ухвалюється виправдувальний вирок. Як було видно з оскаржуваних судових рішень, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли висновку, що винність Н.П. у пред’явленому йому обвинуваченні не підтверджено належними доказами, унаслідок чого щодо останнього було вірно ухвалено виправдувальний вирок.

Так, виходячи з положень ч. 4 ст. 358 (використання завідомо підробленого документа) та ч. 1 ст. 190 (заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, тобто шахрайство) КК України суб’єктивна сторона злочинів, передбачених цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу та корисливого мотиву у винної особи, тобто суб’єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що документ, який він використовує для отримання грошей та пільг або прав на них, є підробленим, у той час коли насправді у такого суб’єкта відсутні законні підстави для отримання зазначеного. Натомість, як було встановлено в ході судового розгляду провадження, воно не містить доказів, які би підтверджували наявність у Н.П. прямого умислу на вчинення шахрайства шляхом використання завідомо підробленого документа, недостовірність інформації в якому була очевидною.

Зокрема, як видно з матеріалів провадження, наявні у ньому документи підтверджують лише недостовірність інформації, відображеної в довідці, яка відповідно до обвинувачення є предметом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КПК України, й інкримінованого Н.П. При цьому вказані матеріали не містять відомостей про те, чи є довідка Галузевого державного архіву Міноборони України підробленою і чи Н.П., використовуючи її з метою отримання певних прав та пільг, знав та усвідомлював недостовірність інформації, відображеної в цьому документі.

Що стосується наявності в діях Н.П. ознак шахрайства, то в матеріалах справи також відсутні докази, які би підтверджували його предмет, а саме відсутність у останнього законних підстав на отримання певних прав та пільг, а також не підтверджено прямого умислу виправданого на його вчинення.

Так, ні в ході досудового слідства, ні в ході судового розгляду не було спростовано достовірність та дійсність первинних документів, виданих на ім’я Н.П., які підтверджували факт його участі у ліквідації наслідків ЧАЕС: військового квитка Н.П. з відміткою про виконання ним службових обов’язків в зоні підвищеної радіації ЧАЕС та довідки 1-76/фч, виданою командиром військової частини, про те, що Н.П. знаходився на навчальних зборах у липні 1986 року.

Крім того в матеріалах провадження наявні й інші документи, які встановлюють підстави, які відповідно до положень закону дають особі право претендувати на отримання певних прав та пільг: копія довідки Шполянського районного військового комісаріату, відповідно до якої Н.П. дійсно був призваний на спецзбори по ліквідації наслідків ЧАЕС в липні 1986 року, лист Департаменту соціального захисту населення, відповідно до якого Н.П. мав підстави для підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Доводи прокурора про те, що в обліковій картці до військового квитка Н.П. відсутні відомості про його участь у ліквідації наслідків ЧАЕС та про призов на спецзбори є неспроможними, оскільки цей документ є похідним від первинного – військового квитка, у якому є наведена інформація.

Що стосується посилання прокурора на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від березня 2013 року, яким задоволено позов Управління пенсійного фонду про стягнення з Н.П. незаконно виплачених коштів, то наявність цього рішення не може вплинути на правильність та законність оскаржуваних судових рішень, оскільки не встановлює жодних фактів, які б прямо чи опосередковано підтверджували наявність у Н.П. прямого умислу на вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Також є неспроможними й доводи прокурора про те, що оригінал довідки Галузевого державного архіву Міноборони України отримав Н.П. у березні 2008 року, оскільки за свідченнями свідка – працівника районного УПФ, а також згідно з іншими даними, наявними у матеріалах провадження в подальшому оригінал цієї довідки було вилучено та долучено до матеріалів кримінального провадження.

Таким чином, з огляду на наведене та з урахуванням того, що матеріали справи не містять достатніх прямих доказів винуватості Н.П.. у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, а також того, що відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, районний суд дійшов правильного висновку про необхідність ухвалення виправдувального вироку у справі.

Крім того, аналогічні доводи щодо незаконності оскаржуваного вироку районного суду наводились прокурором у його апеляційній скарзі, вони перевірялися судом апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необгрунтованим чи сумнівним підстав немає. Істотних порушень кримінального чи процесуального законів, допущених судами, під час перевірки матеріалів справи не встановлено, в зв`язку з чим, колегія суддів ВССУ ухвалила вирок Шполянського райсуду Черкаської області та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області щодо Н.П. залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, – без задоволення.

З повним текстом Ухвали ВССУ можна ознайомитися в Реєстрі судових рішень.

____________________________________________

Публікація – серпень 2015 року