А Д В О К А Т
Кучерявый Олег Петрович

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан и юридических лиц

Июл

26

Роздуми біля парадного пі’дїзду

Автор: Advocat

24 липня 2010 року ТСН каналу «1+1»на русском языке показало сюжет під назвою «Дрес-код в облдержадміністрації«. Суть сюжету в тому, що голова одної з обласних адміністрацій ввів для її відвідувачів певні обмеження на одяг (заборонені шорти, ярке та коротке вбрання). При цьому обласний чиновник посилається на те, що йому теж жарко, але «є держава і державу треба поважати…»

Відгуки про таке різні: хто підтримує, а хто обурений. Приєднаємось і ми до оцінювачів нововведення. Головним образом тому, що без усякого сумніву у цього чиновника обов’язково знайдуться та напевне і є послідовники чи навіть попередники.

Насамперед — про державу і повагу до неї. Взагалі-те, держава у демократичних країнах (а наша нібито рахується демократичною і правовою) — це таке собі обєднання громадян, яке управляється через найманих народом чиновників. При цьому, чиновники, за великим рахунком — це обслуговуючий персонал для забезпечення потреб народу. Але чиновники цього не розуміють, їм подобається почувати себе над народом.

Сюжетний чиновник представляє обласну держадміністрацію. Але він таки крепко переплутав, кажучи про повагу до держави, адже облдержадміністрація, хоча і представляє інтереси держави в області, та це лише одна з державних установ. Відповідно до частини 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», «Місцева державнаадміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади«. Тобто ототожнювати один з органів місцевої влади, хоча б і обласного рівня, з державою – це занадто велично.

Щодо поваги. Повага – це внутрішнє відношення людини до іншої людини, установи, організації, структури. Ні хто не може когось заставляти, а тим більше заставити поважати або не поважати. Повагу можна тільки заслужити.

Свою державу слід поважати.  Це є патріотизм. Але повага до органів держави — інше. Мені поки що не відомий жоден державний орган України, який за роки державної незалежності заслужив повагу народу. Може і є якійсь, але мені не відомий. А з точки зору законодавства — в жодній нормі жодного закону не вказано, що хтось повинен поважати обласну чи районну державну адміністрацію, інші державні органи. Закон в чітко визначених окремих випадках вимагає прояву поваги (ще раз підкреслюю – прояву, а не самої поваги) до суду (при чому не до всієї судової системи, а до складу суду, який розглядає справу), до Президента держави, до державного прапору і державного гімну. Точніше забороняє прояв неповаги. Щодо інших установ таких законодавчих приписів не має.

Натомість, до обов’язків чиновників усіх рівнів входить прояв поваги до народу і відвідувачів, а місцевідержавні адміністрації зобов’язані діяти на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів (стаття 3 того ж закону). Та напевне, у адміністраціях так сприймають пріоритетність прав людини.

Жодною нормою зазначеного закону не передбачені повноваження чиновників на встановлення дрес-коду для відвідування державних установ. Порядок звернення громадян до державних установ і місцевих органів влади регулюється Законом України «Про звернення громадян». У цьому законі також не передбачені повноваження чиновників на відсів відвідувачів за ступенем одягнутості.

У принципі можна цілком зрозуміти чиновника, коли він каже про появу в обладміністрації людей у пляжному одязі. Але у сюжеті «швейцар» адміністрації не пускав до установи людей, які були одягнуті достатньо нормально. У одної відвідувачки йому не сподобалися «оголені ноги», у іншої занадто коротка на його погляд спідниця, третя була взагалі одягнута цілком пристойно навіть по нормам моралі 70-х років ХХ ст. (акуратна блузка, джинсова спідниця до колін), але не влаштували босоніжки, які були на жіночих ногах.

Чиновник каже, що йому теж жарко, але він всеж ходить у костюмі. Та, напевне він вже підзабув відоме і цілком вірне висловлювання Леніна про декабристів: «Страшно далеки они были от народа». Але декабристи були з «графьёв» і не могли бути близькі до народу, а наші чиновники різних адміністрацій, нібито з народу повиходили. Та чим вище вони піднімаються, тим більше відриваються від народу і згадують звідки вони взялися лише під час виборчих кампаній. Зрозуміло, що чиновнику теж жарко, але у нього в кабінеті кондиціонер, в коридорах теж відносно прохолодно, містом він пересувається на комфортабельному службовому авто, напевне теж з кондиціонером. Натомість, та жінка з сюжету, судячи по вигляду, цілими днями бігає містом (може кур’єр), їздить у задушливому міському транспорті. Але, напевне, на думку чиновників, вона мала би для того, щоб занести в адміністрацію якійсь папірець, спеціально з’їздити до дому, причепуритися, надіти щось на кшталт вечірньої сукні та чоботи до колін? А що робити у тих випадках, коли людина «приперлася» бог знає з якого дального містечка чи села? Що ще раз їхати, чи сподіватися на милість «слуг народу» та їх швейцарів?

Так і пригадуються при цьому слова з віршу видатного російського поета (народився у м. Немирові на Вінничині) Н.Нєкрасова «Размышления у парадного подъезда»: «Кто-то крикнул швейцару: «Гони! Наш не любит оборванной черни!». Може незабаром і фейс-контроль встановлять?

Та ж сподіватися на те, що чиновники будуть реально думати по людські і про людей не доводиться, тому знову повернемось до юридичного боку цієї проблеми. Безумовно, що відвідувачам  потрібно дотримуватися правил пристойності, але з боку чиновників всьому має бути своя міра. Чиновники можуть зробити зауваження, вивесити на дверях оголошення з проханням одягатися пристойно, але жоден чиновник не має права обмежити Вас у праві відвідати державну установу для реалізації своїх прав на звернення у встановлений для прийому час. І ні який дрес-код тут на заваді стати не може, адже це незаконне обмеження Ваших прав і Ви маєте право такі дії оскаржити до суду, або у вищий орган влади. А якщо Вам подібними незаконними діями ще і шкоду завдано – вимагати відшкодувати таку шкоду.

Та рахую, що і керівництву держави необхідно відповідним чином подивитися на подібне свавілля «народної» влади на місцях…

Дуже рекомендую всім бажаючим таки почитати зазначений вірш Нєкрасова, адже його актуальність останні 10-20 років повертається все з більшою силою, не дивлячись на те, що написаний він був ще у 1858 році.

___________________________________________

Публiкацiя — 2010 р.



Обсуждение закрыто.