Хто вважається “жертвою” порушення прав людини?

Продовжуємо публікацію роз’яснень, стосовно критеріїв прийнятності заяв (скарг) до Європейського суду (далі по тексту – ЄСПЛ), розпочату 19 вересня 2013 р. в статті «Правоздатність і прийнятність по зверненнях до Європейського суду». Сьогодні розглянемо питання – хто може вважатися жертвою порушення прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини (далі по тексту – Конвенція)?

Сьогодні розглянемо питання – хто може вважатися жертвою порушення прав, гарантованих Європейською конвенцією із прав людини (далі по тексту – Конвенція)? При цьому слід зазначити, що всі викладені в цих статтях положення рівнозначні як для випадків із заявами проти України так і для випадків із заявами проти Росії, Молдови й інших країн – учасників Конвенції.

Отже – про жертви порушення прав людини…

У відповідності зі ст. 34 Конвенції, заявник має стверджувати, що став жертвою порушення одного або більше прав, гарантованих Конвенцією. ЄСПЛ розглядає тільки конкретні обставини кожної справи й не допускає абстрактних позовів, а також не розглядає гіпотетичні порушення. Це може призвести до відхилення всієї або частини скарги по Конвенції. Наприклад, у справі Баклі проти Об’єднаного Королівства (Buckley v UK) заявниця-циганка скаржилася на те, що їй і її родині перешкоджали жити у фургоні на її власній землі й вести кочовий спосіб життя. Заявниця також скаржилася до ЄСПЛ на норми Закону про стоянки для фургонів 1968 р. і Закону про кримінальну юстицію й громадський порядок 1994 р., що заборонили в певних випадках використання циганських фургонів. Однак ЄСПЛ порахував, що, оскільки міри проти заявниці були вжиті не у відповідності до цих законів, ці скарги розгляду не підлягають.

Відповідно до критеріїв, які застосовуються ЄСПЛ, заявник повинен показати, що його або її особисто або безпосередньо торкнулося передбачуване порушення Конвенції. Є численні приклади скарг по Конвенції, у яких було встановлено, що вони не відповідали цьому критерію й скарга оголошувалася неприйнятною. Наприклад, у справі Християнська федерація Свідків Ієгови Франції проти Франції (Federation Chretienne des Temoins de Jehovah de France v France) заявник, національне об’єднання, що представляє Свідків Ієгови, скаржилася на парламентську доповідь про секти, яка, як він стверджував, спровокував політичні репресії і закон, покликаний придушувати секти. Справа була оголошена неприйнятною на тій підставі, що заявник не міг стверджувати, що був безпосередньо зачеплений даною мірою. В іншій справі – справі Мейджі проти Об’єднаного Королівства (Magee v UK) заявник-баристер скаржився на вимогу принесення присяги кандидатами на звання королівського адвоката, що, за його твердженням, є порушенням ст. 9, 10, 13 і 14 Конвенції. Однак справа була визнана неприйнятною на тій підставі, що, оскільки його заява про прийняття в королівські адвокати була відхилено, він не міг стверджувати, що є жертвою порушення згідно ст. 34 Конвенції. У ще одній справі – «Агротексім і інші проти Греції» (Agrotexim and others v Greece), що стосувалася передбачуваного незаконного втручання муніципальної влади в різні права пивоварної компанії, акціонери якої були заявниками, ЄСПЛ порахував скаргу несумісною з Конвенцією, оскільки акціонери компанії не були жертвами порушення. Сама пивоварна компанія могла б подати скаргу (незважаючи на те, що перебувала в процесі ліквідації (ліквідована): скасування корпоративного захисту могло бути виправданим лише у винятковому випадку, якби було встановлено, що сама компанія не могла подати скаргу по Конвенції.

Даний тест одні заявники в справі можуть пройти, а інші – не можуть. У справі Ахмед та інші проти Об’єднаного Королівства (Ahmed and others v UK) скарга, подана UNISON (профспілкою працівників сфери обслуговування) у зв’язку з обмеженнями на політичну діяльність співробітників органів місцевого самоврядування, була оголошена неприйнятною, оскільки Комісія (раніше функції ЄСПЛ виконувала відповідна Єврокомісія) установила, що ці правила не зачіпали прав союзу як такого (по ст. 10 і 11) і тому UNISON не міг уважатися жертвою порушення Конвенції. Однак скарги, подані окремими службовцями місцевого самоврядування, яких торкнулися ці правила, були визнані прийнятними. Тому, якщо є сумніви щодо статусу жертви організації – заявника, рекомендується включати, як заявника, хоча б одну постраждалу приватну особу. Але, якщо потенційні заявники врегулюють внутрішній розгляд до початку розгляду в ЄСПЛ, вони більше не зможуть вважатися жертвами порушення Конвенції. Ця позиція була виражена Великою Палатою в справі Кальвеллі та Чільо проти Італії (Calvelli and Ciglio v Italy), пов’язаному зі смертю дитини заявників через два дні після народження. Вони подали цивільний позов про компенсацію, але згодом урегулювали справу за 95 млн лір до подачі скарги в ЄСПЛ.

