Лип
1
Отримання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів і обшуків
В наші часи, напевне, що більша частина населення в самих загальних рисах знає, що таке оперативно-розшукова діяльність (ОРД). Відповідно до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, ОРД – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (ОТЗ).
Завданням ОРД є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України (КК), розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.
ОРД здійснюється оперативними підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби, управління державної охорони, оперативними підрозділами податкової міліції, підрозділами органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань, розвідувального органу Міністерства оборони. Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.
Оперативним підрозділам для виконання завдань ОРД, зокрема надається право: опитувати осіб за їх згодою, проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу; ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій; проводити операції по захопленню злочинців, припиненню злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб.
Також оперативні підрозділи в ході ОРД мають право відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з’ясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину; негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину; одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки; здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім; знімати інформацію з каналів зв’язку; контролювати телеграфно-поштові відправлення; здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, інших технічних засобів; мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників; встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності; створювати з метою конспірації підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів.
Далеко не всі з викладених прав працівники оперативних підрозділів можуть реалізовувати на власний розсуд. Щодо більшості з них існує визначений порядок отримання дозволів, в тому числі для проведення деяких з них потрібний дозвіл суду. Це стосується таких обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина:
Ø негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи;
Ø зняття інформації з каналів зв’язку;
Ø контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією;
Ø застосування інших технічних засобів одержання інформації;
Ø арешт на кореспонденцію;
Ø витребування документів та даних, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів.
В зв’язку з неоднозначним застосуванням судами норм законодавства при наданні оперативним підрозділам дозволів на проведення таких оперативно-розшукових заходів, а також обшуків та примусових виїмок, Пленум Верховного Суду України, своєю Постановою від 28.03.2008 р. N 2, роз’яснив судам деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення ОРД, дізнання і досудового слідства.
Щодо зняття інформації з каналів зв’язку Пленум вказав, що судам слід враховувати положення ст. 1 , якою визначено відповідні терміни, що вживаються у зазначеному Законі. Така інформація може включати дані як про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інформації, яка була передана каналом зв’язку. Під контролем за телефонними розмовами слід розуміти не тільки їх прослуховування і фіксування, але й одержання інформації про телефонні розмови, які відбулися, щодо абонентів розмов, часу і тривалості розмов. Під іншими технічними засобами отримання інформації слід розуміти такі засоби, які дають змогу негласно фіксувати поза каналами зв’язку розмови, дії, обстановку.
Перелік видів кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, визначений ч. 2 ст. 187 КПК, не є вичерпним, тому судам необхідно також враховувати положення ст. 1 .
Щодо порядку отримання дозволу на проведення ОРЗ, Пленум зазначає, зокрема, що подання керівника оперативного підрозділу або його заступника про проведення відповідних ОРЗ під час перевірки заяви або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи (ч. 5 ст. 97 КПК), подання слідчого про проведення заходів, передбачених ч. 5 ст. 177, ч. 4 ст. 178, ст. 187-1, ч. 4 ст. 190 КПК, і подання органу дізнання про проведення таких же заходів після порушення кримінальної справи (ст. 104 КПК) має бути погоджено з прокурором.
Погодження з прокурором подання керівника оперативного підрозділу або його заступника про негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації у всіх інших випадках закон не вимагає.
У разі надходження до провадження суду подання, яке повинно бути погоджено з прокурором, але з ним не погоджено, суд має відмовити у його розгляді, про що виноситься вмотивована постанова. Така відмова не перешкоджає повторному зверненню до суду з того ж питання після погодження подання з прокурором.
У поданні керівника оперативного підрозділу або його заступника про негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, здійснення контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації повинно зазначатися: ким і коли заведено оперативно-розшукову або контррозвідувальну справу, її номер; особа, стосовно якої пропонується здійснити відповідні заходи, із зазначенням усіх можливих даних про неї; підстави здійснення оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, ознаки злочину, які зазначені у постанові про заведення справи та статті (частини статті) КК.
У поданні мають міститися посилання на відповідні положення законів України, якими визначено підстави застосування заходів, указано мету, з якою пропонується їх здійснити, обґрунтування терміну їх застосування та неможливості одержати інформацію іншим способом, орган чи особа, яка буде здійснювати заходи. Має бути зазначено, які саме заходи пропонується здійснити, спосіб їх здійснення, об’єкт здійснення заходів з конкретними характеристиками (номер каналу зв’язку, його вид, адреса житла чи іншого володіння особи, вмотивовані дані про їх належність особі та дані про те, що особа може користуватися ними тощо).
Якщо ОРД здійснюється за дорученням органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду, інших передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” осіб, органів чи організацій, про це повинно бути зазначено в поданні з посиланням на конкретний документ, його номер і дату, номер кримінальної справи, щодо кого вона порушена, за якими статтями (частинами статей) КК.
Суди не вправі надавати дозволи на проведення ОРЗ, якими тимчасово обмежуються конституційні права і свободи людини і громадянина, якщо стосовно особи не заведено оперативно-розшукову або контррозвідувальну справу чи немає даних, які б свідчили, що отримати інформацію в інший спосіб неможливо.
У поданні про проведення обшуку, огляду чи виїмки має бути зазначено адресу житла чи іншого володіння особи, де планується провести ці дії, дані про те, що знаряддя злочину, речі чи цінності здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети та документи, сліди злочину та інші речові докази, які можуть мати значення для справи, знаходяться в цьому житлі чи іншому володінні особи.
