Про проблеми потерпілих з тілесними ушкодженнями

На цей час більшою частиною кримінальних проваджень, які все ж рано чи пізно доходять до суду, є справи, пов`язані з тілесними ушкодженнями різного ступеню важкості. Зокрема, це пов`язане з тим, що злочинні прояви, через які виникли ці справи, здебільшого є побутовими, очевидними і потребують менше зусиль для доказування та направлення до суду. Деякі злочини вчиняються не з прямою метою завдання тілесних ушкоджень, але супроводжуються їх завданням, наприклад: розбійні напади, згвалтування, тощо.

Та, насправді, якщо розслідувати справи про тілесні ушкодження ретельно, у повній відповідності до закону, вони не будуть такими вже легкими. Але ж слідчі та процесуальні прокурори, мабуть у переважній кількості випадків, йдуть шляхом найменшого спротиву, здійснюють лише основні слідчі дії. При цьому, практично не беруться до уваги інтереси потерпілих, зокрема, стосовно повного встановлення обставин події і питань відшкодування матеріальної шкоди.

Здебільшого потерпілі про такі свої виниклі проблеми з`ясовують лише вже під час судового розгляду, а деколи вже після оголошення вироку або іншого судового рішення в справі.  Це трапляється, тому, що потерпілі (і не лише в справах про тілесні пошкодження) щиро вважають, що слідчі і прокурори діють виключно на захист їх (потерпілих) інтересів і, відповідно, не вважають за необхідне звертатися до адвокатів для представництва їх інтересів або навіть за консультацією. Інколи слідчі та процесуальні прокурори, яким не потрібні проблеми у вигляді «зайвої» роботи, самі відмовляють потерпілих від звернення до адвокатів.

Я розумію, що не у всіх є належні можливості для звернення за юридичною допомогою, що потерпілі сподіваються на державні органи, але ж, коли проблеми стають очевидними, а сподівання не виправдовуються, вони все ж приходять до адвокатів. Та, на жаль, дуже часто це буває запізно: те, що сталося, стало невідворотним і виправити ситуація можна не у повному обсязі або взагалі не можна.

Варто розуміти, що за законом слідчий і прокурор, а згодом і суд, повинні діяти не в інтересах потерпілого або підозрюваного (обвинуваченого), а в інтересах закону, тобто щоб забезпечити законні права обох протилежних сторін кримінального процесу. А фактично, якщо відкинути вбік корупційну складову (яка теж часто трапляється), вони більше зацікавлені у тому, щоб якнайшвидше і якнайлегше «пропхати» справу через суд.

Які, виходячи з судової практики, частіше виникають проблеми у потерпілих під час судового розгляду і як спробувати їх уникнути до того, як Ви звернетеся за юридичною допомогою?

Останніми роками слідчі геть не бажають займатися встановленням та документуванням повного обсягу і розміру матеріальної шкоди, завданої потерпілому злочинними діями, хоча ці обставини підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, згідно з законом. Але слідчі залишають це на самих потерпілих. При цьому, наприклад, не з`ясовують весь обсяг пошкоджених в ході або внаслідок злочинних дій речей, не оглядають їх, не оцінюють через відповідних оцінщиків розмір завданої потерпілому матеріальної шкоди.  І, якщо оцінку все ж може замовити сам потерпілий, то попередній офіційний огляд пошкоджених речей (обов`язково до моменту оцінки) він не зробить. При тому слід зазначити, що такий огляд потрібно зробити в найменший проміжок часу після вчинення злочину, адже будь яке затягування може стати для сторони захисту підставою для сумнівів у належності та у доказовій силі такого доказу.

