Підсудність розгляду клопотань слідчого

Діючий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) передбачає застосування низки заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості такого провадження. Зокрема, це є (стаття 131 КПК) таки заходи, як: виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; накладення грошового стягнення; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; відсторонення від посади; тимчасовий доступ до речей і документів; тимчасове вилучення майна; арешт майна; затримання особи і запобіжні заходи.

За загальними правилами застосування заходів забезпечення кримінального провадження вони застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 132 КПК). У принципі, єдиним винятком з цього правила є самостійне застосування виклику, для якого слідчому або прокурору не потрібна ухвала слідчого судді або суду.

Відповідно до частини 2 статті 132 КПК клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Аналогічну норму містить частина 1 ст. 184 КПК.

От тут часто і виникають істотні непорозуміння сторін обвинувачення і захисту через відсутність у КПК чіткого визначення поняття “місце розташування органу досудового розслідування”. Правоохоронні органи, які складаються зі структурних підрозділів, фактично розташованих в межах територіальної юрисдикції різних судів, допускають вільне трактування цього поняття та на власний розсуд визначають суд, до якого вносять клопотання про забезпечення заходів кримінального провадження. Така практика призводить до надходження численних апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, винесених за наслідками розгляду таких клопотань, з підстав порушення, на думку заявників, правил підсудності. При цьому, не кожну ухвалу слідчого судді можливо оскаржити.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішив поставити крапку в цьому питанні і своїм листом від 15.10.2013 № 1-1640/0/4-13 роз`яснив наступне:

відповідно до статті 38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів державного бюро розслідувань. Разом із тим на відміну від КПК 1960 р. чинний кримінальний процесуальний закон визначає органами досудового розслідування не службових осіб – слідчих відповідних правоохоронних органів, а відповідні державні установи. Враховуючи викладене, а також на підставі системного аналізу зазначених норм КПК можна зробити висновок, що органом досудового розслідування є не слідчий підрозділ, а відповідний орган внутрішніх справ, безпеки чи прокуратури, до складу якого входить цей слідчий підрозділ.

Отже, фактичне місцезнаходження структурного підрозділу не є визначальним фактором для вирішення питання щодо місця розгляду клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки територіальна підсудність повинна визначатись не за фактичним місцем розташування слідчого підрозділу, а за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ.

Наприклад, якщо справа перебуває у провадженні слідчого слідчого підрозділу районного відділу внутрішніх справ, то клопотання слідчого або прокурора має спрямовуватися на розгляд до районного суду за місцем розташування цього райвідділу внутрішніх справ, оскільки всі райвідділи є юридичними особами. А якщо ж справа перебуває у провадженні слідчого обласного слідчого підрозділу, клопотання такого слідчого має розглядатися в районному суді за місцем розташування обласного управління внутрішніх справ.

___________________________________________________

Публікація – лютий 2014 року