Екстрадиція – український варіант

Вже багато років йдуть розмови про розробку та прийняття нового кримінально-процесуального кодексу України (КПК). Проекти дійсно розробляються, проходять експертні перевірки, але так і залишаються проектами. А поки що доводиться вносити зміни в діючий. Деякі досить важливі зміни Верховна Рада України внесла зовсім недавно – Законом вiд 21.05.2010 року № 2286-VI “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо видачі особи (екстрадиції)”.

Як зрозуміло з назви, основу закону становлять питання екстрадиції. Але відразу зауважу, що низка змін лише боком наближується безпосередньо до цієї інституції кримінально-процесуального права. Та почнемо розбирати нововведення.

Найперше з цих нововведень якесь дивнувате: частину першу статті 6 (“Обставини, що виключають провадження в справі”) доповнено пунктом 12 і тепер кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю також і “стосовно злочину, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу“. Тобто, якщо держава, яка видає Україні злочинця не дає згоду, щоб того “посадили” за якійсь злочин, то кримінальна справа підлягає закриттю. А для чого тоді цього злочинця випрошувати у тої держави?

Статтю 162 (“Побачення з заарештованим”) доповнено частиною другою такого змісту: “Питання про побачення родичів або інших осіб з особою, до якої застосовано тимчасовий або екстрадиційний арешт, вирішує орган, який проводить екстрадиційну перевірку“.

Статтю 165-2 (“Порядок обрання запобіжного заходу”) після частини п’ятої доповнено новою частиною такого змісту: “Суд приймає рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за відсутності особи лише у разі оголошення її в міжнародний розшук. У таких випадках після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки до місця провадження у справі суд за її участю розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну та виносить постанову“. Тобто, тепер не можна “заочно” арештувати будь яку особу, якщо її не оголошено у міжнародний розшук.

До КПК введено цілий новий розділ – дев’ятий, який названо “ВИДАЧА ОСОБИ (ЕКСТРАДИЦІЯ)“. Не будемо тут повторювати весь зміст цього нового розділу, зупинимося лише на найбільш важливих моментах.

До КПК введено нове поняття – “тимчасовий арешт”. Це є взяття особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину за межами України, під варту на строк, визначений цим Кодексом або міжнародним договором України, до отримання запиту про видачу (екстрадицію).

Також введено тимчасову видачу. Це є видача на певний строк особи, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної відповідальності, з метою запобігання закінченню строків давності або втрати доказів у кримінальній справі.

Запит про видачу особи (екстрадицію) направляється лише за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв’язку з якими запитується видача, передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців. Запит компетентного органу іноземної держави про видачу Україною може розглядатися також лише у разі, якщо вчинене особою діяння має аналогію у кримінальному кодексі України і при цьому по цій “аналогії” в КК Україні передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року.

Документи про видачу особи в Україну готує орган досудового слідства чи суд, у провадженні якого перебуває кримінальна справа або яким постановлено вирок, передаються до відповідного центрального органу через прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, військову прокуратуру регіону України та Військово-Морських Сил України (далі – прокуратура області) у десятиденний строк з дня затримання особи на території іноземної держави. В свою чергу, центральний орган за наявності підстав, передбачених міжнародним договором України, звертається до компетентного органу

іноземної держави із запитом про видачу особи в Україну. Запит про видачу направляється керівником центрального органу або його заступником протягом п’яти днів з дня отримання документів органу досудового слідства чи суду.

Видана в Україну особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності або щодо неї може бути виконано вирок суду лише за ті злочини, за які здійснена видача (екстрадиція).

Обмеження, висловлені компетентним органом іноземної держави при прийнятті рішення про видачу особи в Україну, є обов’язковими при прийнятті відповідних процесуальних рішень органом досудового слідства, прокурором або судом. Якщо застереження компетентного органу іноземної держави щодо обмежень у видачі особи стосується виконання вироку, суд, який ухвалив вирок, вирішує питання про приведення його до виконання лише за ті діяння, за які відбулася видача.