Тому, якщо Ви стали жертвою злочину (і не лише з тілесними ушкодженнями), вимагайте від слідчого проведення належного огляду і місця подія і всіх пошкоджених під час або внаслідок злочину речей, з детальним описом як самої речи, так і її пошкоджень. Якщо слідчий не дослухався до Ваших прохань, в найкоротший строк пишіть йому клопотання про проведення повторного огляду або огляду речей. Відмовляє – оскаржуйте в залежності від обставин справи і у відповідності до норм кримінального процесуального кодексу. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/print1389900803992410

Майже те саме стосується тілесних пошкоджень: велике значення має повний і детальний опис всіх, навіть щонайменших тілесних ушкоджень. При цьому дуже часто, потерпілі не завжди і не відразу направляються слідчими до судово-медичних експертів на огляд, а при проведенні огляду потерпілі не завжди вказують судово-медичним експертам на всі отримані тілесні пошкодження, вважаючи деякі незначними, несуттєвими. Ще частіше ця проблема виникає, коли потерпілий відразу потрапляє до лікарні, а судмедексперт його, через якісь причини, оглядає через тривалий час, або взагалі проводить експертизу по медичних документах. У всіх випадках при потраплянні до лікарні, навіть у тому випадку, якщо Ви не маєте наміру писати заяву до міліції (не будьте занадто самовпевнені, Ваш настрій може змінитися) варто про всяк випадок просити лікарів записати у медичній картці (історії хвороби) всі наявні тілесні пошкодження, їх характер, розташування та хоча б приблизний розмір, адже на більше Вам не вдасться їх умовити. Якщо потерпілий за станом здоров`я не в змозі особисто про це попросити і прослідкувати, то це слід зробити родичам, або іншим особам, що супроводжують або доглядають потерпілого.

Мають деколи гріх з описом тілесних пошкоджень і судово-медичні експерти, які лінуються описувати дрібні та невиразні тілесні ушкодження, кажуть, що: «то не потрібно». Це теж не правильно. Та і судмедексперти – не юристи, вони, не зважаючи на будь який свій досвід, не можуть у повній мірі знати, яке значення будь яке окреме тілесне ушкодження може мати в подальшому, особливо у судовому розгляді.

Взагалі, ні у якому випадку, не варто будь-який, навіть найдрібніший синець вважати неважливим, адже ніколи не можливо знати – яке значення цей маленький синець буде мати згодом. А таке значення може бути дуже великим як для з`ясування характеру і спрямованості дій підозрюваного (обвинуваченого), а також для з`ясування характеру дій самого потерпілого, для подальшого визначення обсягу завданої матеріальної і особливо – моральної шкоди. Тому, якщо якісь тілесні пошкодження не описані, потрібно в найкоротший строк ставити питання перед слідчим про проведення додаткового огляду або навіть про проведення додаткової судово-медичної експертизи.

Одним з головних питань для потерпілих, і зокрема, для потерпілих з тілесними пошкодженнями, є питання відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином або внаслідок нього. Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ст. 61 ЦПК).

Тобто, отримати відшкодування, якщо підозрюваний обвинувачений не відшкодував шкоду добровільно до суду, можна виключно шляхом подання цивільним позивачем цивільного позову, який можна подати до суду виключно до початку судового розгляду. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні до початку судового розгляду, а також особа, цивільний позов якої залишено судом без розгляду, має право пред’явити його згодом в порядку цивільного судочинства, але вже тільки після набрання чинності вироком у справі.

Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/print1382542382939523

Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому КПК, пред’явила цивільний позов. Тобто, цивільним позивачем може бути не лише сам потерпілий, а й інша особа, якій в ходе вчинення злочинних дій завдано матеріальну шкоду. Наприклад, когось побили біля кафе, але при цьому пошкодили майно кафе або одяг присутніх людей.  Всі ці особи мають право на заявлення цивільного позову до винної особи. Лише сам потерпілий буде в суді мати статус і потерпілого і цивільного позивача, а інші особи – лише цивільного позивача.

Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. І потерпілий і цивільний позивач мають право брати участь у судовому розгляді як особисто, так і через представника. У потерпілого, який одночасно є цивільним позивачем може бути один представник по обох напрямках, або, за його бажанням і можливостями, один представник може захищати його інтереси – як потерпілого, інший – як цивільного позивача.

При цьому, насамперед слід зазначити, що все, що стосується факту завдання потерпілому тілесних ушкоджень, причинного зв`язку між тілесними ушкодженнями та вчиненим злочином, має бути підтверджено матеріалами кримінального провадження (судово-медична експертиза, медичні довідки, тощо) та доказами, доданими до позову самим потерпілим. Все це має доводитися у суді самим цивільним позивачем, як стороною кримінального процесу, але в цьому йому часто є помічником процесуальний прокурор, який бере участь у розгляді справи.

