Нові норми в справах про порушення міграційного законодавства

19 травня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон № 1379-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень судового захисту іноземців та осіб без громадянства і врегулювання окремих питань, пов’язаних з протидією нелегальній міграції», назва якого говорить сама за себе.

Насамперед слід зазначити, що у Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП) статтю 259 («Особи,  які  мають право складати протоколи  про адміністративні правопорушення») доповнено частиною 11 такого змісту: «У разі порушення іноземцем або особою без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, якщо особу порушника неможливо встановити на місці вчинення порушення, уповноважені посадові особи … можуть доставляти таких осіб у приміщення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), … його територіальних органів і підрозділів, до поліції, до пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, для встановлення особи порушника і з’ясування обставин правопорушення». Тобто, якщо простіше, то у разі невстановлення на місці особи порушника, прикордонники або міграційна служба мають право його затримати, але згідно з цією статтею – лише для встановлення особи порушника і з’ясування обставин правопорушення.

Одночасно, згідно з доповненням частини 3 до статті 261, органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб зобов`язані у порядку, що встановлений Кабінетом Міністрів України, інформувати центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи  сама запросила захисника.

Зазнали змін і норми Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ). Зокрема, змінено пункт 6 частини 1 статті 18 («Предметна підсудність адміністративних справ») і тепер, згідно з ним, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи щодо:

• примусового повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну;
• примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;
• затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, які підлягають примусовому видворенню за межі України;
• продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, які підлягають примусовому видворенню за межі України;
• затримання іноземців та осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні.

При цьому, з КАСУ виключено статтю 183-5, яка до цього визначала особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу видворення іноземців та осіб без громадянства, але одночасно доповнено статтею 183-7, яка називається «Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства». Незрозуміло – чому не можна було просто змінити попередньо діючу норму, а вводити саме нову, але в будь якому разі тепер порядок вчинення процесуальних дій по таких справах є наступним:

позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Якщо простіше, то будуть подавати – там де затримали, або найскоріше всього – там де утримують порушника.

У разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти одне з таких рішень:

• взяти особу на поруки підприємства, установи чи організації;
• зобов’язати іноземця або особу без громадянства внести заставу;
• затримати іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Але ж не можуть застосовуватися взяття на поруки та застава до іноземців та осіб без громадянства, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та/або вчинення терористичної діяльності.

Такі заходи також застосовуються адміністративним судом до іноземців та осіб без громадянства, які подали заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, але до прийняття рішення вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців.

Суд під час застосування застави та взяття на поруки письмово роз’яснює іноземцю або особі без громадянства покладені на нього обов’язки:

• прибувати до визначеної службової особи з установленою судом періодичністю;
• не відлучатися з населеного пункту, в якому іноземець або особа без громадянства тимчасово перебуває, без дозволу визначеної службової особи;
• невідкладно повідомляти визначену службову особу про зміну свого місця проживання.

Взяття на поруки полягає у наданні уповноваженими особами підприємств, установ чи організацій, які суд вважає такими, що заслуговують на особливу довіру (поручителями), письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання іноземцем або особою без громадянства покладених на нього обов’язків і зобов’язуються за потреби доставити його до суду чи органу (підрозділу), який подав позов.

Внесення застави полягає у внесенні іноземцем, особою без громадянства або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності чи така, що фінансується з державного чи місцевих бюджетів, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності. Розмір застави визначається судом з урахуванням майнового та сімейного стану іноземця або особи без громадянства у межах від 50 до 100 розмірів мінімальної заробітної плати та вноситься на рахунок протягом 5 робочих днів з дня прийняття судом рішення про внесення застави. До цього моменту за рішенням суду особа утримується у спеціально обладнаному для цих цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону чи органу Служби безпеки України, який її затримав, або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, та звільняється з нього у день надання позивачу підтвердних документів про внесення застави.

У разі невнесення застави в установлений строк адміністративний суд за клопотанням відповідного органу (підрозділу) невідкладно ухвалює без участі іноземця або особи без громадянства рішення про його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. На час винесення такої ухвали особа продовжує утримуватися у спеціально обладнаному для цих цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону чи органу Служби безпеки України, який її затримав, або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

У разі невиконання іноземцем або особою без громадянства обов’язків, покладених судом, чи вчинення порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців:

• внесена застава за клопотанням відповідного органу (підрозділу) або за ініціативою суду звертається судом у дохід держави;
• уповноважений орган (підрозділ) може звернутися до адміністративного суду з клопотанням про затримання цієї особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

За невиконання зобов’язань, покладених судом поручитель несе передбачену законом відповідальність. В зв`язку з цим, у КУпАП статтю 185-3 доповнено частиною 3, згідно з якою невиконання поручителем зобов’язань, покладених судом під час провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства тягне за собою накладення штрафу від 150 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування не може перевищувати 6-ти місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на 12 місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за 5 днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні 3 місяці подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Визначено законом і умови, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи:

• відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
• неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Всі такі адміністративні справи розглядаються судом за обов’язкової участі сторін. Розгляд справ також може проводитися у режимі відеоконференції, у тому числі з трансляцією з іншого приміщення, що знаходиться поза межами приміщення суду. У разі якщо іноземець або особа без громадянства подав відповідне клопотання, справа розглядається за його участю.

Адміністративні справи розглядаються судом у день подання відповідного клопотання чи позовної заяви, крім справ щодо примусового видворення та оскарження рішень про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, які суд розглядає у п’ятиденний строк з дня подання позовної заяви. Копії судових рішень по таких адміністративних справах невідкладно видаються особам, які брали участь у справі.

Судові рішення в адміністративних справах, передбачених цією нормою закону, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку в п’ятиденний строк з дня їх проголошення. Та оскарження рішення не зупиняє його негайного виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Судові рішення в таких адміністративних справах набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі їх оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Після їх перегляду в апеляційному порядку та судові рішення апеляційної інстанції, прийняті за результатами розгляду апеляційної скарги, можуть бути оскаржені в касаційному порядку. За подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у таких справах судовий збір не сплачується.

Крім зазначених процесуальних норм, зазнали змін і деякі норми Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зокрема, ними визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, це є – державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства:

• стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення;
• стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
• затриманих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством України;
• затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем;
• або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Згідно з новою редакцією частини 17 статті 4 цього Закону, особи, звільнені з пунктів тимчасового перебування на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення за межі України, або яких до завершення граничного строку перебування у таких пунктах не було примусово видворено за межі України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їхнього походження або з інших причин, незалежних від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні на період дії обставин, що унеможливлюють їх примусове видворення за межі України.

У статті 30 цього Закону («Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства») частину 1 доповнено абзацами 2 і 3, згідно з якими, позов про примусове видворення не подається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.

Тобто, якщо іноземця або особу без громадянства вирішили не впускати у пункті пропуску через кордон (не пройшов фейс-контроль, або щось таке…), уся ця позовна тяганина не потрібна: розвернули і до побачення…

Примусово видвореним іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в’їзд в Україну строком на 5 років. Строк заборони щодо подальшого в’їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення та додається до строку заборони в’їзду в Україну, який особа мала до цього.

Щоправда, як і раніше, рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом – тим самим КАСУ. Але, якщо когось розвернули прямо у пункті пропуску, це доведеться робити вже з закордону, при чому, здебільшого – через представника.

_______________________________________________

Публікація – червень 2016 року