У разі вчинення особою до її видачі (екстрадиції) іншого злочину, не зазначеного у запиті про видачу, притягти таку особу до кримінальної відповідальності або виконати вирок суду за цей злочин можна лише після отримання згоди компетентного органу іноземної держави, що видала особу. У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений нею після видачі, отримання такої згоди не вимагається.

Час тримання особи під вартою на території іноземної держави, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду.

У разі необхідності запобігання закінченню строків давності притягнення до кримінальної відповідальності або втраті доказів у кримінальній справі слідчий або суд, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, готує документи про тимчасову видачу. Зазначені документи, а також підготовлений на їх підставі запит про тимчасову видачу надсилаються компетентному органу іноземної держави в порядку, передбаченому статтею 453 цього Кодексу. У разі задоволення компетентним органом іноземної держави запиту про тимчасову видачу така особа має бути повернута до відповідної іноземної держави у погоджений строк.

Рішення компетентного органу іноземної держави про взяття особи під варту або призначення їй покарання у виді позбавлення волі є підставою для тримання осіб під вартою на території України, які транзитно перевозяться територією України або тимчасово видані в Україну.

Захисник бере участь у екстрадиційних заходах на загальних засадах, передбачених статтями 44-48 КПК та Законом України “Про адвокатуру”. Але нововведеннями передбачені деякі особливості участі захисника у процесі видачі особи (екстрадиції). Зокрема, розшукувана іноземною державою особа має право на захисника на будь-якому етапі її видачі (екстрадиції), але не пізніш як з моменту затримання. Але на відміну від загальних прав, передбачених ст. 48 КПК, під час участі у екстрадиційних заходах захисник не має права бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника та при виконанні інших слідчих дій. Також захисник у екстрадиційних заходах не має права застосовувати науково-технічні засоби при провадженні слідчих дій, виступати в судових дебатах.

Натомість захисник має право з моменту допуску до участі у справі:

Øдо першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту – такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;

Øмати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;

Øознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства – з усіма матеріалами справи;

Øбрати участь в судових засіданнях;

Øзнайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

Øзнати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;

Øбрати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;

Крім того, захисник має право:

Øставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

Øподавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

Øзбирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.

Але останні три пункти прав захисник може використовувати лише у межах, пов’язаних з розглядом та вирішенням запиту про видачу особи (екстрадицію).

На будь-якому етапі видачі особи (екстрадиції) орган дізнання, який затримав таку особу, суд або орган, який проводить екстрадиційну перевірку, може запросити перекладача, якщо така особа не володіє мовою, якою здійснюється провадження, і є необхідність для забезпечення перекладу документів.

Про кожен випадок затримання громадянина іноземної держави, який вчинив злочин за межами України, прокуратура області повідомляє Міністерство закордонних справ України.

Затримана особа негайно звільняється у разі, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про застосування тимчасового або екстрадиційного арешту, або якщо встановлено обставини, за наявності яких видача (екстрадиція) не здійснюється.

Порядок затримання таких осіб та розгляду скарг про їх затримання здійснюється відповідно до статті 106 КПК, з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

До затриманої особи, яка вчинила злочин за межами України, застосовується тимчасовий арешт на 40 діб або інший встановлений відповідним міжнародним договором України строк до надходження запиту про її видачу. У разі якщо максимальний строк тимчасового арешту, передбачений частиною першою цієї статті, закінчився, а запит про видачу цієї особи не надійшов, особа підлягає негайному звільненню з-під арешту. Орган дізнання, який затримав особу, вносить за згодою прокурора до суду за місцем затримання подання про застосування тимчасового арешту. Таке саме подання має право внести прокурор. Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання особи.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, особою, до якої застосовано тимчасовий арешт, її захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня винесення постанови може бути подана апеляція. Подання апеляції на постанову судді не зупиняє набрання нею законної сили та її виконання. Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено касаційне подання прокурора. Звільнення особи з-під тимчасового арешту у зв’язку з несвоєчасним надходженням до центрального органу запиту про видачу не перешкоджає застосуванню до неї екстрадиційного арешту в разі отримання в подальшому такого запиту.