Якщо позов заявляється вже після набрання чинності вироком або іншим рішенням суду, в порядку цивільного судочинства, зазначені обставини (факт спричинення тілесних ушкоджень, вина відповідача і причинний зв`язок) мають доводитися змістом тексту вироку або іншого рішення суду, але прокурор у такому розгляді вже брати участь не буде, якщо тільки потерпілим не є, наприклад, неповнолітня особа.

Якщо розмір завданої матеріальної шкоди встановлено матеріалами досудового слідства і якщо потерпілу особу це влаштовує, то в суді залишається лише підтримувати доказування цієї суми шкоди.

Якщо досудове слідство встановленням всього розміру завданої шкоди не переймалося, це має зробити цивільний позивач, шляхом подання відповідних доказів. Але дуже часто тут і виникають проблеми, адже потерпілі не завжди вчасно і повно збирають докази на підтвердження розміру завданої шкоди. Варто підкреслити, що матеріальна шкода та збитки доводяться виключно документальними доказами. Ні які: «Ви ж самі знаєте – скільки це коштує?!» не проходять, не має «папірця» – не має доказу, не має відшкодування!

Щодо тілесних ушкоджень, то доказами здебільшого є аптечні касові чеки на ліки, які потрібно брати відразу та обов`язково. Зміст чеків щодо дат і назв ліків має відповідати змісту виписки з історії хвороби, в якій зазначено – яке саме лікування було призначене. Якщо чеки по датам не співпадають з датами лікування, або назви ліків у чеках не співпадають з ліками, зазначеними у виписці з історії хвороби, як такі, що призначені лікарем, вони не будуть взяті судом до уваги. Виключення мабуть становлять шприци, системи, необхідні засоби сангігієни. Якщо хворому лікарем призначене посилене харчування, або наприклад мінеральні води, і це відображено у виписці з історії хвороби, відшкодуванню також підлягають документально підтверджені (тими ж самими чеками) витрати на придбання такого харчування, мінеральних вод.

При цьому слід уважно слідкувати за тим, щоб лікарі всі призначення вписували в історію хвороби (це може бути медична картка стаціонарного хворого або амбулаторна картка, журнал швидкої допомоги), а потім заносили до виписки з історії хвороби або до довідки швидкої допомоги. Якщо відповідних записів у історії хвороби не має, у виписку Вам ні хто ні чого не запише. При цьому також важливо, щоб у виписці з історії хвороби або у окремій довідці медзакладу було зазначено, що призначені ліки придбані коштом самого хворого. Ні яке: «Ви ж самі знаєте, що у лікарні зараз все купляють самі хворі?» також не пройде.

Якщо Вам з будь яких причин не вдалося отримати чеки на ліки, то потрібно у відповідності до переліку призначених ліків взяти довідку у аптеці того ж населеного пункту, де проходило лікування, про вартість таких ліків у період лікування. Здебільшого такий варіант суди допускають.

Можуть бути пред`явлені до відшкодування також транспортні витрати, понесені в зв`язку з перевезенням хворого під час лікування або з його власними поїздками на призначене обстеження. Це мають бути квитки на потяг, на автобус, чеки на придбання бензину для власного або найманого автомобілю. Але при наданні чеків на бензин необхідно надавати офіційну довідку з ДАІ або дорожньої служби про відстань між населеними пунктами та самостійно здійснений розрахунок витрат пального на відповідний автомобіль на таку відстань. При цьому, особливу трудність викликає підтвердження розміру витрат палива конкретним автомобілем на 100 км. У цьому може допомогти Наказ Міністерства інфраструктури України від 24.01.2012 року N 36 «Про затвердження Змін до Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», в якому є такі відомості по більшості автомобілів. Можна спробувати використати копії відповідних аркушів з сервісної інструкції на автомобіль, де зазначено нормативну витрату палива такого автомобіля.  Але ж, якщо не надати такий розрахунок, то буде не підтвердженим точний розмір витрат палива на поїздки, а приблизний – не пройде, якщо тільки підозрюваний (обвинувачений) «з дуру», або «з переляку» не визнає позов.

