Оскарження в суді постанови про порушення кримінальної справи

Верховний Суд України вирішив внести більше ясності у питання, які досить часто виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи. Постанова № 6 Пленуму Верховного Суду з відповідною назвою видана 4 червня цього року.

Насамперед Пленум нагадує, що Законом України від 14.12.2006 року N 462-V “Про внесення змін до Кримінально-процесуального Кодексу України (КПК) щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи” КПК доповнено статтями 236-7 і 236-8 щодо порядку оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи, розгляду судом скарг на зазначені постанови та внесено зміни до статей 349 та 382 КПК щодо порядку апеляційного оскарження таких судових рішень.

Також Пленум звертає увагу на Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень частин сьомої, дев’ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 КПК (далі – Рішення КСУ). Відповідно до цього Рішення КСУ визнані такими, що не відповідають Конституції окремі положення частин сьомої, дев’ятої, пункту 3 частини дванадцятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 КПК. При цьому Пленум відзначає, що ці положення, що не відповідають Конституції, втратили чинність із дня ухвалення Рішення КСУ, тобто з 30 червня 2009 року.

У зв’язку з цим, суди при розгляді скарг на постанови про порушення кримінальної справи мають враховувати:

ü неподання органом дізнання, досудового слідства або прокурором без поважних причин у встановлений суддею строк до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, не може бути підставою для скасування постанови про порушення справи;

ü участь прокурора в судовому розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи є обов’язковою;

ü при скасуванні постанови про порушення кримінальної справи суддя не вправі постановляти рішення про відмову в порушенні справи.

На досудових стадіях кримінального процесу суди зобов’язані приймати до свого провадження скарги на постанови про порушення кримінальної справи: від особи, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисника чи законного представника.

Якщо справу порушено не відносно конкретної особи, а по факту, то постанова про порушення кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої стосується порушена за фактом вчинення злочину кримінальна справа, її захисником чи законним представником, але обов’язково з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи. Вирішуючи питання про те, чи стосується інтересів особи порушена за фактом вчинення злочину кримінальна справа, суддя в кожному конкретному випадку має з’ясовувати, в чому саме таке порушення інтересів полягало і які саме законні права та охоронювані інтереси особи було порушено. Встановивши, що обґрунтування порушення прав та законних інтересів особи є недостатнім, суддя виносить вмотивовану постанову про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги (частина третя статті 236-7 КПК). Ця постанова не підлягає оскарженню, але згідно з частиною третьою статті 236-7 КПК така відмова не позбавляє зацікавлену особу права повторно звернутися до суду з такою скаргою, але з більш ретельним обгрунтуванням.

Але, у разі оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, за змістом частини другої статті 236-7 КПК, суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у зв’язку з недостатнім обґрунтуванням скарги.

Якщо буде встановлено, що скаргу подано не уповноваженою особою, суддя має відмовити у її прийнятті.

Скарги на постанови про порушення кримінальної справи відповідно до частини першої статті 236-7 КПК подаються до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, тобто підсудність справ даної категорії визначається виходячи з територіального місця знаходження органу або роботи посадової особи, яка порушила кримінальну справу. Місцем розташування органу або роботи посадової особи слід вважати юридичну адресу такого органу або роботи посадової особи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 236-7 КПК скаргу на постанову про порушення кримінальної справи суд приймає до розгляду протягом усього часу перебування справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства. Моментом закінчення досудового слідства слід вважати складання протоколу про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи (частина четверта статті 218 КПК). Скарга на постанову про порушення кримінальної справи, що надійшла до суду після складання протоколу про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи мотивованою постановою судді передається посадовій особі чи органу, в провадженні яких перебуває справа, для розгляду її в порядку, передбаченому статтями 110, 234 та 236 КПК.

Відповідно до чинного процесуального законодавства (частина друга статті 98 КПК), якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу має бути порушено саме щодо цієї особи. Але суд не вправі скасувати постанову про порушення кримінальної справи з тих підстав, що справу порушено за фактом вчинення злочину, а не відносно конкретної особи.

Пленум визнав правильною практику тих судів, які приймають до провадження і розглядають на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину, якщо в матеріалах перевірки заяви або повідомлення про злочин містяться дані, які свідчать про причетність до злочину конкретної особи. Наприклад, коли у мотивувальній частині зазначеної постанови вказано посаду чи прізвище особи як такої, що підозрюється у вчиненні злочину, або вбачається особа, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа.

Суддя повинен відмовити у відкритті провадження за скаргою на постанову про порушення справи, якщо скаргу на цю постанову від тієї ж особи і з тих же підстав раніше було розглянуто судом по суті.

За наявності підстав вважати, що слідчими діями, здійснюваними у справі, може бути завдана шкода конституційним правам та інтересам певної особи, суддя при відкритті провадження за скаргою відповідно до вимог частини четвертої статті 236-8, пункту 4 частини першої статті 206 КПК вправі прийняти рішення про зупинення слідчих дій на час розгляду скарги. Зрозуміло, що таке прохання повинен поставити перед судом скаржник, адже навряд чи будь який суддя зробить це за власною ініціативою. Але Пленум при цьому зазначає, що суддя до прийняття такого рішення має підходити виважено, маючи на увазі, що воно може призвести до істотних негативних наслідків, зокрема, до втрати доказів.

