Чи має право на існування поняття “зловживання процесуальними правами”?

Сайт Ради адвокатів Київської області опублікував замітку  стосовно засідання Комітету Адміністрації Президента України з процесуального права, який провів засідання з обговорення проблемних питань реформування процесуального законодавства.

В якості спікерів виступали представники Комітету, юристи юридичних компаній.

Під час заходу правники обговорили питання змагальності у господарському процесі, проаналізували нову структуру і особливості позовного провадження за новим проектом Господарського процесуального кодексу (ГПК).

Як повідомляє сайт, не залишили учасники обговорення поза увагою і положення проекту ГПК, спрямовані на боротьбу зі зловживаннями представників сторін в процесі. Зокрема, було зазначено, що згідно з проектом збільшення або зменшення позовних вимог, а також зміна предмета і підстав позову можливі лише до закінчення підготовчого провадження. Зустрічний позов може бути поданий до початку підготовчого засідання. Крім цього проект кодексу містить перелік зловживань сторін своїми правами, та й ще з зазначенням того, що він не є вичерпним і більш того, за таке «зловживання» передбачена відповідальність сторін у вигляді штрафів.

Стосовно конкретних зазначених моментів, а саме того, що згідно з проектними новелами збільшення або зменшення позовних вимог, а також зміна предмета і підстав позову можливі лише до закінчення підготовчого провадження, а подання зустрічного позову – до початку підготовчого засідання, є досить неоднозначними. Більш того, я вважаю, що ці законодавчі новели, як і всі останні реформи процесуального за наближеного до нього законодавства (наприклад, щодо судових зборів), спрямовані не на покращення правосудді, а на ускладнення судового процесу для його учасників взагалі і, в особливості – для тих учасників, які не мають достатньо значних матеріальних можливостей.

На жаль, в наших реальних умовах, про покращення яких навіть у відносно віддаленому майбутньому говорити поки що не варто, про значну кількість призначених до розгляду справ сторони відповідачів та третіх осіб деколи узнають за день-два до дати призначення підготовчого судового розгляду, а деколи й взагалі не узнають про таке засідання. Відповідно, внаслідок таких процесуальних змін відповідачі будуть позбавлені реальної можливості реалізації свого права вчасно подати зустрічний позов. У кращому випадку це буде призводити до відкладення підготовчого судового розгляду (якщо таке буде можливим) і ще до більшого затягування процесу.

Також, відповідачі, а подекуди й треті особи, що мають самостійні вимоги, будуть змушені подавати окремі позови, ставити питання про об`єднання справ в одне провадження, або про зупинення розгляду справи за первісним позовом до розгляду нового. Це також не буде сприяти дотриманню процесуальних гарантій сторін і буде затягувати вирішення спору по суті.

Для сторони позивача це теж є проблема, адже, якщо відповідач, або третя особа в підготовчому засіданні подали свої заперечення, супроводжуючи їх доказами, про які не було відомо позивачу до початку підготовчого засідання, він не встигне зреагувати належним чином, шляхом зміни підстав, або предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог.

І взагалі не зрозуміло – якими такими «розумними» думками керувалася людина, яка позбавляє позивача можливості зменшити позовні вимоги під час всього судового розгляду. Це одне з основоположних та беззаперечних прав позивача у будь якому процесі! Як можна людину позбавляти права хотіти менше, ніж вона хотіла до того? Як до цього можна було додуматися і де навчають таких юристів?

&&&

Ну й на останок не можу не висловити свою думку стосовно намагання розширити дію в процесуальних правовідносинах  поняття «зловживання процесуальними правами». Воно є в законодавстві і на цей час, але воно поки що таке собі – аморфне, декларативне і ні у кого не викликало проблем. Але, на моє власне глибоке правове та людське переконання, в будь якому випадку, саме по собі це поняття – «зловживання процесуальними правами», є яскравим прикладом перевернутої правової свідомості. Це, знаєте – як популярне використання в наш час у всьому світі терміну «толерантність», що у початковому виді означає – «лицемірство».

Права або є правами і тоді їх можна використовувати, або їх не має, або вони обмежені конкретними нормами закону і тоді такі дії вчиняти не можна. Не можливо зловживати процесуальними правами! Їх можна лише використовувати, або не використовувати. Це на мою думку – аксіома!

З цього приводу достатньо мудрою вважаю думку, яку процитував у своїй статті на сайті Ради адвокатів Київської області  Юрій Cівовни – старший юрист компанії «Правочин, АК». Ю. Сивовна вказав на розмову з суддею адміністративного суду м. Берлін (ФРН) Йоргом Пуделкою, який зазначив, що не вважає зловживання учасниками спору своїм процесуальним правом порушенням процесуального законодавства або неповагою до суду. На думку пана Пуделки, якщо процесуальне законодавство має прогалини та/або дозволяє сторонам здійснювати затягування судового процесу – це їхнє право. Такі дії одного з учасників можуть розглядатися як тактика ведення справи у суді з різних причин.

Якщо у процесуальному законодавстві ще буде якійсь конкретно визначений перелік таких «зловживань», то це ще хай буде, адже то вже буде встановлене законом обмеження права. Та тоді до чого тут слово «зловживання»?

А от введення невичерпного переліку «зловживань правом» безмовно призведе тільки до процесуального свавілля з боку непорядних суддів (а може й порядний, але у нього (неї) в цей день буде занадто поганий настрій – всі ми люди, зі своїми недоліками?!), які кожну дію, кожне клопотання, кожну заяву представника сторони, яка їм не подобається, або ускладнює просте і швидке (для судді) вирішення справи, буде трактувати – як зловживання процесуальними правами.

Більш того, введення невичерпного переліку зловживань, грубо суперечить основоположним і в том числі конституційним засадам відповідальності за правопорушення! Таким чином, вводиться відповідальність за дії, які конкретно не визначені законодавством, а вирішення – чи то є порушенням на конкретний момент відноситься на суб`єктивну думку судді. Тобто, учасники процесу, повинні дотримуватися «того – не знаю чого».

Для того, щоб все це унормувати, доведеться протягом багатьох років напрацьовувати судову практику – що є зловживанням і в яких випадках, в що не є таким? За цей час «ні за що ні про що» оштрафують тисячі представників і це спочатку призведе до того, що представники просто будуть працювати не стільки в інтересах клієнтів, захищаючи всіма законними способами їх права, скільки думати, щоб не розгнівити суддю і не нарватися на штраф. Ще більше шансів на суддівський гнів буде у сторони, яка не має представника.

Насамкінець, я не сумніваюся, цей правовий, як я вважаю, «маразм» все ж скасують (а може вистачить розуму не вводити?!), але за декілька років перекалічать (в правовому сенсі) стільки людей і справ, що мало не здасться.

Доречи, активно точаться розмови й про введення поняття «зловживання правами» і в інших процесуальних кодексах…

____________________________________________

Публікація – липень 2016 року