Також важливо зазначити, щоб документи на витрати були оформлені саме на ту особу, яка буде подавати цивільний позов. Якщо потерпілий – повнолітня, дієздатна особа, то, наприклад, у тій самій виписці з історії хвороби, в будь якому разі краще зазначити, що витрати на лікування понесені самим хворим. Інакше, якщо, наприклад, буде зазначено, що витрати понесені чоловіком, дружиною, сином, матір`ю потерпілого, тощо, то потерпілий вже не зможе виступати в суді позивачем по таких витратах, а позивачами зможуть бути лише відповідні особи, зазначені в історії хвороби, як такі, що понесли витрати.

Якщо потерпілий – неповнолітній, то позивачем в інтересах неповнолітнього і одночасно у свої інтересах, як правило, буде хтось з його батьків. Тоді у виписці з історії хвороби має бути зазначено, що витрати поніс саме той з батьків, від імені котрого буде подаватися позов.

Наприклад, стосовно чеків на бензин часто виникає така ситуація: назбирають потерпілий або його родичі чеків на автозаправках та й не дивляться на їх зміст. А потім перевіряєш, а вони чи то по даті оплати не співпадають з датою лікування, чи то поїздки на обстеження по часу оплати (теж відбивається касовим апаратом) не відповідають ні яким чином, наприклад оплата проведена у один і той самий день, з розбіжністю у півгодини, але на різних автозаправках з відстанню у 150 км., що неможливо Часто також надають чужі іменні чеки на бензин, придбаний по іменних бонусних картках АЗС. Інколи також буває, що позивачем виступає, наприклад сестра, а іменний чек – на ім`я її брата по його бонусній картці. Теж не пройде, адже позивачем щодо цієї витрати має бути лише той, хто поніс витрати.  Буває, що їдуть, наприклад, на дизельному автомобілі, а чеки дають на бензин.  У подібних випадках потерпілі часто потрапляють у дуже неприємну ситуацію і захист обвинуваченого починає з них робити … (щось не гарне).

Відшкодуванню підлягають виключно та шкода та ті пов`язані з нею витрати, які вже понесені, наприклад витрати на вже проведене лікування. Витрати, що будуть понесені в майбутньому, наприклад на необхідне за медичними показниками санаторно-курортне лікування, відшкодуванню не підлягають, навіть при наявності довідки санаторію про вартість такого лікування. По них може бути подано окремий позов вже після того, як Ви ці витрати понесете.  Але при цьому, якщо на час подання позову Ви вже придбали путівку і маєте документ про сплату за неї коштів, то Ви цілком можете пред`являти цю суму до відшкодування.

Стосовно відшкодування моральної шкоди велике значення має доведення обсягу моральних страждань, які зазнав цивільний позивач, у зв`язку з вчиненням злочину. Але це мабуть тема цілої окремої статті. Хочу попередити лише про один фактор, про який часто забувають: обставини, встановлені рішенням суду (вироком, постановою), що набрали чинності, не підлягають доказуванню в іншому процесі і не можуть бути оспорені. При цьому, якщо Ви в кримінальному провадженні не подали позов, а маєте намір подати його в подальшому, то велике значення має не лише сам вирок по суті (по призначеному покаранню), а й зміст встановлюючої частини такого вироку (постанови). Адже, якщо до Вас у квартиру, наприклад, увірвались якісь раніше знайомі особи, побили, то це досить серйозні обставини, які можуть істотно підвищити розмір моральної шкоди. Але якщо при цьому у вироку зазначено просто: «Посварилися на грунті раптово виниклих неприязних відносин і обвинувачені завдали потерпілому тілесні пошкодження», виникає інша ситуація, яка в подальшому при подачі позову призведе до зменшення розміру моральної шкоди, адже практично це виглядає так, що Ви ледь не самі винуваті у виникненні бійки. Відповідно, такий вирок потерпілому потрібно оскаржувати, навіть, якщо призначене покарання його цілком влаштовує. При цьому можна оскаржувати не увесь вирок, а лише в частині змісту встановлюючої частини, яка Вас не влаштовує.

Звісно, що це не всі моменти, які виникають в подібних ситуаціях, адже про все написати не можливо. Та я зазначив основні проблемні обставини, які виникають найчастіше, щоб не потрапляти в халепу і в ситуацію, коли вже буде пізно, щось виправляти.

___________________________________________________________

Публікація – серпень 2014 року