У разі надходження запиту про видачу особи (екстрадицію) до закінчення призначеного їй судом строку тимчасового арешту постанова судді про застосування тимчасового арешту втрачає юридичну силу з моменту винесення судом постанови про застосування екстрадиційного арешту щодо цієї особи.

Після надходження запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи за дорученням (зверненням) центрального органу прокурор вносить подання про її екстрадиційний арешт до суду за місцем тримання особи під вартою. Після одержання подання суддя встановлює особу, пропонує їй зробити заяву, перевіряє запит про видачу та наявні матеріали екстрадиційної перевірки, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить постанову про застосування екстрадиційного арешту, або про відмову в його застосуванні. При розгляді подання суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, особою, щодо якої застосовано екстрадиційний арешт, її захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня винесення постанови може бути подана апеляція. Подання апеляції на постанову судді не зупиняє набрання нею законної сили та її виконання. Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено касаційне подання прокурора.

Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше вісімнадцяти місяців. У межах цього терміну суддя за місцем тримання особи під вартою за поданням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення. А за скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника чи законного представника суддя за місцем тримання особи під вартою не частіше одного разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під варти.

У разі якщо максимальний строк екстрадиційного арешту, передбачений частиною сьомою цієї статті, закінчився, а питання щодо видачі особи (екстрадиції) та її фактичної передачі центральним органом не вирішено, особа підлягає негайному звільненню з-під арешту. Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом не перешкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі особи іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

У разі звільнення особи з-під варти судом прокурор області або його заступник за погодженням з відповідним центральним органом виносить постанову про застосування інших необхідних заходів для запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі. Такі заходи мають бути достатніми, щоб гарантувати можливість виконання рішення про видачу особи (екстрадицію), і можуть, зокрема, передбачати заставу, встановлення обмежень пересування особи та контролю за місцем її перебування.

У видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України або особою без громадянства, що постійно проживає в Україні; якщо злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України; якщо закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, за який запитано видачу; а також якщо компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію); видача особи (екстрадиція) суперечить зобов’язанням України за міжнародними договорами України та наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

Особа, якій надано статус біженця, не може бути видана іноземній державі, де її здоров’ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

У разі відмови у видачі з мотивів громадянства та наявності статусу біженця або з інших підстав, що не виключають провадження у справі, за клопотанням компетентного органу іноземної держави Генеральна прокуратура України надає доручення органу досудового слідства здійснити розслідування кримінальної справи стосовно цієї особи в порядку, передбаченому КПК.

Після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керівником центрального органу або його заступником. Про своє рішення центральний орган повідомляє компетентний орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято. Рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до місцевого суду за місцем тримання такої особи під вартою.

Розгляд скарги здійснюється суддею одноособово протягом десяти днів з дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю прокурора, особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у справі. Після набрання постановою судді про скасування рішення про видачу (екстрадицію) законної сили особа негайно звільняється з-під варти. На постанову судді до апеляційного суду прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи законним представником протягом семи днів з дня винесення постанови може бути подана апеляція. Подання апеляції на постанову судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання. Рішення суду апеляційної інстанції оскарженню не підлягає, але на нього може бути внесено касаційне подання прокурора з мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо особи, видача якої запитувалася іноземною державою.

Як бачите, закон передбачає багатосходинкову систему прийняття рішення про екстрадицію і при великому бажанні і деяких фінансових можливостях дає досить значні шанси на істотне затягування процедури екстрадиції, якщо цього не бажає сама особа, яку намагається “одержати” іноземна держава.

Закон набирає чинності з дня його опублікування.

_____________________________________________________________

Публікація – червень 2010 р.