А Д В О К А Т
Кучерявый Олег Петрович

полный комплекс юридических услуг, защита интересов граждан и юридических лиц

Дек

25

«Скриня Пандори» залишається не зачиненою…

Автор: Advocat

Велика Палата українського Верховного Суду не зачинила «скриню Пандори»: 20 листопада 2018 року нею було винесено Постанову у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) за позовом Харківської міської ради до одного з товариств з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) про стягнення коштів за користування земельною ділянкою.

В позові йшлося про те, що ТОВ, набувши право власності на об’єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформило та не зареєструвало речові права на цю земельну ділянку, не вносило плату за користування нею, внаслідок чого зберегло в себе безпідставно набуте майно — грошові кошти у розмірі орендної плати.

 

Ми не будемо вдаватися у всі деталі судового розгляду, вони для нашої публікації не мають істотного значення. Має значення позиція Великої Палати Верховного Суду.

 

Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд (далі – КГС) у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що в раніше винесених в аналогічних справах постановах Верховний Суд України зазначив про необхідність застосування положень статей 156157 Земельного кодексу України (далі — ЗК), Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, статті 22 та глави 82 Цивільного кодексу Українистягнення,  (далі – ЦК) при вирішенні спору про стягнення збитків у виді неодержаних доходів (орендної плати за землю), заподіяних міській раді внаслідок користування юридичною особою земельною ділянкою, на якій розташоване належне їй на праві власності нерухоме майно, без укладення договору оренди. При цьому Верховний Суд України вказав про можливість стягнення таких збитків, посилаючись на статті 1212 — 1214 ЦК, оскільки підставою заявленого позову є не саме посилання на ці норми права, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Проте за твердженням КГС у складі Верховного Суду, відповідно до положень статті 152 ЗК захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків, тому відповідно до положень статей 156, 157 цього кодексу та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, стягнення таких збитків можливе лише в разі встановлення судами наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

 

Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступлення від наведених висновків Верховного Суду України щодо застосування приписів статей 1212 — 1214 ЦК стосовно можливості стягнення суми орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі з огляду на таке.

 

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частина перша статті 1166 ЦК встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. За змістом указаних приписів ЦК та ЗК відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов’язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК).

 

Предметом регулювання глави 83 ЦК є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов’язання (лат. — «те, що стосується вимоги про повернення», тобто — зобов’язання, які виникають із безпідставного придбання або збереження майна. Це у нас зараз у всіх галузях все більше полюбляють використовувати гарні та малозрозумілі для більшості людей терміни – прим. адм. сайту) виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК.

 

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК для деліктних зобов’язань (зобов’язання із заподіяння шкоди, які інколи ще називають «зобов’язання із правопорушення» — прим. адм. сайту) , які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних — приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов’язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов’язаннях. Натомість для кондикційних зобов’язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов’язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

 

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об’єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об’єкти розміщені. Перехід прав на земельну ділянку, пов’язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК). За змістом глави 15 ЗК у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. Частина перша статті 93 ЗК встановлює, що право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов’язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК).

 

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

 

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу. При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні попереднім землекористувачем, ні ТОВ, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

 

Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. З огляду на викладене ТОВ, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов’язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 — 1214 ЦК, оскільки для кондикційних зобов’язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Натомість суд апеляційної інстанції без належного обґрунтування зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

 

Що ми з цього всього бачимо?

Як то є у відомому анекдоті: «Брав, не брав – потрібно було брати. Плати!» І, доречи, такий напрямок думок і дій розвивається в Україні не лише в сфері земельних відносин, а й у всіх сферах права, зокрема також у спадкових відносинах, у пов`язаних з спадковими відносинами правовідносинах з кредитних зобов`язань, тощо. Як приклад можна зазначити ситуацію, коли спадкодавець не погасив кредит до моменту смерті, а потенційні спадкоємці не поспішають оформляти спадщину; банки почали по таких справах подавати позови про стягнення кредитних сум до потенційних спадкоємців і суди їх позови почали задовольняти…

 

І це не єдині напрямки, в яких можна використати це судове рішення. Воно ще багатьом аукнеться…

 

Отже радимо:

  • звісно – не нахабничати, сподіваючись на те, що «спробую не оформляти і покористуватися земелькою «на халяву» (та подібне цьому), адже стурбовані відшукуванням коштів на своє власне існування чиновники міських та державних органів влади та управління (та й не лише вони) тепер будуть здирати з усіх – усе, що не додерли у свій час;
  • щодо спадкових відносин і кредитних зобов`язань спадкодавців, варто у разі наявності у померлої особи непогашених кредитних зобов`язань, тверезо оцінити протягом періоду, визначеного законом для прийняття спадщини (6 місяців), чи варте спадкове майно для прийняття у порівнянні з сумою непогашеного кредиту у сукупності з судовими витратами? І якщо реально не варте, те вчасно подати нотаріусу або секретарю сільради (для селян) заяву про відмову від прийняття спадщини. Адже все одне: лишитеся і без спадщини і з боргами по судових витратах та виконавчому провадженню (а це зараз дуже дорого і далі буде ще дорожче – держава потурбується!..)

 

_________________________________________________________

 

Публікація – грудень 2018 року



Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *