Критерії необхідної оборони

Питання критеріїв для визначення наявності в діях особи необхідної оборони завжди було (та і на цей час є) досить болючим питання в українській юриспруденції. І от нещодавно Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (ККС ВС) у своїй постанові від 15 червня 2021 року в справі № 570/1055/19 вказав, які обставини виключають притягнення до кримінальної відповідальності за нанесення легких тілесних ушкоджень при наявності ознак необхідної оборони.

В справі, що розглядалася у ККС ВС районний суд, з яким згодом погодилася апеляційна інстанція, визнав винним громадянина в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень та присудив йому за ці дії штраф у розмірі 510 грн. Суди встановили, що засуджений нібито умисно заподіяв один удар дерев’яною палицею по нозі потерпілого під час конфлікту.

Захисник засудженого подав касаційну скаргу до ККС ВС, в якій послався на те, що його підзахисний під час заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому діяв у стані необхідної оборони, захищаючи себе та сестру потерпілого від насильницьких дій останнього. На думку сторони захисту, матеріалами кримінального провадження підтверджено той факт, що ініціатором конфлікту був саме потерпілий.

Колегія суддів Першої судової палати ККС ВС визнала вірними доводи касатора і скасувала вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, кримінальне провадження закрила. При цьому ККС ВС встановив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність (пункт 2 частини 1-ої статті 438 КПК України), оскільки у цьому кримінальному провадженні наявні обставини, що виключають кримінальну протиправність дій засудженого за частиною 1 статті 125 КК України, оскільки засуджений дійсно діяв в стані необхідної оборони.

ККС ВС нагадав, що відповідно до частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту:

• охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи,
• суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом із врахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.

В цьому випадку, на переконання колегії суддів, є підстави констатувати, що засуджений перебував у стані необхідної оборони, оскільки його дії містили відповідні критерії, а саме ці дії:

• вчинялися з метою захисту як сестри, так і себе, так як поведінка потерпілого давала підстави його побоюватися;
• були своєчасними та необхідними, оскільки потерпілий намагався його вдарити та не припиняв свою агресивну поведінку;
• є достатніми за своїм характером, так як припинення агресивної поведінки особи шляхом заподіяння підібраною біля порогу палкою одного удару по нозі свідчить про те, що оборона, яку він застосував відповідала суспільній небезпеці посягання та обстановці захисту.

Тобто дії засудженого (кількість ударів, їх локалізація, знаряддя, яким заподіяно удар) у цьому кримінальному провадженні свідчать про спрямованість на відвернення протиправних дій потерпілого, а спричинені легкі тілесні ушкодження заподіяні під час перебування у стані необхідної оборони.

Звісно, ці критерії можливо, у відповідних випадках, враховувати також при завданні й більш важких тілесних ушкоджень.

_____________________________________________________

Публікація – вересень 2021 року