Проте, страсбурзькі інститути припускають деякий ступінь гнучкості в певних обставинах при визначенні поняття «жертви». Наприклад, у справі Горраїс Лісаррага та інші проти Іспанії (Gorraiz Lizarraga and others v Spain) заявники були учасниками кампанії проти затоплення їхнього села перед початком будівництва греблі. Внутрішній розгляд був розпочатий місцевим об’єднанням (головою й одним зі членів якого були заявники), створеним для лобіювання проти будівництва греблі. Хоча самі заявники й не були стороною в розгляді, ЄСПЛ проте вирішив, що вони однаково можуть вважатися «жертвами» стосовно ствердження про порушення ст. 6 Конвенції на тій підставі, що об’єднання було створено з конкретною метою захисту інтересів його членів перед ЄСПЛ, і ці члени були безпосередньо порушені проектом будівництва греблі.

Якщо є які-небудь сумніви щодо того, чи володіє особа статусом «жертви», практикуючі юристи мають ретельно досліджувати, чи підпадають їхні клієнти під одну з категорій жертв, а саме – потенційних жертв або непрямих жертв.

Потенційні жертви

Все ж, ст. 34 Конвенції дозволяє заявникові оскаржити закон, що порушує його права за Конвенцією, навіть якщо до нього не був застосований конкретний захід. Однак потенційні жертви порушень Конвенції повинні переконати ЄСПЛ, що є реальний ризик, що порушення торкнеться їх безпосередньо.

Ті особи, у відношенні яких був такий ризик, відносилися до різних категорій, включаючи осіб, на яких поширюється ризик кримінального переслідування. Справи Даджен проти Об’єднаного Королівства (Dudgeon v UK), Норріс проти Ірландії (Norris v Ireland), Модінос проти Кіпру (Modinos v Cyprus) стосувалися внутрішнього законодавства, що визначало гомосексуалізм кримінальним злочином.

Особи, що належать до певної групи в суспільстві, які можуть бути зачеплені певним заходом або його відсутністю, також можуть вважатися потенційними жертвами. У справі Бальмер-Шафрот проти Швейцарії (Balmer-Schafroth v Switzerland) уряд стверджував, що заявники, які проживали поряд з атомною електростанцією, не можуть вважатися жертвами рішення про продовження ліцензії на діяльність електростанції, оскільки наслідки порушень, на які вони скаржилися, були занадто віддаленими, щоб торкнутися їх персонально й безпосередньо. Однак ЄСПЛ відхилив ці доводи, оскільки заперечення заявників були визначені прийнятними Швейцарською федеральною радою й порушення Конвенції могло мати місце навіть за відсутності збитку (що має значення лише в контексті виплат за ст. 41 Конвенції).

Справа Оупен Дор і Даблін Велл Вуман проти Ірландії (Open Door and Dublin Well Woman v Ireland) стосувалося заборони, накладеної ірландськими судами на поширення інформації для вагітних жінок про абортарії за межами Ірландії. Уряд заявив, що дві заявниці, які приєдналися до скарги як жінки дітородного віку, але не були вагітні, не мають статусу жертви. ЄСПЛ вирішив, що дві заявниці належали до числа жінок дітородного віку, на який могли вплинути обмеження, накладені забороною. Тому вони піддавалися ризику зазнати прямої шкоди від міри, яку оскаржували.

Потенційні порушення Конвенції також виникають у справах, що стосуються конкретних мір, які у випадку їхнього застосування з’явилися б порушенням Конвенції. Це часто зустрічається в контексті справ про імміграцію або екстрадицію. Справа Серінг проти Об’єднаного Королівства (Soering v UK) стосувалося рішення про екстрадицію заявника до США, де він мав постати перед судом у Вірджинії за обвинуваченням у тяжкому вбивстві й піддатися можливій страті. Тому, якби його засудили до смерті, він би піддався впливу «феномену камери смертників», що, за його ствердженням, було б порушенням ст. 3 Конвенції. У цих обставинах ЄСПЛ вирішив, що зачіпається відповідальність держави, там, де є вагомі підстави вважати, що у випадку екстрадиції заявникові загрожував би реальний ризик піддатися катуванням або нелюдському або принижуючому ставленню або покаранню. Так мало б бути з метою забезпечення ефективності гарантій ст. 3 Конвенції, з врахуванням серйозного й непоправного характеру страждання, що загрожувало заявникові.

