Хто може звернутися до Господарського суду?

Спірні питання щодо розмежування підсудності між судами загальної юрисдикції і господарськими судами виникають, на жаль достатньо часто. Законом, а саме статтею 1 Господарсько-процесуального кодексу України (далі – ГПК) передбачено, що до господарського суду  мають право звертатися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – підприємства та організації).

Але вони мають право звертатися господарського суду не з будь яких причин, а лише згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ, а саме – по спорах щодо господарської діяльності підприємства або підприємницької діяльності, але це – окрема тема.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Не будемо зараз коментувати положення ГПК щодо звернення до господарського суду державних органів, визначене статтею 2 ГПК, але відзначимо що за положеннями цієї норми закону, господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника, а також розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України “Про третейські суди”.

В цілому, у юридичних осіб проблеми щодо визначення підсудності спорів виникають не досить часто (за виключенням питань, які стосуються розмежування юрисдикції ГПК і Кодексу адміністративного судочинства в спорах з суб`єктами владних повноважень). Це є зрозумілим, адже у них і юристи у більшості випадків є і сам статус юрособи значно спрощує визначення підсудності. Натомість, у фізичних осіб-підприємців такі проблеми виникають постійно.

Одною з таких проблем є визначення підсудності судового спору у тих випадках, коли громадянин має звернутися до суду вже після припинення в установленому законом порядку підприємницької діяльності, або навіть юрособа або державний орган має звернутися з позовом до такого громадянина. Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” роз`яснює, що в даному випадку, за наявності відомостей про припинення діяльності суб’єкта господарювання, який є стороною у справі, відповідно до частини 7 статті 59 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Громадянин, який мав статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі. У таких випадках спір має розглядати суд загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України, або у відповідних випадках – за правилами Кодексом адмінсудочинства.

При чому, якщо провадження у справі за позовом такої фізичної особи або за позовом до такої фізичної особи вже було відкрите господарським судом, то воно підлягає припиненню і відповідний позивач має самостійно подати позов до відповідного суду.  Однак, слід мати на увазі, що у разі, якщо відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, – припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.

Наведене стосується й випадку подання відповідним громадянином, що був відповідачем у справі, зустрічного позову в тій самій справі. У будь-якому разі у суду немає й правових підстав для застосування при цьому положень статті 25 ГПК (стосовно процесуального правонаступництва) та залучення до участі у справі як правонаступника фізичної особи – підприємця тієї ж таки фізичної особи, оскільки правонаступництво передбачає перехід прав та обов’язків від одного суб’єкта до іншого, а не зміну правового статусу однієї й тієї ж самої особи.

____________________________________________

Публікація – травень 2016 року