При розгляді подання про тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина суддя перевіряє, чи відображено в ньому всі необхідні дані для їх розгляду, чи підписане воно повноваженою службовою особою і чи погоджене воно у визначених законом випадках з прокурором, вивчає матеріали оперативно-розшукової, контррозвідувальної або кримінальної справи, за необхідності вислуховує суб’єкта внесення подання і виносить умотивовану постанову про задоволення подання або відмову в такому задоволенні. Обсяги надання матеріалів справи визначаються суддею. Невиконання законних вимог судді може бути підставою для відмови в задоволенні подання.
Пленум наголошує, що при розгляді подань суди повинні звертати особливу увагу на строки, протягом яких планується обмежити права людини. У будь-якому разі ці строки не можуть перевищувати строки ведення конкретної оперативно-розшукової справи (ст. 9-1 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”).
Розгляд подань, внесених у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 97 та ч. 3 ст. 187 КПК, ч. 2 ст. 8 , ст. 15 Закону України “, ст. 7 Закону України ““, здійснюється суддею невідкладно в режимі, що забезпечує нерозголошення даних, які містяться у них та відповідних матеріалах справи.
Оригінали та другі примірники подання і постанови суду готуються та зберігаються з дотриманням правил таємного діловодства, визначених у “Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях”, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. N 1561-12.
Ведення протоколу судового засідання законом не передбачено.
Подання слідчого про проведення огляду, обшуку або виїмки з житла чи іншого володіння особи, арешту на кореспонденцію та її огляд, зняття інформації з каналів зв’язку розглядається судом лише по порушеній кримінальній справі, яка перебуває у його провадженні, після внесення до суду такого подання, погодженого з прокурором, у порядку, передбаченому статтями 177, 178, 187, 187-1, 190 КПК. Порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не є перешкодою для розгляду вказаних подань.
Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку допускається лише за наявності достатніх підстав уважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також в інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв’язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 187 КПК до порушення кримінальної справи може бути накладено арешт на кореспонденцію та прийнято рішення про зняття інформації з каналів зв’язку з метою запобігти злочину.
Під житлом у значенні, що використовується у статтях 177, 178 КПК, п. 7 ч. 1 ст. 8 , треба розуміти: особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття “житло” у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення. Як “інше володіння” слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо.
Під час вивчення оперативно-розшукової справи (контррозвідувальної справи), підлягають дослідженню суддею дані про фактичне використання житла чи іншого володіння, каналу зв’язку або належність конкретній особі, кримінально-правову кваліфікацію злочину тощо.
Суд не вправі вирішувати питання про винність особи у вчиненні злочину, давати оцінку доказам з точки зору їх достовірності та достатності для кваліфікації дій особи або вирішувати інші питання, які підлягають вирішенню під час судового розгляду кримінальної справи.
Постанова судді про накладення арешту на кореспонденцію або зняття інформації з каналів зв’язку повинна бути вмотивована відповідно до вимог ст. 187 КПК. Початок перебігу строку дії дозволу, наданого судом, обчислюється з моменту підписання постанови суддею. У постанові необхідно зазначити: орган, який звернувся з поданням; зміст подання, при цьому обов’язково зазначається дата заведення оперативно-розшукової справи щодо особи (контррозвідувальної справи); дані про особу; стаття КК, якою передбачено кримінальну відповідальність за діяння, вчинене собою, чи до якого вона готується; назва заходу, який планується здійснити за дозволом суду; номер каналу зв’язку; адреса житла чи іншого володіння особи, його належність чи задокументовані дані (у тому числі оперативні) про фактичне використання особою житла чи іншого володіння, каналу зв’язку; підстави надання дозволу, як вони передбачені Конституцією України та законами (з посиланням на них); точну назву заходу, як він передбачений чинним законодавством, і лише того, який зазначено в поданні; особа, щодо якої застосовуватиметься захід; термін застосування та його обґрунтування; орган, який буде здійснювати оперативно-розшукові заходи. Постанова підписується суддею, скріплюється гербовою печаткою і оформляється за правилами таємного діловодства.
У постанові про проведення обшуку повинно бути зазначено назву і склад суду, який розглянув подання; дані про особу, яка внесла подання; відомості про особу, в житлі чи іншому володінні якої необхідно провести обшук; точну адресу житла чи іншого володіння, якщо це автомобіль, то необхідно вказати марку автомобіля та державний реєстраційний номер; а також дані, на підставі яких суд дійшов висновку про необхідність проведення обшуку в житлі чи іншому володінні конкретної особи.
У постанові про проведення примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи мають бути зазначені точні дані про предмети, які підлягають вилученню, зокрема їх опис та характеристика. Якщо ці предмети мають номери чи інші дані (наприклад, технічний паспорт), про це суд також має зазначити в постанові. Крім того, постанова має містити конкретний перелік предметів (речей, документів), що підлягають вилученню. Не допускається при цьому таке формулювання постанови, що допускає її розширювальне тлумачення.
Постанова про накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку має відповідати вимогам, установленим частинами 5 і 6 ст. 187 КПК.
Постанова судді про проведення обшуку і виїмки оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні цих дій прокурор може подати апеляцію до апеляційного суду, яка розглядається у порядку, передбаченому ст. 382 КПК. Згідно зі ст. 187 КПК постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку оскарженню не підлягає і на неї не може бути внесено подання прокурора. Прокурор вправі опротестувати постанову суду про дозвіл або відмову на проведення ОРЗ. Апеляційний суд при розгляді апеляції прокурора на постанову судді місцевого суду про відмову в проведенні обшуку або виїмки з житла чи іншого володіння особи не вправі виносити свою постанову про надання дозволу на проведення зазначених слідчих дій. За наявності підстав апеляційний суд, скасувавши постанову місцевого суду, повертає справу на новий судовий розгляд.
Аноним зачет