Конституційний суд «потурбувався» про права БОМЖ-ів

Конституційний Суд України 29 червня цього року прийняв чергове цікаве Рішення (№ 17-рп/2010), яке стосується безхатченків. Справа розглядалася за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України “Про міліцію”.

Ми не будемо вдаватися у всі деталі цього досить доленосного (в прямому сенсі) Рішення Конституційного суду. Відразу перейдемо до того, що Суд вирішив.

А вирішив він, що не відповідають Конституції України положення частини першої статті 11 Закону “Про міліцію”, а саме:

Ø абзацу восьмого пункту 5, згідно з яким міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом, – на строк до 30 діб за вмотивованим рішенням суду;

Ø пункту 11 в частині права міліції проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у занятті бродяжництвом.

Зрозуміло, що ці неконституційні положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

А тепер про те, чому я назвав це Рішення доленосним? Мабуть такий мій вираз декого здивував, адже ми всі вже звикли до безхатченків на вулицях наших міст і нібито це стосується лише самих безхатченків. Але це не зовсім так, адже проблема може торкнутися кожного, та не лише за прислів’ям: “Від тюрми та суми не зарікайся”, а найбільше в тому, що Рішення Конституційного Суду фактично ліквідує цілий інститут хоча б якоїсь боротьби з бродяжництвом і істотно ускладнює боротьбу зі злочинністю серед БОМЖів. А це вже досить велика проблема і для самих безхатченків і для всього іншого населення.

Про що йдеться? В Україні ще з радянських часів діяли, так звані, приймальники-розподільники для осіб, які займаються бродяжництвом. Коли міліція в ті часи відловлювала будь яку особа, яка з тих чи інших причин блукала світом, або особу, у якої були відсутні документи, що підтверджують її особу (не йдеться про те, що хтось йшов вулицею без паспорту, а про тих, хто взагалі їх не має і не має можливості негайно підтвердити особу), ця особа поміщалася у цей приймальник-розподільник на 30 діб. Умови утримання там були хоча і не вільні, але не тюремні. Протягом 30-ти діб затриманих відмивали, винищували на них вошей, перевіряли стан здоров’я, за необхідності лікували. Зрозуміло, що годували, спали вони на у більшості приймальників на койках з білизною. Більш-менш здорових та не схильних до втечі періодично використовували на роботах. За цей час встановлювали особу затриманого, перевіряли його на причетність до вчинення злочинів (по орієнтуваннях, дактилоскопічних обліках, іншими оперативно-розшуковими методами), виготовляли особі документи. Якщо БОМЖ не був причетний до вчинення злочинів, його через 30 діб не лише відпускали, але й намагалися працевлаштувати та забезпечити його житлом в якому-небудь гуртожитку. Якщо було встановлено факт систематичного зайняття бродяжництвом, таку особу могли засудити, адже це вже був кримінальний злочин.

За часів незалежності цю систему досить істотно змінили. Кримінальну відповідальність за бродяжництво скасували. І напевне правильно, адже злодійська влада, хоча і неофіційно, але фактично створювала умови для злочинного перерозподілу житла, під час якого сотні тисяч людей позбувалися свого житла і опинялися на вулиці.

Приймальники-розподільники стали виконувати лише роль тимчасового утримання, легкого приведення у більш-менш людський стан, встановлення особи безхатченка і його перевірки на причетність до вчинення злочинів. Зрозуміло, що в сучасних умовах ніхто ні кого не працевлаштовував та не забезпечував житлом. В наш час, за європейськими мірками, це є порушенням прав людини, та і де їх шукати – роботу і житло?

Безумовно, що працівники міліції “деколи порою” зловживали можливостями цієї системи, під виглядом безхатченків затримували у приймальник на 30 діб для проведення оперативно-розшукових заходів осіб, які не займалися бродяжництвом але підозрювалися у вчиненні злочинів. І Конституційний суд цілком вірно вказав, що оспорюваним положенням Закону встановлено тільки підставу затримання, але він не передбачає змісту, ознак бродяжництва та процедури достатньо доступної, чітко сформульованої і передбачуваної у своєму застосуванні, тобто такої, яка давала б можливість запобігти ризику свавільного затримання будь-якої особи за підозрою у занятті бродяжництвом, а це несумісно з принципом правової визначеності.

Але зловживання у нас повсюди, практично всі закони “мутні”, дво- и багатозначні, але це не значить, що необхідно через це всі закони скасовувати. Необхідно їх змінювати, вдосконалювати. Крім того, навіть існуюча “правова визначеність” і конкретно встановлений законами порядок і процедура, наприклад арешту, аж ні як не є гарантією захисту від свавілля.

Автор клопотання до Конституційного Суду (Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) стверджував, що оспорюванні положення закону “Про міліцію” суперечать статтям 29, 33, 58 Конституції, оскільки порушують права громадян на свободу та особисту недоторканність, свободу пересування та вільний вибір місця проживання (! – чи не смішно це по відношенню до безхатченків?) і надає право працівникам міліції застосовувати заходи примусу до осіб за діяння, які не визнаються правопорушенням відповідно до законодавства України.

Свої позиції щодо предмета конституційного подання висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Голова Верховного Суду України, Генеральна прокуратура, Міністерство юстиції, МВС, науковці Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Київського національного університету внутрішніх справ, Харківського національного університету внутрішніх справ, Львівського державного університету внутрішніх справ. Але забули запитати думки у самих безхатченків.

Зрозуміло, що далеко не всім з них подобається затримання, але багато з них навіть раді бувають, коли хоча б на 30 днів попадають у відносно людські умови проживання. Для багатьох ці приймальники не лише єдина можливість відновити документи і спробувати повернутися до нормального життя, але подекуди і єдина можливість просто вижити, особливо – у зимових умовах.

До чого це все призведе? Безумовно, нічого не заважає прийняти нові норми закону, якими встановити чіткі визначення бродяжництва і процедуру затримання та тимчасового утримання, конкретизувати права та обов’язки працівників міліції щодо цієї категорії затриманих. Але цього робити ні хто не буде, адже така система суперечить західному баченню про права людини. Влада буде цього боятися, не схоче зв’язуватися з проблемою. Простіше (і у короткочасному періоді дешевше) просто знищити приймальники, розпродати майно, скоротити фінансування. Бродяг переадресують соціальним службам та громадським організаціям, які реально нічого не зможуть робити (крім розкрадання і відмивання виділених державою і благодійних коштів), що чітко показує досвід навіть самих найбагатших держав світу.

Хоча на папері, можливо и пропишуть якійсь порядок відновлення бродягам документів, але реальної реалізації цього не буде. Обов’язково істотно збільшиться кількість злочинів, які будуть вчиняти БОМЖі, а досить значна кількість цих злочинів є латентною, тобто не відомою для правоохоронців. Засоби виявлення таких злочинів ліквідуються практично повністю, адже тепер у них навіть не можна знімати відбитки пальців, не можна їх фотографувати (а відповідно і пред’являти їх фото потерпілим), проводити відеозйомку, тощо Але буде також і збільшення злочинів, які безхатченки вчиняють відносно інших громадян, а злочини, які вони зазвичай вчиняють, дуже зухвалі і жорстокі. Це у свою чергу викличе агресію і збільшення злочинних проявів з боку населення по відношенню до БОМЖів. Їх, завдячуючи “боротьбі за права людини” будуть ще більше калічити і вбивати.

Але, маємо те, що маємо, та будемо ще і не таке мати!