Є чимало прикладів скарг заявників на потенційні порушення в справах про депортацію. У справі Чахал проти Об’єднаного Королівства (Chahal v UK) заявник скаржився, що його депортація в Індію порушила б його права за ст. 3 Конвенції, оскільки як сикхський політичний активіст він ризикував піддатися катуванням. Відповідальність держави наступає, якщо є істотні підстави думати, що у випадку виселення, заявникові загрожує реальний ризик нелюдського або принижуючого ставлення, що суперечить ст. 3 Конвенції. У справі D. проти Об’єднаного Королівства (D v UK) заявник, що хворів на СПІД пізньої стадії, скаржився на порушення ст. 3 Конвенції в тому випадку, якби він був виселений у Сент-Кіттс, де він народився, оскільки за відсутності належного медичного догляду він піддався б нелюдському й принижуючому ставленню.

Проте, заявники повинні будуть дочекатися остаточного рішення при внутрішньому розгляді й вичерпати доступні й ефективні шляхи оскарження, перш ніж їхні скарги будуть прийняті ЄСПЛ. Було встановлено, що заявники в справі Виджаянатан і Пуспараджа проти Франції (Vijayanathan and Pusparajah v France) не стали жертвами порушення Конвенції, коли їм було наказано покинути територію Франції. Вони стверджували, що, будучи громадянами Шрі-Ланки тамільського походження, піддадуться ризику катувань у випадку повернення на Шрі-Ланку. Вирішальною обставиною було те, що сама по собі вказівка залишити країну не могла бути призведеною до виконання, наказ про виселення не був відданий, а якби й був, то заявники мали право його оскаржити за внутрішнім законодавством.

Ступінь таємності законодавства або заходів, що вживаються державною владою, може вплинути на питання про статус жертви. У справі Клас та інші проти Німеччини (Klass and others v Germany) заявники-юристи скаржилися на внутрішнє законодавство Німеччини, що стосується таємного спостереження, хоча в них і не було доказів того, що спостереження велося за ними самими. ЄСПЛ вирішив, що заявникам не слід перешкоджати вважати себе жертвами передбачуваного порушення якщо, в зв’язку з таємністю таких заходів, було неможливо довести факт їхнього застосування відносно заявників. Відповідно, у певних обставинах заявники можуть на законних підставах скаржитися до ЄСПЛ на те, що вони стали жертвами порушення в зв’язку з самим існуванням таємних заходів.

Непрямі жертви

Особа, яку не зачеплено безпосередньо конкретною мірою або її відсутністю, може, проте, бути побічно зачепленою порушенням прав (по Конвенції) іншої особи. Це часто стосується тісних сімейних зв’язків, але може стосуватися й інших третіх осіб. Наприклад, члени родини людини, що підлягає депортації, можуть вважатися жертвами порушення Конвенції. Справа Чахал проти Об’єднаного Королівства (Chahal v UK) стосувалася пропозиції про депортацію Чахала, лідера сикхских сепаратистів, на тім підставі, що він являв загрозу національної безпеки. Скаргу за Конвенцією подав не тільки сам Чахал, але і його дружина й діти, які стверджували, що його депортація порушила б їхнє право на повагу до сімейного життя за ст. 8 Конвенції. У справі Курт проти Туреччини (Kurt v Turkey) заявниця скаржилася на зникнення її сина, якого востаннє бачили, коли він утримувався під вартою силами безпеки. Вона успішно послалася на ст. 5 і 13 Конвенції стосовно свого сина, а крім того домоглася встановлення порушення ст. 3 Конвенції стосовно її власного занепокоєння й переживання, які вона пережила протягом тривалого часу.

У справі Абдулазїз, Кабалес і Балкандалі проти Об’єднаного Королівства (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v UK) щодо Закону про імміграцію 1971 р., який не дозволяв чоловікам заявниць залишитися з ними або приєднатися до них у Великобританії, скаргу було подано дружинами, які постійно й на законних підставах проживали в Об’єднаному Королівстві, і в цій справі ЄСПЛ встановив порушення ст. 8 Конвенції, в сполученні зі ст. 14 Конвенції (відносно жертв дискримінації за статтю), а також ст. 13 Конвенції.

____________________________________________________________

Продовження теми – в одній з наступних публікацій

Приклади тут і далі, в основному, за виданням Філипа Ліча «Обращение в Европейский Суд по правам человека» (Москва, 2006 р.)

____________________________________________________________

Публікація – жовтень 2013 р.

Адвокатське бюро надає послуги  по консультаціях з визначення прийнятності звернень і по підготовці заяв-скарг фізичних і юридичних осіб до Європейського Суду проти Україні та Росії, а також фізичних і юридичних осіб України та Росії проти інших країн – учасників Європейської Конвенції. 

Також надаються послуги з юридичного перекладу англомовних документів Європейського суду (й інших юридичних документів теж) на українську і російську мови.

Такі платні послуги надаються очно або засобами електронної пошти.