Постанова судді про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи оскарженню не підлягає.

Суддя не вправі вимагати від органу дізнання, слідчого або прокурора, у провадженні якого знаходиться справа, будь-яких інших матеріалів, крім тих, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи. У разі неподання без поважних причин у встановлений суддею строк до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, суддя відкладає розгляд скарги. Оскільки відповідно до вимог частини дев’ятої статті 236-8 КПК обов’язок доведення правомірності порушення справи покладається на прокурора, його неявка в судове засідання також є підставою для відкладення розгляду скарги. У разі неподання без поважних причин у визначений суддею строк матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, неявки в судове засідання прокурора суддя, за наявності до того підстав, має вирішувати питання щодо винесення окремих постанов у порядку, передбаченому статтею 23-2 КПК.

При розгляді скарги суддя має вивчити надані органом дізнання, слідчим або прокурором, у провадженні якого знаходиться справа, матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про її порушення. У судовому засіданні суддя повинен дослідити ці матеріали та заслухати пояснення осіб, які з’явилися, а саме: особу, яка подала скаргу, її захисника чи законного представника, потерпілого або особу, за заявою якої було порушено справу, – та думку прокурора щодо правомірності порушення справи. У разі необхідності суддя може заслухати пояснення особи, яка винесла постанову про порушення справи. Під час розгляду скарги ведеться протокол судового засідання.

Розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суддя повинен перевірити: чи були наявними на час порушення справи передбачені частиною першою статті 94 КПК приводи; чи мала особа, яка порушила справу, достатньо даних, що вказували на наявність ознак злочину (частина друга статті 94 КПК) законність джерел отримання цих даних; чи компетентна особа прийняла рішення про порушення кримінальної справи і чи було додержано нею встановлений для цього порядок (стаття 98 КПК). В зв’язку з цим слід зазначити, що законною підставою для порушення кримінальної справи не може бути, наприклад, анонімка.

Слід мати на увазі, що у частині першій статті 94 КПК зазначено вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи. Що стосується заяв і повідомлень про злочин, то вони повинні бути викладені письмово або усно і доведені до відома правоохоронних органів з дотриманням вимог статті 95 КПК.

Підставою для порушення кримінальної справи згідно з частиною другою статті 94 КПК є достатні дані, за умови законності джерел їх отримання, що вказують на наявність ознак злочину та свідчать про реальність конкретної події злочину, на основі яких після порушення справи встановлюються об’єктивні ознаки скоєного або підготовленого злочину.

Також суддя, має з’ясувати наявність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, тобто встановити, чи не існували на момент порушення кримінальної справи такі обставини, за яких її не могло бути порушено. Суд не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті. Оцінка доказів, яка повинна здійснюватися судом під час розгляду кримінальної справи по суті, на стадії розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, є недопустимою.

За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні кримінальної справи додержані вимоги статей 94, 97 та 98 КПК, суддя своєю мотивованою постановою залишає скаргу без задоволення або задовольняє її та скасовує постанову про порушення кримінальної справи. У разі скасування зазначеної постанови суддя не вправі винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Суд, перевіряючи законність постанови про порушення кримінальної справи, вправі прийняти рішення лише відносно тієї особи, інтересів якої стосується подана скарга.

Копії постанови судді надсилаються прокурору, органу, який порушив кримінальну справу чи у провадженні якого перебуває справа, для приєднання до матеріалів кримінальної справи, особі, яка подавала скаргу, її захиснику чи законному представнику, потерпілому та особі, за заявою якої порушено кримінальну справу.

На постанову судді відповідно до положень статті 236-8 КПК протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду через суд, який ухвалив постанову. Апеляція подається з дотриманням вимог статей 349 та 350 КПК і розглядається за правилами, встановленими статтею 382 КПК. У разі подання апеляції з пропущенням строку на апеляційне оскарження питання про його відновлення вирішується відповідно до порядку, встановленого статтею 353 КПК.

Апеляцію мають право подати: особа, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисник чи законний представник; особи, інтересів яких стосується порушена за фактом вчинення злочину кримінальна справа, їх захисники та законні представники; прокурор, який брав участь у розгляді скарги на постанову про порушення справи; потерпілий або особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу. Апеляційний суд при перевірці судових рішень по даній категорії справ має з’ясувати, чи з додержанням вимог процесуального закону суд першої інстанції розглянув скаргу.

Постанови місцевих судів і ухвали апеляційних судів, постановлені щодо цих постанов, якими скарги на постанови про порушення справи залишені без задоволення, відповідно до вимог частини другої статті 383 КПК у касаційному порядку не оскаржуються, оскільки вони не перешкоджають подальшому провадженню у кримінальних справах. У касаційному порядку можуть бути перевірені постанови місцевих судів та ухвали апеляційних судів, якими скасовано постанови про порушення справи, оскільки вони перешкоджають подальшому провадженню у кримінальних справах. Також за наявності передбачених законом підстав зазначені судові рішення можуть бути переглянуті в порядку виключного провадження.

Пленум також вважає правильною практику, коли суддя не бере участі в розгляді кримінальної справи по суті, якщо він під час досудового розслідування справи розглядав скаргу на постанову про порушення цієї кримінальної справи.

Розгляд скарг на постанову про порушення кримінальної справи здійснюється виключно в порядку кримінального судочинства.